Донна Тартт - Маленький друг, Донна Тартт

22 Можна припустити, що йдеться про снігову бурю, яка пройшлася більшою частиною південних штатів у новорічний період 1963—1964 року. Тоді в Міссісіпі випало в середньому 38 см снігу, а внаслідок негоди загинуло троє людей.

23 Eggnog — традиційний різдвяний напій із молока, вершків, цукру, жовтків і збитих білків. Часто містить також алкоголь.

24 Тут і далі уривки зі щоденника Роберта Скотта подано в перекладі Івана Синєпалова.

25 Compton’s Encyclopedia — домашня й шкільна енциклопедія, уперше видана в 1922 році Френком Елбертом Комптоном. Первинно мала приписку «ілюстрована», бо на той час жодна інша енциклопедія не могла похвалитися такою кількістю і якістю ілюстрацій.

Через кілька ночей, близько десятої вечора, поки мама й сестра нагорі спали, Гаррієт м’яко обернула ключ у замку шафки зі зброєю. Рушниці були старі й спрацьовані, вони дісталися батькові Гаррієт від дядька-колекціонера. Про цього таємничого дядька Клайда Гаррієт не знала нічого, окрім його професії (інженер), темпераменту («прикрий», — скривлено описувала його Аделаїда; вона з ним вчилася в школі) і кончини (авіакатастрофа, неподалік від узбережжя Флориди). Позаяк його «забрало море» (саме так усі говорили), Гаррієт ніколи не вважала дядька Клайда мертвим, не зовсім. Завжди, коли про нього заходила розмова, їй невиразно уявлявся бородатий обшар­панець на кшталт Бена Ганна з «Острова скарбів», що самот­ньо вікує вік на якомусь безплідному засоленому острівці, носить подерті на клапті штани й поїдений морською водою наручний годинник.

Обережно, притримуючи скло долонею, щоб не бряжчало, Гаррієт прочинила старі залиплі дверцята шафки. Здригнувшись, вони розкрилися. На верхній полиці стояв ящик зі старовинними пістолями — дрібними наборами для дуелей, оздобленими сріблом і перламутром, дрібні чудернацькі «деррінджери»26 заледве десять сантиметрів завдовжки. Нижче, у хронологічному порядку, нахилені ліворуч, стояли більші стволи: кентуккійські кременеві рушниці27; монструозна п’ятикілограмова рівнинна рушниця28; обложена іржею дульнозарядка, якою ще начебто у Громадянській війні воювали. З новішої зброї найбільше враження справляв дробовик «Вінчестер» із Першої світової.

Батько Гаррієт, власник цієї колекції, був фігурою віддаленою й неприємною. Вони з мамою Гаррієт досі були одружені, тож люди перешіптувалися з того приводу, що живе він у Нешвіллі. Хоча Гаррієт і поняття не мала, що саме призвело до такого розкладу (хіба що невиразно здогадувалася, що це якось стосується батькової роботи), для неї це було щось доволі незначне, бо він не жив із ними, відколи Гаррієт себе пам’ятала. Щомісяця їм надходив чек на господарські витрати; батько приїздив додому на Різдво і День подяки й дорогою на кілька днів зупинявся у своєму мисливському таборі на Дельті. Гаррієт такий порядок здавався абсолютно логічним, бо пасував особистостям усіх причетних: її матері, у якої енергії майже не було (більшу частину часу вона проводила в ліжку), і її батька, у якого енергії було аж забагато, ще й не тієї, що треба. Він швидко їв, швидко розмовляв і — якщо не мав у руці якоїсь випивки — був нездатний сидіти тихо. На людях він завжди сипав дотепами, і ті вважали батька неабияким кумедником, але в приватній взаємодії його непередбачувані каверзи не завжди були такими потішними, а імпульсивна звичка бовкати перше, що спадає на думку, часто ображала почуття членів родини.

Що гірше: батько Гаррієт завжди мав рацію, навіть коли помилявся. Усе перетворювалося на протистояння характерів. Хоч у своїх поглядах батько був досить непохитним, сперечатися він любив страшенно; і навіть у доброму настрої (відкинувшись у кріслі з коктейлем, одним оком дивлячись телевізор) полюбляв підгвинчувати Гаррієт, дражнити її, просто щоб показати, хто тут головний.

— Розумних дівчат мало хто любить, — приказував він. Або: — Нащо тобі давати якусь освіту, якщо ти просто виростеш і виско­чиш заміж. — А позаяк Гаррієт від таких слів — які він вважав прозаїчною й доброзичливою істиною — просто навісніла й відмовлялася з ним погоджуватися, починався клопіт. Іноді він репіжив Гаррієт ременем, — за те, що пащекувала, — поки Еллісон спостерігала за цим скляними очима, а їхня мати лежала скулившись у себе в спальні. Іще бувало, що він, для покарання, призначав Гаррієт якісь непомірні нездійсненні завдання (підстригти траву на подвір’ї ручною газонокосаркою, вичистити самотужки все горище), що їх Гаррієт із волячою впертістю просто відмовлялася виконувати.

— Скоренько! — підганяла Іда Ру, застромлюючи голову зі стурбованим виразом на обличчі в одвірок дверей горища, після того як батько Гаррієт пронісся вниз. — Ти ліпше рухайся, бо він як вернеться, то голову тобі з’їсть!

Але Гаррієт — палаючи від злості поміж стосів паперу й старих журналів — не здавалася. Бити він її міг скільки влізе; то нічого. Такий був принцип. І деколи Іда так переживала за Гаррієт, що лишала свою роботу, йшла нагору й робила все сама.

Через те що батько був такий сварливий і прикрий, а ще вічно всім невдоволений, Гаррієт вважала правильним, що він не живе вдома. Цей розклад ніколи не здавався їй чудним, вона не усвідомлювала, що це дивує інших людей, аж до одного дня в четвертому класі, коли шкільний автобус зламався на заміській дорозі. Гаррієт сиділа біля балакучої молодшої дівчинки, яку звали Крісті Дулі. У тієї були великі передні зуби, а в школу вона щодня вдягала біле в’язане пончо. То була донька поліціянта, хоч нічого в її поставі білої мишки й смиканій поведінці про це не свідчило. Поміж ковтками залишків овочевого супу з термоса вона весь час базікала без заохочень, повторювала різні