Анна Харламова - Джекпот, Анна Харламова

«У мрії немає терміну придатності».

                        
Ельчин Сафарлі
"Я повернуся ..."

   Дмитро увійшов до своєї квартири, у яку так хотілося привести Вікторію. Йому кортіло, щоб це житло перестало бути парубоцьким, і нарешті стало їхнім сімейним гніздечком. Два дні, які вони провели у будиночку, який належав колись його родині, він сподівався в тому, що Вікторія все зрозуміє. Коли будиночок знову стане його – вони здійснять одну із своїх спільних мрій.
   Сам себе заспокоюю…
   Дмитро важко зітхнув.
   Вчора, коли вони повернулися додому, Вікторії прийшло повідомлення, що одна дівчина не зможе завтра вийти на роботу. Тож, як тільки Вікторія почимчикувала виручати подругу, на ім’я Ліза, він поспішив втілювати декілька мрій своєї коханої.
   Узявши готівку, він поспішив до магазинів.
  
*******    *******     *******    *******    *******

   Дмитро увійшов до квартири Вікторії, обпер об стінку велетенську ялинку, зачинив двері, і почав роздягатися. Знявши куртку та взуття, він підняв ялинку і поніс її до кімнати… і в той момент оторопів. Вікторія вже була вдома,… і спала на проваленому ліжку, як Янголя.
   Підлога під ним рипнула і він скривився, наче це б допомогло не розбудити дівчину. Він усміхнувся, - зрозумівши, що вона продовжує мило сопіти, а це означало, що він ще не втратив можливості зробити сюрприз.
   Знову обперши ялинку об стіну, він пройшов до кутка, де повинна стояти Новорічна красуня, і узявши підставку – посунув її так, щоб вона була подалі від стіни. Почимчикувавши назад, до зеленої красуні, він підняв її і поніс вмощувати у підставку.
   Зробивши це якомога тихіше, він одним рухом розв’язав її, і вона грайливо розпустила своє зелене гілля.
   Дмитро відійшов і подивився, чи рівно вона поставлена. Запевнившись, що все до ладу, він тихо пройшов до ванної, помив руки і почимчикував до кухні, - продовжувати сюрприз.
   Відчинивши холодильник, він дістав з нього те, що було куплено ним ще пообідді і сховано від Вікторії. Він дуже сподівався на те, що вона усе це не встигла побачити.
   Дмитро дістав тарілку, прикрасив її листям салату, а на них почав розкладати канапки, які він одну за одною начиняв: червоною ікрою; тунцем; і сьомгою. Задоволено усміхнувшись, він нарізав салямі та сир, і гарно розклав на білосніжну тарілку. Настала черга картоплі: помивши її та обібравши, він швидко порізав її невеличкими шматочками, а зверху потер пармезаном і приправив перцем. Поставивши її в духовку, він почав розгортати цукерки і тортик.
   Широко та задоволено він усміхався своїм здібностям та спритності. Все було майже готово, а Вікторія ще спала… і це було йому на руку. Він бажав, щоб сьогоднішня ніч, - була такою ж особливою, як Вікторія. Ця дівчина змінила його назавжди, і він був цьому безмежно радий. Він закохався у неї до нестями.
   Він хотів ще дещо зробити, але прийдеться трішки перенести плани. Тож завтра на Вікторію чекатиме, ще дещо особливе.
   — М-м-м… — Вікторія мило потягнулась і усміхнулась, коли побачила Дмитра. — Ти вже вдома… Це добре… я теж… вже-е-е… — Вона позіхнула, прикриваючи губи долонею. — Вдома.
   Дмитро засміявся з її милої поведінки та слів.
   — Я бачу, Ягідко, що ти вже вдома.
   Вікторія підвелася, і повернувши голову у бік, закричала від захвату:
   — А-а-а! О, Господи! — Вона обернулася на Дмитра, і зі сльозами на очах поспішила встати і обійняти його. — Дякую! Дякую! Дякую тобі, коханий!
   — Це я тобі дякую, що розповіла мені про свої милі мрії. — Він провів пальцями по її волоссю, і ніжно поцілував у скроню.
   — Ти неймовірний! — Вона підняла на нього свої сірі, бездонні очі і промовила: — Коли будемо прикрашати її?
   — Зараз, якщо бажаєш?
   Її очі радісно заблищали від радісного перезбудження.
   — Звичайно хочу зараз! — Вона усміхнулась, і отримала за це найсолодший поцілунок.
   — Тоді діставай прикраси! — Дмитро усміхнувся, дивлячись у її дивовижні сірі очі.
