Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

— Новий план? — припустила Корін.

— Мабуть, треба відстрілюватися, — промовив Голден, потім

хутко вихилився з-за рогу й зробив три швидкі постріли. Він

учасно вернувся назад, ховаючись від справжньої канонади, од

якої стрясалася переділка за ним. Коли постріли затихли, Кесс

кинулася прожогом у нішу на протилежну сторону. Це був

ризикований крок, але їй вдалося безпечно перебігти. Тепер

вона відкрила вогонь зі своєї автоматичної гвинтівки звідти.

Коли її загнали в укриття, над Голденом вигулькнула Корін

і собі зробила кілька пострілів.

Та не встигла вона забратися із лінії вогню, як куля прошила

рукав її скафандра та вибила в повітря дрантя білої підкладки та

крап лі чорного герметичного гелю.

— Не влучили! Не влучили! — закричала вона, і тоді Кесс знову

взялася стріляти, щоби не дати оборонцям розслабитися.

Голден озирнувся назад у коридор. Наомі знімала з Хуареса

скафандра і накладала бандаж на вже доступні відкриті рани.

Нові хвилі вогню знову позаганяли Кесс і Корін в укриття.

Щойно вони послабилися, з-за повороту визирнув Голден

і трохи постріляв.

Бо так поводяться люди їхньої породи в ситуаціях, навіть коли

не мають найменших шансів.

Розділ п’ятдесят перший. Кларісса

–Що ти в біса накоїла? — горлав Ешфорд із набряклим

і побуряковілим обличчям. Від нестямної люті він

вишкірив зуби й гарчав, немовби собака. І Кларісса розумом

усвідомлювала, що їй варто було би його боятися. Їй варто було

би хоч щось відчувати. Натомість вона здвигнула плечима, як

робила в чотирнадцять років, і ще раз повторила:

— Я відчинила двері.

У коридорі на частку секунди вигулькнув чоловік, і люди Ешфорда відкрили по ньому вогонь, відігнавши назад.

— У мене в коридорі п’ятеро, — озвався хтось із Ешфордових

людей, який стежив за камерами спостереження. — Три жінки, двоє чоловіків. Одна з них Корін. Думаю, серед них також

і Джим Голден.

Ешфорд з огиди потрусив головою.

— Нахріна ти їх сюди впустила? — запитав він ядучим тоном.

— Їх не вбила я, — відказала Кларісса, — а тому і тобі цього

щастя не випаде.

— Вона була в ступорі, — промовив Кортес, затуляючи собою

дівчину від Ешфорда. — Вона неправильно зрозуміла якусь мою

команду. Це не зловмисництво, капітане. Дівчина всього

лишень…

— Хто-небудь, пристрельте її, — скомандував Ешфорд.

— Ні! — скрикнув Кортес, немовби йшлося про нього самого.

Найближчий вартовий повернувся до них обличчям.

Несподівано дуло його пістолета здалося велетенським, але звук

пострілу пролунав з іншого боку. На краю коридору, що вів на

місток, зблиснув людський обрис, чи то чоловіка, чи то жінки, і все приміщення заповнилося уривчастим стакато перестрілки.

Про Кларіссу всі одразу забули, і вона чкурнула в караульний

відсік. За нею, приклавши руки до вух, захищаючись від шуму, від куль або того й іншого водночас, кинувся Кортес. Він

торкнувся долонею її плеча, неначе хотів заспокоїти дівчину, але

від цього вона тільки відлетіла вниз до підлоги, а він наблизився

до стелі.

— Ой, — пробурмотів Кортес, — навіщо ж ти це зробила, навіщо ж ти це зробила.

Анна досі говорила в моніторі поста безпеки. Радіо «Вільна

повільна зона» й надалі мовило. З містка долинули звуки свіжої

перестрілки. «Зніміть їх! Зніміть їх всіх до дідька!» —

розпинався Ешфорд. Та судячи з того, що було чутно, вартові не

квапилися в коридор. Їм і не потрібно було. Рано чи пізно

в Голдена з Наомі й тих, кого вони там привели з собою, скінчаться набої і вони загинуть. Або свій боєкомплект вистріляє

Ешфорд, і тоді помре він. Хоч круть-верть, хоч верть-круть, а їй

нічого доброго не світило за будь-якого розвитку подій. Ну і хай.

Хіба вона не для цього сюди йшла?

От тільки.

— Ви чули, що вона сказала? Що сказала Анна?

— Анна Воловодова серйозно помиляється. Вона просто не

розуміє, що тут відбувається, — промовив Кортес. — І взагалі, допускати її до цього проєкту було помилкою. От знав же, що

замість неї треба було