Ганна Корт - Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність, Ганна Корт

Глава сімнадцята. Юля

Я зірвалася. Ось так легко й просто піддалася секундному бажанню поцілувати, а далі все в тумані. Бажання накрило з головою нас обох. Я забула про все на світі та про всіх. Просто віддалася власним бажанням і відчуттям. Шкодувати вже пізно тому я вирішила просто йти далі. Хай буде, що буде! 

Мені з ним добре і йому зі мною теж, хіба це головне? Тим паче у нас скоро народиться спільне малятко. 

Ці три дні я тільки те й робила що уникала Антона та всіма  можливими способами ігнорувала та намагалася вгамувати потяг до нього. Я вже звикла до розмов з ним до його обіймів коли сумно, за його таким гарячим тілом. 

І цієї ночі отримавши можливість знову отримати те чого так не вистачало і навіть більше я просто ніби збожеволіла і втратила над собою контроль. Мені скільки б я не брала всього було мало я хотіла більшого і я його отримала.

З самого моменту пробудження з мого обличчя не сходила усмішка. Накинувши на себе атласний халатик я вийшла з кімнаті. За вікном тільки світало, а Саша вже сидів і пив каву на кухні. Помітивши мене хлопець якось дивно заусміхався. Я спочатку не зрозуміла причини такої реакції.

—  Доброго ранку! — привітався хлопець оглянувши мене з ніг до голови, а після хмикнув і його усмішка стала ще ширшою.

— Доброго! — привіталася у відповідь трохи насторожившись.

— Як спалося? — запитав хлопець ховаючи обличчя за кружкою та я по очах бачу що він чимось розвеселений. 

І нарешті до мене доходить. У вечері коли ми зайшли в кімнату Саші ще вдома не було. Я сама починаю усміхатися.

— Доброго ранку! — з кімнати виходить задоволений як кіт Антон. 

— Доброго! Як нічка минула? 

— Як давно ти вдома? — запитую я розуміючи що він чув. 

— Достатньо довго! — відповідає Саша.

— Ото значить ти й сам усе прекрасно розумієш чого тоді тут нам допит влаштовуєш? — троки психанувши гримнула я.

А самій соромно! Обличчя почервоніло, а щоки від усмішки уже болять. Вальяжною ходою до мене підходить Антон й злегка обіймає за талію.

— Гаразд, гаразд! Я мовчок. Але ще одне питання я все ж задам. То ви тепер офіційно разом чи як? — хихикаючи запитав Саша. 

Міні від його питання стало не по собі а на додачу несподівано стався приступ рвоти. Після обіймів з туалетом я скидаючись на сильне бажання поспати пішла в кімнату так і не давши відповідь на запитання. 

Через кілька хвилин у ліжко ліг Антон. Хлопець обійняв мене зі спини. 

— Ти так і не відповіла на запитання, — тихо пробурмотів біля мого вуха хлопець.

Я чесно не знала що відповісти на запитання тому просто вдала що вже сплю. В середині було якось не спокійно. В голові знову почалися роїтися різного типу думки. А серце швидко билося в грудях і давало надію на краще. Відчуваючи приємне тепло та втому незабаром я заснула вслід з Антоном сопіння біля вуха якого стало мені колисковою.

Зранку я прокинулася в ліжку сама на годиннику показує опів на дев'яту ранку. Вставши з ліжка йду до кухні. У  квартирі тихо заглядаю у кімнату Саші там порожньо. Схоже я знову залишилася сама у дома без можливості вийти з квартири. 

Хоча чому? Вийти я можу, але зайти потім наврядчи. Я живу в Антона у квартирі вже тиждень. За цей час нічого не сталося. Стас так і не з'явився, а мав би. Якщо справді вирішив дати про себе знати. Тому я всерйоз задумалася над переїздом назад до себе додому. В гостях добре, а дома краще. 

Випивши чаю я пішла збирати свої речі. Страх давно зник як і дурне передчуття тому я справді не розуміла реакції Антона на мою новину про повернення додому.

— ТИ нікуди не поїдеш! А якщо цей навіжений прийде? — вкотре повторював розлючений Антон.

Наша розмова тривала вже понад тридцять хвилин, і двадцять з них вона була на підвищених тонах ми кричали одне на одного намагаючись кожен довести свою точку зору. Знову! Я помилилася думаючи що тепер все буде добре хоча б тимчасово, але ні. Я звикла сама вирішувати за себе, бо я краще знаю що для мене ліпше.  Та Антон цього не розумів і не помічав. Чомусь він вирішив що в праві вирішувати за мене. Під кінець я не витримала і сказала.

— Хто ти такий? щоб вказувати мені куди я можу йти, а куди ні!? Правильно ти ніхто в моєму житті. — на емоціях викрикнула я.

— Я батько дитини яку ти носиш під серцем! — викрикнув у відповідь хлопець.

— Отож-бо! Єдине що тебе тримає біля мене це довбане відчуття обов'язку перед дитиною. Не будь його не було б й мене зараз у твоєму житті й у цій квартирі, — я не кричала, а говорила спокійно з ноткою гіркоти у голосі.

— Це не правда! — заперечив Антон

— Неправда!? — перепитала я. — А яка ж тоді правда? Тільки не кажи що закохався в мене з першого погляду. І що в нас щось було б якби я не завагітніла. Не кажи що потім шукав мене, — хлопець мовчав. У його очах я побачила щось схоже на відчай. — Бувай! — кинула я на останок й повернулася аби піти геть з квартири.

Й побачила на порозі шокованого Сашу і ще трьох хлопців позаду нього В одному із них я впізнала нашого колишнього однокласника Вітю. Протиснувшись між ними я покинула квартиру. Швидко увійшла у ліфт натисла потрібну кнопку, двері зачинилися і я спустилася на перший поверх. Потім швидко сіла у своє авто й уже з годину я була у себе в дома розбирала речі.

Настрою не було зовсім. Дорогою я зупинила авто аби просто поплакати. Це вже не перша наша сварка яку провокувала я через свої принципи та гордість. Та нічого з собою вдіяти я не могла. Я намагалася  звикнути до квартири Антона та мені це так і не вдалося. Не раз вночі я прокидалася від туги за своїм домом. Так пройшло дуже мало часу та я більше так не могла. 

Погіршували ситуацію незрозумілі стосунки з Антоном мої почуття до нього та його до мене. Можна поговорити і я чесно хотіла це зробити та не вийшло. Я боюся почути відповідь на запитання. 

Відповідь на своє я уже знаю. Я закохалася у нього.  Швидко, сильно і безповоротно. Я раніше не вірила в кохання з першого погляду та схоже саме воно зі мною і трапилося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