   Вікторія втягнула носом і запитала:
   — Ти, що, - щось готуєш?
   Дмитро усміхнено похитав головою.
   — Так.
   — Ти умієш, готувати? — Її обличчя виражало шок.
   — Це лише картопля…
   — Це не лише картопля… — В її очах знову забриніли сльози. — Ти для мене все це влаштував… і це все не просто… Це казка для мене.
   — Ну, не плач… Прошу… — Його серце залоскотало.
   — Я від щастя. — Промуркотіла вона, зітхаючи.
   — Тоді… може усміхнешся мені від щастя? — Він поцілував її в милий, червоний носик.
   Вікторія, в ту ж саму мить, щиро усміхнулась.
   — Пішли подивимося, як почувається картопля, а потім прикрасимо ялинку.
   — Так і вчинимо… — Він поцілував знову її носик, і почимчикував на кухню, а за ним і Вікторія.
   Дійшовши місця призначення, Вікторія ахнула, дивлячись на приготування Дмитра.
   — Ти знову «обікрав» кухню? Що це за такі явства? Ми не можемо завжди дозволяти собі такі от розкоші! — Вікторія схрестила руки під грудьми.
   Дмитро відчув її невдоволення у голосі, і зустрівшись з нею очима, відповів:
   — А це хіба погано, - звикати до гарних речей?
   Вікторія округлила очі і хмикнула.
   — Я не про це. — Вона насупилась. — Я кажу про те, що треба уміти жити на те, що ти можеш собі дозволити. Я не хочу звикати до цього… бо я знаю, що нічого не зміниться в фінансовому плані. — Вікторія облизала нервово губи.
   — А можливо все зміниться! Звідки тобі знати, що на тебе не очікують зміни? Не можна, як ти так мислити! — Він розсерджено фиркнув і додав: — Дякую, що обламала сюрприз.
   Губи Вікторії затремтіли.
   — Ти сам був у скруті,… невже мене не розумієш? — Вона заплакала, бо згадала минулий рік, коли залишилась одна в цій квартирі. — В той Новий рік… я залишилась сама, і ледь могла себе прогодувати… До того, як я почала зустрічатись, я працювала на двох роботах, але потім залишила одну з них, бо мій колишній теж працював. Проте… він пішов,… а з моєю зарплатнею у дві тисячі я не могла платити за житло, і купувати собі щось нормальне їсти. Тож – вибачай, якщо я намагаюсь втриматись на плаву. — Вона розвернулась і хотіла піти, але він, як завжди схопив її у свої обійми.
   — Пробач. Пробач бовдура. — Він нахилився поцілувати її тремтячі губи, але вона відвернулась. — Вікторіє, прошу… пробач.
   — Пробачила. — Стримуючись, щоб геть не розревітись промовила вона, не дивлячись йому у вічі.
   — Тоді поцілуй.
   — Потім.
   — Зараз.
   — Потім.
   — Якщо не поцілуєш, - значить не пробачила. — Він знав чим її підманути.
   — Це не чесно! Ти маніпулюєш мною! — Сказавши це, вона встала навшпиньки і припала до його вуст.
   Він захопив її, смакуючи рухами їхніх язиків та зітхань.
   Поцілунок тривав до тих самих пір, доки аромат диму не заполонив маленьку кухню.
   — Хай йому грець! — Він підбіг до плити, і відкривши духовку закашлявся, а з ним закашляла і Вікторія.
   В цю ж саму мить, Вікторія захихотіла. Її розвеселило те, як Дмитро махав рушником довкола, і лаявся на те, що він нічого не бачить.
   — Іди промий очі, а я подивлюся на твій кулінарний витвір. — Продовжувала вона сміятись і водночас кашляти.
   — Тобі весело? — Дмитро заплющив очі і потирав їх долонями.
   — Ага! — Вікторія плакала і від сміху, який коліками відгукувався у животі, і від диму, який клубками охопив кухню.
   — Я коли «прозрію»… і знайду тебе…
   — То, що?... — Вона витирала долонями очі, і дивилася на Дмитра, який на неї дивився лише одним оком.
   — Я схоплю тебе під ялинкою, і буду кохати тебе до хрипоти у голосі.
   — Ну… це не покарання, а заохочення. — Усміхнувшись, вона ляснула його рушником по сідницях, і за ці дії була схоплена його руками.
   — М-м-м… а я і не хочу тебе карати… ти заслуговуєш лише на кохання… — Він торкнувся долонею її щічки, і поцілував ніжно у вуста.
   Вікторія затремтіла, і у мить розм’якла в його руках.
   — Я кохаю, тебе.
   — А я, кохаю тебе, моя Ягідко.
   Вони усміхнено подивилися одне одному і вічі.