Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

підлозі кілька днів тому. Використаний, закривавлений тампон. Мене

мало не знудило.

Поки я відшкрябувала плями пасти з підлоги й поклади розсипаної

пудри з рукомийника, погляд мій знову й знову повертався до аптечної

шафки. Якщо Ніна справді «схиблена», то, мабуть, вживає якісь ліки, адже так? Але, хай там як, не можу ж я взяти і з доброго дива сунути

носа до її аптечки! Цим я зраджу її довіру.

А проте, ніхто ж не дізнається, якщо я справді туди зазирну. Просто

гляну краєм ока — та й по всьому.

Визираю з ванної. У спальні нікого. Кидаю погляд про всяк випадок і

в коридор. Я тут сама. Відтак повертаюся до ванної кімнати і, трохи

провагавшись, розчахую дверцята аптечної шафки.

Овва, скільки там ліків!

Беру один з помаранчевих слоїчків з пігулками. На наличці напис:

«Ніна Вінчестер». Знаходжу назву препарату. Галоперидол. Гадки не

маю, що воно таке.

Беру другий слоїчок, аж тоді з коридору раптом лунає голос:

— Міллі? Ви там?

Йой, ні!

Квапливо ставлю слоїчок назад до шафки і захряскую дверцята.

Серце в мене заходиться, долоні липкі від холодного поту. Квапливо

розтягую губи в усмішці — саме вчасно, бо до спальні стрімко

заходить Ніна, вбрана в білу блузку без рукавів і такі самі білосніжні

джинси. Вгледівши мене на порозі ванної, вона рвучко зупиняється.

— Що це ви тут робите? — питає вона.

— Прибираю у ванній, — відповідаю я.

Еге ж, прибираю у ванній, а зовсім не вивчаю вміст твоєї аптечки.

Ніна ледь примружує очі. На якусь мить мені здається, що от просто

зараз мене обвинуватять у тому, що я порпалася в аптечній шафці.

Брехати я не вмію зовсім, тому, певна річ, вона достеменно витрусить

із мене правду. Аж тоді погляд моєї господині падає на рукомийник.

— Чим ви чистили рукомийник? — питає вона.

— Ем… — Я демонструю їй пляшку з рідиною. — От, купила засіб

для чищення.

— Він органічний?

— Я… — Дивлюся на пляшку, що її минулого тижня придбала в

супермаркеті. — Ні. Ні, він не органічний.

Обличчя Ніни набуває нещасного виразу.

— Я надаю перевагу органічним засобам для чищення, Міллі. У них

менше хімічних речовин. Ви розумієте мене?

— Так, звісно…

Уголос я думки свої не озвучую. А думаю я про те, що жінка, яка

сидить на такій кількості пігулок, просто не має підстав перейматися

через дещицю хімічних речовин у засобі для чищення. Ну, тобто так, звісно, тим засобом чистять рукомийник… але ж вона його не ковтає!

До кровотоку їй ті речовини не потрапляють!

— Просто в мене складається таке враження… — Вона супить

брови. — Таке враження, що ви неякісно чистите рукомийник. Ви не

проти, якщо я простежу за тим, як ви це робите? Хочу побачити, де ви

недопрацьовуєте.

Вона хоче подивитися, як я чищу її рукомийник?

— Звісно, що я не проти.

Розпиляю ще трохи рідини для чищення та налощую порцеляну, аж

допоки повністю не зникають сліди від зубної пасти. Озираюся на

Ніну, яка задумливо киває.

— Так, нівроку, — підсумовує вона. — Але питання в тому, як ви

чистите, коли мене немає поблизу.

— Еммм… взагалі-то, так само.

— Відверто кажучи, дуже сумніваюся. — Вона заводить очі. — Хай

там як, у мене немає часу, щоб стежити за тим, як ви прибираєте.

Просто дуже постарайтеся.

— Так, — бурмочу я. — Так, звісно.

Ніна виходить зі спальні й відбуває до спа, обідати з подругами чи

куди там ще з біса вона ходить, щоб згаяти час, адже вона не працює.

Дивлюся на рукомийник, тепер бездоганно чистісінький. Мене раптом

поймає нестримне бажання занурити Нінину зубну щітку в унітаз.

Авжеж, я цього не роблю. Натомість витягаю телефон і забиваю в

пошуковик слово «галоперидол».

За мить на екрані з’являються результати пошуку. Галоперидол —

антипсихотичний препарат, його використовують для лікування

шизофренії, біполярного розладу, делірію, нападів психомоторного

збудження й гострого психозу.

А це ж лишень один з майже дюжини слоїчків пігулок! І сам Бог

відає, що за ліки в тих, інших. Якась частина мене зараз помирає від

сорому через те, що я взагалі полізла до Ніниної шафки. А інша

частина наперед боїться того, що ще я можу там знайти.

РОЗДIЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Я саме пилосошу у вітальні, коли повз вікна проминає якась тінь.

Підходжу глянути і, авжеж, бачу Ензо, який гарує на задньому

подвір’ї. Наскільки я зрозуміла, він працює щодня в іншому будинку, виконуючи ландшафтні й садові роботи. Просто зараз він перекопує

клумбу.

Беру на кухні порожню склянку, наливаю холодної води і йду на

подвір’я.

Сама до пуття не знаю, на що саме я сподіваюся. Але відколи ті двоє

жіночок заявили, що Ніна схиблена