Томас Пінчон - Веселка тяжіння, Томас Пінчон

цицьки-дупці, талії-та-животи, мугикає якийсь церковний мотивчик, імпровізацію з Баха, всміхається під час «зіґ-хайлів» і хорів «Die Fahne Hoch[613]». Потай від нього Байрон висковзує з краденого вбрання на землю. Опісля повз нього тупає кількасот тисяч чобіт і черевиків, і ніхто його навіть не зачіпає. Наступного дня його підбирає (поле тепер мертвотно-порожнє, стоптане, бліде, посмуговане довгими болотистими калюжами, вранішні хмари тягнуться за позолоченою свастикою та вінком) бідний старий єврей-лахмітник і пускає в діло, рятуючи ще на 15 років усупереч випадку і всьому, що вигадує «Phoebus». Байрона вкручуватимуть у мамку (Mutter) за мамкою, бо саме під такою назвою відома внутрішня різьба німецьких патронів для електричних лампочок, а чому воно так, ніхто й гадки не має.

А Картель перейшов до Надзвичайного Плану Б, що передбачає семирічний строк давності, після закінчення якого Байрон вважатиметься юридично перегорілим. Тим часом персонал, знятий зі справи Байрона, займається вистежуванням лампи-довгожительки, що колись займала патрон на ґанку армійського аванпосту в амазонських джунглях, Лампи Беатриси, щойно таємним чином викраденої під час набігу індіанців.

Упродовж років боротьби за виживання розмаїті порятунки Байрона ставалися наче випадково. Щойно випадає нагода, він намагався висвітлити найближчим лампочкам мерзенну природу «Phoebus» і нагальну потребу згуртуватися проти картелю. Поступово він починає розуміти, що Лампочка має вийти за межі звичної ролі передавача лише світлової енергії — це «Phoebus» обмежив Лампочку єдиним завданням.

— Але є інші частоти, над і під видимим спектром. Лампочка може давати тепло, Лампочка може давати енергію для зростання рослин, нелегальних рослин, у коморах, наприклад. Лампочка спроможна проникати у спляче око і діяти серед людських снів. — Деякі лампочки слухали уважно, інші розмірковували, як би все те донести в «Phoebus». А дехто зі старших антибайроністів став систематично гратися зі своїми показниками, що відображалися на ебонітових датчиках під швейцарською горою, але було й кілька сповнених самопожертви екземплярів, які сподівалися привернути до себе увагу найманих убивць.

Будь-які розмови про трансцендентність Лампочки, безперечно, були відвертою підривною діяльністю. «Phoebus» виходив з ефективності лампочок — співвідношення корисної потужності на виході до потужності на вході. Мережа потребувала, щоб це співвідношення було якнайменшим, у такий спосіб продавалося більше струму. З другого боку, низький коефіцієнт корисної дії призводив до більшої тривалості світіння, а це спричиняло зниження продажів лампочок. Спочатку «Phoebus» намагався підвищити опір нитки розжарення, поступово зменшуючи у такий непомітний спосіб термін служби, — аж тут Мережа відчула скорочення доходів і почала обурюватися. Крок за кроком обидві сторони досягли компромісу щодо часу експлуатації лампочки, що обом сторонам мало б принести достатньо грошей, а витрати на кампанію проти викрадання лампочок вирішили чесно розділити навпіл. Водночас здійснили майстерну атаку на закоренілих кримінальників, які цілковито відмовилися від лампочок і світили свічками. «Phoebus» уклав довгострокову угоду із М’ясним Картелем, так відрегулювавши обіг жиру, що вміст цього продукту в м’ясі на продаж мав бути надзвичайно високим попри зростання захворювань серцево-судинної системи, а той жир, що таки зрізали, йшов на виробництво мила — у ті часи саме наростав мильний бум. Згідно з дослідженнями Інституту Бленда, споживачі були надзвичайно зацікавлені у лайні. Навіть за таких умов м’ясо і мило залишалися для «Phoebus» незначною дрібницею, значно більшу вагу мав, наприклад, вольфрам. Тому ж то «Phoebus» аж ніяк не мав наміру скорочувати тривалість життя лампочок, перевиробництво вольфрамових ниток з’їсть наявні ресурси металу — одним з найбільших у світі його джерел був Китай, що також порушувало дуже делікатне питання східної політики, — і зірве домовленості, яких досягли «General Electric» і «Krupp» щодо обсягу виробництва карбіду вольфраму, місця і часу його виробництва, а також щодо цінової політики. Домовилися про 37–90$ за фунт у Німеччині і 200–400$ за фунт у США. Угода безпосередньо позначалася на продуктивності верстатів, а отже, і на всіх галузях легкої та важкої промисловості. Коли прийшла Війна, дехто почав думати, що непатріотично з боку «General Electric» надавати Німеччині стільки переваг, але не ті, хто ухвалює рішення, не хвилюйтеся.

Байрон світиться собі й дедалі чіткіше бачить суть схеми. Він навчається налагоджувати зв’язок з іншими електроприладами — у будинках, на виробництві, на вулиці, й кожен має, що розповісти. У його душі складається схема (Seele, як називали у Німеччині серцевину перших вугільних ниток розжарювання), і що величнішою та чіткішою вона стає, то у більший відчай впадає Байрон. Одного дня він дізнається геть про все і залишиться, як завжди, безсилим. Його юнацькі мрії про організацію всіх лампочок світу видаються тепер нездійсненними — Мережа широко розгалужена, всі повідомлення легко перехоплюють, та й зрадників удосталь. Зазвичай пророки довго не живуть — їх одразу вбивають або влаштовують аварію, вони змушені зупинитися і замислитись, і здебільшого відступають — але Байрону судилася ліпша доля. Він приречений на вічність, знати правду, але не мати сили бодай щось змінити. Більше він не намагатиметься зіскочити з колеса, гнів і розчарування все наростатимуть, і Байрону — бідолашній, неправильній електролампочці — з часом усе це почне подобатися…

Ласло Джемф іде вздовж каналу, де тепер цілими зграями купаються собаки: борсаються собачі голови, підстрибують вгору-вниз посеред шумовиння… собачі голови та шахові коні є і в повітрі над таємними авіабазами, у найгустіших туманах, де температурні умови, тиск і вологість утворюють Шпрінґер-форми, їх відчує налаштований літун, побачать радари, а безпорадні пасажири час від часу можуть зауважити краєм ока крізь крихітний ілюмінатор, як за пеленою пари… це добрий Пес, Пес, у якого жодна людина не виробляла умовного рефлексу, він з нами на початках і при закінченні, у мандрах, у котрі ми маємо вирушити, безпомічні, але не проти волі… Складки на Джемфовім костюмі вихиляються, як од вітру листя півників на задньому дворі. Полковник залишається у Щастиграді один. Сталеве місто його затягує, розсіяне світло лягає білою смугою на кожну з великих споруд, вишикуваних за модуляцією досконалої сітки вулиць, кожна вежа зрізана на різній висоті — і де Гребінь, що прочеше все це та відновить колишню досконалість картезіанської гармонії? де великі Ножиці з небес, що підправлять Щастиград?

Нема потреби у крові та насильстві, але полковник задирає голову, що запросто може виявитися капітуляцією: його горло відкрите для болеопромінення Електричної Лампочки. Педді МакҐоніґл — єдиний свідок, і він, енергосистема з власними мріями, бажає прибрати полковника з дороги аж ніяк не менше за інших. Едді Пенсьєро, коли його тремкі м’язи огортає блюз, тужливий, смертельний блюз, тримає ножиці, як перукар не мав би тримати. Вістря, здригаючись в електричному конусі, дивляться