Анна Харламова - Джекпот, Анна Харламова

ЕПІЛОГ.

"Це не любов з першого погляду,
а хвилина, коли бачиш людину і розумієш: ось він - той самий.
В першу ж нашу зустріч я вирішив,
що ця дівчина з каштановим волоссям буде моєю дружиною.
Так і сталося".
     
Ельчін Сафарлі
«Я хочу додому»
 
 
Минув рік.

   Камін тихенько потріскував, зігріваючи будиночок своїм теплом, доки за вікном кружляла зима. Затишок, спокій та родинне тепло – заполонило увесь будиночок.
   Вікторія чаклувала на кухні, готуючи курку та салат до святкової вечері, а Дмитро, тим часом, розмовляв з донечкою та синочком, які дивилися на нього з гарно-прикрашеного ліжечка.
   Дмитро діставав прикраси для ялинки і згадував минулий рік, який подарував йому прекрасну сім’ю. Рік тому, вони з Вікторією прикрашали ялинку, їх було лише двоє, а зараз… зараз четверо. Їхній синочок Микита та донечка Соломія, - були наче Янголята. Вікторія одягнула їх у білосніжні костюмчики з малюнками сніжинок, і цим ще більше підкреслила їхню сутність Янголят.
   Блакитноока Соломія з маленькими хвостиками, кольору кориці щось розповідала, белькочучи та лежачи у ліжечку, так само, як і її сіроокий братик, з каштановим чубчиком. Белькотіння малят дарувало усмішку татові, - він почувався найщасливішою людиною у світі.
   — Я вже! — Увійшовши до кімнати, Вікторія поставила на стіл ароматні страви. Підійшовши до ліжечка, Вікторія нахилилась і поцілувала маленькі пальчики своїх малят. — Мої Янголята… мої солоденькі… я б вас з’їла… — Вікторія сюсюкалась і усміхалась, дивлячись на своє подвійне щастя.
   — А я… заслужив бути з’їденим?... — Дмитро широко усміхнувся своєю фірмово-сексуальною усмішкою.
   — Кожного дня… кожну ніч… Будь де і будь коли… — Вікторія обвела руками його шию, і встаючи навшпиньки, припала до вуст свого коханого чоловіка.
   Дмитро обхопив її талію, і міцніше притиснув до свого тіла.
   — Я вже голодний… — Шепочучи їй у вуста, він знову пірнув своїм язиком у її ротик.
   — І я… — Видихнула вона.
   — О, моя Гера…
   — О, мій Зевсе… — Вікторія подивилася у його очі і запитала: — Як гадаєш, ми встигнемо зійти на Олімп перед тим, як прийдуть батьки? — Вона підморгнула йому, тягнучи його за руку до спальні.
   — Двічі… ми встигнемо двічі підкорити вершину… обіцяю…
   Вікторія подивилася через плече, і запевнившись, що малята засинають, - поспішила дарувати Зевсу подвійне зійдення на Олімп насолоди.
    Небеса… Олімп… кохання… лавина кохання… Все це було у подвійній дозі… Вікторія та Дмитро не могли і не хотіли вставати з ліжка, але почувши шум на вулиці, від під’їжджаючих автівок, вони миттю одяглися та поспішили зустрічати батьків, щоб святкувати прихід Нового року у колі найрідніших людей.
  
*******     *******    *******    *******    *******
  
   1 січня.

   Вікторія потягнулася у ліжку, і усміхнувшись, подивилася у блакитні очі свого коханого чоловіка.
   — Давно прокинувся?
   — Хвилин десять тому.
   — Чому не розбудив?
   — Дивився на красу своєї богині… — Він торкнувся її щічки легким цілунком.
   — М-м-м… мій Зевсе… — Вона трішки підвелася, оголюючи своє шовкове тіло. — Ти був на висоті…
   — О, моя богине… з тобою лише Олімп… Я кохаю тебе, моя Вікторія.
   — Я кохаю тебе, Дмитре… Кохаю.
   Вона торкнулася його шоки долонею, а він, в ту ж саму мить, зам’яв її під себе, щоб знову і знову підкорювати вершину кохання. Олімп – знову зустрічав їх на піку всепоглинаючого кохання та неземної пристрасті.

Якщо книга до смаку - поставте зірочку. І якщо вмаєте бажання - залиште свої враження під книгою. Дякую.

P.S. Буду вдячна Вам мої читачі, якщо залишите книгу у бібліотеці, а не відправите її у прочитане (архів). Так Ви допоможете їй залишатись у рейтингу. Дякую.

ВІД АВТОРА:
Вмійте прощати. Кохання - це величезна праця. Там, де є велике кохання, - є і суперечки та непорозуміння, а головне там є прощення та погана пам’ять на такі дрібниці. Кохання – це найголовніше в нашому житті. Бережіть та цінуйте тих, хто кохає вас такими, якими ви є.

ПОДЯКА:
Коханому, — МИ зростаємо у нашому великому коханні. Ми навчаємося кожного дня більше розуміти та поважати. Кохання – це праця і я щаслива, що ми працюємо в унісон, так само, як і наші серця, які поєдналися назавжди. Кохаю тебе, мій Зевсе, з тобою я Гера. Олімп – наш. Дякую Богу за наше кохання.
Батькам —мамусю, татусю я люблю вас усім серцем. Дякую за підтримку, за обійми та за розуміння, яким ви мене нагороджуєте щодня. Дякую Богу за вас.
Бабусям і дідусям — Ви у мене найкращі, найсучасніші та неймовірні. Люблю вас, мої дорогі. Дякую Богу, за вас.
Мої любі «Бандитки», «Босоманьячки», «фан клуб Макса», «Норовливці» та «Брудні дівчатка» – дякую за наснагу творити. Ви круті! Дякую за створення усіх цих фан клубів!!!
Дякую усім, хто завжди підтримує книгу коментарями – ви НЕРЕАЛЬНІ!!!
І всім моїм читачам, які читають інкогніто!!! Ви всі мої НАТХНЕННИКИ!!!
Ваші слова під книгами – то величезне натхнення, підтримка та наснага на нові ідеї!!!
Дякую вам, мої читачі, сподіваюсь ви полюбили цю історію, так само, як і я. Якщо це так, підтримайте її відгуком, репостом додаванням до бібліотеки або зірочкою.
Усім, хто допомагає моїм книгам знаходити нових читачів. Друзі дякую за репости в фейсбуці та у своїх блогах.
ДЯКУЮ!!!
Кожен з вас – моя МУЗА!!!
МИ РАЗОМ ЦЕ ЗРОБИЛИ!!!
Я ВАС УСІХ ЛЮБЛЮ!!!
ДЯКУЮ БОГУ ЗА ТЕ, ЩО ПИШУ!!!

Кінець