Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

Ділан знову задав питання:

- Скільки на вигляд тоді тобі було років?

Піратка нахмурилась з підозрою відповіла:

- Близько 20. З того часу я не особливо змінилась… 

Ділан цокнув.

- Тоді зараз тобі має бути десь під тридцятку. Тоді чому ж ти так добре збереглася, що й досі виглядаєш на 20?

- Як Клеопатра в молоці купаюсь, - фиркнула у відповідь Азалія, але замислилась. Дійсно, з того часу вона ані на день не постарішала, чим дивувала свою команду, які часто жартували, що вона омолоджується кров'ю немовлят.

- Ще й досі не віриш? - усміхнувся собі під ніс атлант. - А мені ж було 15, коли ми зустрілися вперше. І, повір, ти виглядала так само. А тепер поглянь на мене. Минуло 12 років, і я тепер виглядаю  так, ніби старше...

- Якщо я повірю у всю цю маячню про демона. Якщо... Скільки ж мені тоді по твоєму років? - скептично запитала капітан.

Ділан окинув поглядом піратку і задумливо відповів: 

- На скидку тисячі дві. Але не впевнений. У тих фоліантах, що я вивчав було небагато інформації про демонів. Рідко хто виживав після зустрічі з ними. - і підозріло солодко додав. - Але дещо цікаве для себе я все ж таки знайшов…

Брови піратки здивовано злетіли. Навіть рот привідкрився. Зовсім охренівша рибка їй попалась. Мало того, що демоном обізвали та ще й 2000 років накинули. Вона ж з такими цифрами не нечисть, а якийсь артефакт для розкопок. Сучасниця мумій, блін…

-  П'ятнадцятирічний пацан і тисячолітня мадам. Не було невдобно спокушати стареньку? У твоїй “історії” нехило попахує педофілією, - Азалія зітхнула і провела рукою по власному обличчю. - Як ти вже зрозумів, в моєму розумінні це звучить зовсім нереалістично. - вона додала: - А якщо коротше, то досить язиком байки молоти. Або збирайся зі мною, або лишайся тут. Я після вчорашнього добра…

Атлант холодно усміхнувся у відповідь на тираду капітана.

- Мені не обов'язково, щоб ти вірила. Я просто, як ти виразилась, після вчорашнього добрий. Тільки тому все і пояснюю.

Він став холодним і відстороненим. 

- Золоті браслети - твоє клеймо. Тільки не думай, що усе буде як в казочках про джинів. Господар загадав два бажання, а на третє відпустив свого раба. Кількість, зміст і сила моїх бажань не обмежена. Виконання може бути зупинено лише за браком твоїх сил. Але в мене було достатньо часу, щоб дізнатися, що Касті Демонів, до якої ти належиш, нічого невідомо про обмеження. Ніякі.

Азалія дико розсміялася:

- Якщо ти кажеш, що я така сильна. І якщо все це правда. То з чого ти вирішив, що я стану слухатися?

- Ти права. Я б нізащо не зміг би змусити тебе коритися мені. За одним “але”. Вчора я остаточно закріпив наш зв'язок. - атлант хижо усміхнувся. - Твоя розкутість тебе згубила. Бо найгірше, що міг зробити демон для себе, це піддатися спокусі. Цитую: «...Лише в випадку, коли пристрасть змусить демона бажати і фізично любити свого господаря, тоді навіть найсильніший демон потрапляє в полон свого коханця. Необачна любов або розпуста стають прокляттям...» Один старий фоліант добре оповідав умови служби такої нечисті, як ти.

Азалія стримувала гнів від безглуздості ситуації, в яку потрапила.

- Це, звісно, дуже цікаво, але я не настільки тупа, що б сліпо довіряти такому безглузддю, - піратка закуталась у покривало, щоб мати змогу злізти з ліжка і знайти свій одяг самотужки. Вона все ще чомусь розмовляла з божевільним, на її думку, чоловіком. - Тож твої докази - це лише набір співпадінь, а ці браслети я зніму на кораблі. Розпилю нахрін.

-  Ти тепер моя слуга. - холодно усміхнувся куточками губ Ділан. - А твої браслети нагадування про це. Навіть, якщо не віриш, ти уже моя….

- Хах, - скептично глянула на нього Азалія з наміром пройти повз. - Я своя власна. Якого біса я маю на тебе працювати! А фантазії свої засунь…. - вона прокашлялась. - … поглибше…

- Ти будеш слухатися, - твердо заявив Ділан. Він був якийсь аж занадто розслаблений. - Інакше ти помреш...

- Погрожуєш?! - тепер очі капітана хижо блиснули.

- В цьому немає потреби. - незацікавленим тоном відповів атлант. - Я просто констатую факт. - він глянув у очі дівчини, яка завмерла поруч. - Вночі я навіть думав тебе вбити, але, погодься, зробити це я завжди встигну. Мої сили зараз нікудишні. Мені потрібен сильний союзник. Той, хто не зрадить. Єдина категорія яка підходить від цей опис - раб, який живе лиш тому, що я дозволяю…

Капітан не повірила жодному його слову. Те, що він казав дійсно якимось чином підтверджувалось, але було настільки нереалістичним, що повірити у його історію було неможливо.

Азалії здалося, що цей безумець, а інакше вона уже назвати його не могла, потребує серйозної психологічної допомоги. 

Але зараз її хвилювало те, що він не те щоб реально спробував її вбити, він навіть допускав можливість прикінчити її вночі. І прийшов до неї, торкався, любив її, гонимий власним божевільним розумом. За це їй хотілось його вбити чи хоча б залишити декілька пам'ятних шрамів.

Піратка прикусила губу до крові і вирішила, що трохи тумаків цьому красунчику будуть навіть на користь.