Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

Викидати книги – це те, чого я нізащо не робила б раніше. Книги були знанням, і в дитинстві за те, щоб отримати бодай одну, бодай ненадовго, доводилося віддавати останнє. 

Я все ще пам’ятала, як мама принесла мені перший посібник з менталістики. Ми спали за пічкою у дворянському домі, де вона працювала, і вона кілька тижнів гарувала день і ніч, аби купити мені його на день народження. Аби я могла вивчитися, “вибитися в люди”. 

Ось, вибилася. Викладачка в академії магії, Літ його дери! 

Тож книги я не викидала – особливо ті, що стосувалися менталістики. Та короткий огляд показав, що справді вартісних серед них всього з десяток, а все решта – величезна кількість однаковісіньких підручників. 

Вчитися заново бажання в мене не було, як і потреби, та я все ж задля цікавості розгорнула посібник на випадковій сторінці. 

..для того, аби досягти єднання з розумом, потрібно вирахувати час ритуалу за Місячною схемою Тарлейна (стор.67) відповідно до кольору аури та сили магічного відбитка. Згодом, приготувавши настій з аїру південного, лілій диких та соснової хвої… 

Я кліпнула, а потім зробила це ще раз. Та мої сподівання не справдилися – текст не зник, а на його місці не з’явилося справжнього посібника з менталістики. Які ще місячні схеми? Який колір аури? 

В такі нісенітниці не вірила навіть моя дорога матір, яка все життя займалася тим, що драїла підлоги по дворянських домах. Навіть вона не дозволила б впарити собі таку очевидну брехню, то як вона опинилася в академії?.. 

Я закрила книгу зі стуком, від якого в повітря підійнялася невелика хмара пилу, та закинула її у сміттєвий кошик з протилежного кутка кімнати. Що ж, однією проблемою менше… Ще двадцять сім копій підручника швидко зникли слідом. 

На останньому пальці стиснулися. А що, як понести все це Ярошеві? Він-то мене переконував, що мені потрібно покращити моє викладання. А ці книги мені у цьому точно б не допомогли. 

Я відклала посібник і з неочікуваним для себе самої інтересом взялася гортати листки із записами. Вони не розчарували: всі, від першої й до останньої сторінки були списані такою дурницею, від якої просто очі на лоба лізли. 

Аура, артефакти для вивільнення ментальної сили, ритуали при світлі відбитого у проточній воді місяця… Цим могли промишляти відьми, але будь-хто, чия магія підкорялася очевидним, зрозумілим законам, мав би розуміти, що це нісенітниця. 

Зрештою я вирішила, що до Яроша йти зараз не варто – краще прибережу ці записи до того часу, коли він знову почне розповідати мені, що я якось не так навчаю студентів. 

То знайшов би якогось справжнього викладача, коли хотів, щоб їм зачитували з листочків лекції, а не приводив би найманку! 

Я почала задумливо розбирати безлад на стелажі, подумуючи над тим, що скоро доведеться відірватися від прибирання та навідатися до їдальні. В животі вже трохи бурчало, і я пришвидшила рухи, аби закінчити з усім до того, як усі тарілки розберуть. В цю мить я вже зрозуміла, що знайти щось цінне у цьому кабінеті однаково не вдасться, тож, навіть не дивлячись на обкладинки, перекладала книги у велику скриню, що знайшла у шафі. Нехай лежать там – все одно я не маю своїх речей, аби цю скриню заповнити. 

Я навіть не помітила дивної зміни у чарах навколо, коли потягнулася до чергової книги, яка, на перший погляд, здавалася зовсім звичайною і нічим не відмінною від решти. І тільки коли стелаж почав рухатися, відсахнулася назад. 

Спрацювали якісь давні, рипучі чари, і стелаж почав від’їжджати в сторону, залишаючи на своєму місці ще одну хмару книжкового пилу і… двері.