Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

— Ви чули, що вона сказала?

— Про що ти говориш, дитино?

— Вона сказала, якщо ми атакуємо Кільце, то воно вживатиме

заходи проти людей по іншу сторону. Проти всіх.

— Звідки вона знає? — спитав Кортес. — Саме так діє ворог, щоб ввести нас в оману.

— Не вона, — відповіла Кларісса. — Так їй сказав Голден.

— Той самий Джеймс Голден, який розпочав війну,

«розповідаючи людям» різні речі?

Кларісса кивнула. Він був почав щонайменше одну війну. Він

знищив «Протоген», чим запустив падіння каскаду доміно, що

в підсумку призвело до краху «Мао-Квіку» та її батька. За всім

цим стояв він.

Проте.

— Він не брехав. Багато всякого наробив. Проте жодного разу

не збрехав.

Кортес глузливо роззявив рота, бо хотів щось заперечити, та

в цей момент знову спалахнула перестрілка. Кларісса відчувала, як він зіщулюється від неї. У повітрі стояв запах стріляного

пороху, і системи очистки повітря загули, переключившись на

режим фільтрації макрочасток. Вона відчула, як змінилося

обертання вентиляторів. Можливо, крім неї, ніхто більше на

містку не мав ані найменшої гадки, що це означає. Максимум, що вони могли помітити, це трошки вище дзижчання. Якщо

вони взагалі на нього зважили.

Кортес провів п’ятірнею по волоссю.

— Не лізь під кулі, — промовив він. — Коли все скінчиться, я переговорю з Ешфордом. Поясню, що ти не мала на меті

підважити його. Це була помилка. Він тобі пробачить.

Кларісса схилила голову. Думки в неї плуталися, і голод та

перестрілка анітрохи не сприяли покращенню цього стану. Десь

там, у коридорі, Джим Голден. Чоловік, якого вона збиралася

знеславити й знищити, от тільки зараз їй не хотілося, щоб він

помер. Її батько вдома, на Землі, і вона або порятує його, як

і всіх інших людей, або призведе до загибелі їх усіх. Вона вже

вбила Рена, і цього вже нічим не виправити. Навіть якщо

померти за нього.

А вона ж почувалася такою впевненою. Віддалася замислу до

кінця. Віддала себе повністю, і от тепер почувалася настільки

спорожнілою. Заяложеною. Гроші, час і всі ті люди, якими би

вона могла стати, якби не поклала все на вівтар сімейного імені

й не принесла йому офіру. Тепер от вона жертвує своїм життям, хіба що після розмови з Анною вона не була впевнена, що й це

принесення також не виявиться марним.

Спантеличення й відчай дзуміли у вухах, і голос, який

народжу вався в цій какофонії, належав тільки їй самій: зневага

й лють, і єдина певна річ, за яку можна триматися.

— Та хто такий цей Ешфорд, щоб мені що-небудь пробачати? —

спитала вона.

Кортес тільки й кліпнув у відповідь, немовби вперше бачив

Кларіссу по-справжньому.

― Якщо вже на те пішло, ― казала вона далі, ― хто ви в біса

взагалі такі?

Одвернувшись, вона плавно відштовхнулася в напрямку

дверей, полишивши Кортеса позаду. Озброєні до зубів Ешфорд

та його бійці готувалися до наступного раунду перестрілки.

Ешфорд витягнувся позаду панелі управління й, виставивши

вперед пістолет, ляснув долонею по сенсору.

— Руїс! — заволав він, і голос його охрипнув. Скільки годин

вони чекали на настання цього апокаліпсису? Кларісса чула, з яким напруженням звучить його голос. — Ми готові відкрити

вогонь? Скажи, що готові!

У відповідь пролунав пронизливий од страху голос.

— Так точно. Готові. Живлення відновлено. Усі діагностичні

вогні зелені. Має спрацювати. Будь ласка, не вбивайте мене.

Будь ласка.

Отже, ось воно. Їй клацнуло, майже фізично: вона знала, як це

виправити, якщо вистачить часу.

Кларісса притиснула язик до піднебіння і зробила ним два

плавні рухи проти годинникової стрілки. Дві додаткові залози

в її тілі пробудилися до життя, як ніби давно на це чекали, і в

якусь мить світ навколо побілішав. Дівчині здалося, вона навіть