Наталія Гурницька - Мелодія кави в тональності сподівання

завершиться. Дівчатка і вдома не завжди погоджувалися бавитися з братиком, а в поїздці їм взагалі такого не хотілося. На декілька хвилин у кареті запанував спокій. Адась зосереджено крутив у руках нову іграшку, а дівчатка повернулися до своїх справ.

Анна з ніжністю глянула на Елю та Яніну, які сиділи навпроти. Сьогодні їм надягнули нові майже однакового крою дорожні сукенки блакитного кольору та білі полотняні панталончики, які благопристойно виднілися з-під нижніх спідниць на обумовлені два дюйми довжини. На головах дівчатка мали нові солом’яні капелюшки, а на ногах добротні черевички. Виглядали не лише мило, але майже як дорослі панни, і були страшенно горді собою. Намагалися навіть поводитися відповідно, проте постійно збивалися з поважного настрою і пирскали зі сміху.

Анна перевела погляд на Люцину. Та й далі дивилася у вікно і всі розмови сестер її мало зачіпали. Воно й не дивно. Зовсім велика панна стала. Про що їй говорити з малими. Ще й гарна яка виросла. Чіткий профіль, виразно окреслене підборіддя, довга шия, яка плавно переходить в лінію плечей, добре розвинені груди, витончена форма рук. Незабаром вже й заміж можна віддавати. Аж не віриться. Такою маленькою була, коли вперше її побачила, а зараз панна на виданні. Ще й справжня красуня. Все вказує на те, що вона стане популярною і бажаною нареченою вже у першому сезоні. Ще й посаг, дасть Бог, матиме гідний. Шкода лише, що Адам не дожив до цих днів. Зараз він напевне пишався б донькою. Завжди якось прохолодно ставився до неї, але тепер він би визнав, що такою красунею і розумницею неможливо не пишатися. Люцина ще й талановита. Не лише бездоганно грає на фортепіано, але й гарно малює. Вчитель малювання сказав, що саме в неї з усіх дітей найвиразніший хист до штуки.[30]

Тільки Войцех навряд чи потішив би батька. Геть не слухається, розгулявся і явно скочується невідомо куди. Добре, що народився ще один спадкоємець. Вихованням Адася вона опікується від народження і нізащо не дозволить синові збитися з правильної дороги та знеславити фамілію.

Більш-менш прилаштувавши сина на колінах, Анна не втрималася і ніжно поцілувала його в маківку. Адась лише невдоволено крутнув головою і навіть не глянув на неї. Зосереджено роздивлявся ляльку, спробував щось відколупати від сукенки, а коли це вдалося, явно задоволений пожбурив іграшку геть і почав вивчати дверцята карети.

Анна кинула швидкий погляд на ляльку, зиркнула на Елю з Яніною і потай накрила ляльку каретною подушкою. Малий таки надірвав декілька шовкових квіток, якими була оздоблена сукенка ляльки. Нічого. Вдома пришиє. Ніхто й не помітить.

Не очікуючи, яка нова ідея спаде на думку синові, Анна пересадила його плечима до дверцят, пригорнула і почала розповідати його улюблену казку. Говорила неголосно, майже пошепки, а щоб малий швидше заспокоївся, взялася ледь колихати його на руках у такт руху карети.

– …а як тільки котик побачив, що мишка заховалася у нірку, він вирішив обов’язково дочекатися, коли ж вона вилізе знову. Зручно влігся перед ніркою, заплющив очі і вдав, ніби спить. Але мишка теж була мудра, бо вона ж досвідчена мишка і не один рік жила на світі, та й у коморі зерна мала вдосталь…

Потроху втихомирюючись, малий почав куняти, а ще хвилин за п’ять міцно та спокійно заснув.

– Тихенько мені. Заснув.

Приклавши палець до губ, Анна шикнула на Елю з Ясею, які саме цієї миті чогось надто голосно засперечалися між собою, і обережно переклала малого на вільне місце біля себе. Добре, що не розбудився, бо марудив би ще дужче, а так поспить і настрій матиме кращий.

Ледь нахилившись, Анна дістала з сусідньої лавки невеличку подушечку і підклала Адасю під голову, а щоб не змерз, вкрила його своєю кашеміровою шаллю. Якщо нічого його не розбудить, то проспить зо дві години. Цього достатньо, щоб доїхати до Жовкви.

Вона з ніжністю глянула на сина. Так зворушливо спить. Ручка під щічкою, розтріпане волоссячко, тінь від вій на щоці, округлість ліній підборіддя. Все по-дитячому мило та невизначено, але відразу зрозуміло, що це хлопчик. Риси обличчя крупніші, міміка інакша, аніж у дівчаток, щось уже зараз доволі вольове в обрисах чола та губ. І все одно таке миле дитя. Особливо коли спить.

А коли не спить, то важко з ним дати раду. Все йому треба, всюди він мусить влізти і про все має свою думку. А впертий до неможливості й затятий до крайнощів. Як не знайдеш до нього підхід, то й не поступиться. Зрештою, таким сином Адам лише пишався б. Викапана його копія. Чоловікам таке подобається.

Войцех теж багато має від батька, проте у нього все це отримало якесь зовсім інше спрямування. Всі негативні риси загострилися, а хороші дедалі рідше проявляються. Останнім часом вони з Войцехом взагалі спільної мови знайти не можуть. Навіть не погодився поїхати разом з усіма в маєток. А йому зовсім не зайве було б подивитися, як ведуться справи, і спробувати допомогти у господарюванні. Колись доведеться самостійно це робити, а що він вміє? Нерви хіба псувати. Обіцяв, щоправда, навідатися в маєток влітку, то, може, дотримає слова. Наразі ж хочеться сподіватися, що не встряне в якусь халепу у Львові. Добре, що Тереза та її чоловік обіцяли придивитися за ним. Є надія, що все обійдеться.

Розділ 4

До Жовкви Анна з дітьми приїхала якраз в обід. Тітка й не сподівалася, що вони з’являться саме сьогодні. Анна не попередила її про приїзд, бо й сама чітко не знала, коли вибереться у дорогу. Та й чого зайві церемонії розводити. Не чужі ж люди. Попереджати тітку наперед – це лише завдавати клопоту та примушувати нервувати. Зараз почне клопотатися і виварювати невідомо що. А вони ж не їсти сюди приїхали, а побачитися з нею.

– Анна, ти? – тітка аж руками сплеснула, коли побачила небогу на порозі кухні. – Чого ж ти не попередила, що приїдеш? Була б хоч приготувалася.

– Та якось так склалося, – Анна хитро посміхнулася, підійшла до тітки і ніжно поцілувала її в щоку. – Все відкладали, відкладали, а потім довго збиралися, знову відкладали, а тоді раптом в один день взяли та приїхали.

Вона роздивилася довкола. Нічого у тітки й не змінилося особливо.

– Цьоцю, приготування – то дрібниці. Ми по-родинному. Всі ж свої. Мені головне вас усіх побачити, а не стіл, який ломитиметься від наїдків.

Вона ледь відступила і глянула на