Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Так, рідкісний придурок. Поцупив усі мої дзеркала!

–Згодна.– зітхнула вона.– Дзеркала?

–Так... – усмішка не сходила з обличчя Ейдана, яка свідчила про те, що злість на Пітера була удаваною. – Це магічне скло, здатне показати того, кого кохаєш найсильніше. Були дуже популярними на війнах.

–Яких саме? – уточнила Ельга.

–Та, власне, усіх.– засміявся він.–Ґотлін і війна, часом синоніми.

Ельга кивнула, на жаль, це було правдою.

–Ну, у Пітера є половина, і він елементаль.– відповіла вона, кинувши тінь усмішки.

–А ти впевнена, що він елементаль? – запитав Ейдан.

–Я не поглинула його силу, коли ми торкнулися одне одного. Ми ніби як... обмінялися.

Ейдан задумався, крокуючи поруч із нею.

–Дивно. Елементалі можуть бути половинами тільки з елементалями. Тобто сила одного не повинна домінувати або навпаки походити від іншого. Інакше елементаль одного разу просто поглине свою пару.

–Але з Пайпер усе гаразд.– зауважила Ельга.

–Значить, вона теж елементаль, або вони не половини. – розмірковував Ейдан, крокуючи поруч із нею. – Її сила схожа з його силою?

–Не зовсім. Він керує полум'ям, вона сонцем.

–Цікаво.– протягнув Ейдан.

–Що?

–Можливо... – він забарився, розмірковуючи. – Можливо, якщо сила половин не ідентична і не споріднена з силою елементаля, тоді вони можуть співіснувати разом.

Ельга знизала плечима.

–Анжела і Ліліт цілком собі співіснують.

–Вони начебто, як Альфа й Омега. Біла кістка магічного світу.– криво усміхнувся Ейдан.

–Та, облиш. – стрибнула Ельга. – Є половини в елементалів, вони ж не апорії.

–А, що тобі відомо про них? – поцікавився Ейдан.

–Не багато.– хитнула головою Ельга.– Про них не так багато інформації. Воно й не дивно, адже останню апорію зустрічали шість чи сім століть тому.

–Десять. – поправив Ейдан.– І вона загинула у віці п'яти років від народження.

Ельга втупилася на хлопця.

–Зацікавився питанням? – підняла брову вона.

–Так, так... Читав.– засміявся він.

Ельга зітхнула, крокуючи мовчки.

–Я не розумію сенсу в половинах. – заявив Ейдан після хвилини мовчання, – Я не обирав свою силу. Чому я маю жити з тією людиною, яку ця ж сила для мене обрала? Особисто я бажаю любити тих, кого обирає мені серце.

–Як поетично.– закотила очі вона.

–І ти згодна зі мною.– зауважив він, усміхаючись.

–Не читай мене.– застерегла Ельга.

–Я не можу читати елементалів. Ми занадто складні. А ти й зовсім запечатана. Але, як би там не було, ти зараз тут, а не з Ельгортом. Отже... Ти згодна зі мною... – він криво усміхнувся.

–Я намагалася знайти спосіб нам бути разом. Але поки шукала...

–Зрозуміла, що це не зовсім те, що потрібно? – підказав він.

Вона кивнула.

–Впевнений, ти маєш рацію.

Ельга застигла, побачивши маєток Брока. Двері були вибиті, це було видно з пагорба, навіть за щільно зачинених воріт.

–Е... Мені потрібно бігти. – стрепенулася вона. – Побачимося.

–Але ти навіть не дала свій номер! – крикнув Ейдан, коли Ельга зникла. – Або хоча б туфельку...– тихо додав він.

Вона матеріалізувала себе в будинку Брока.

–Айріале? – покликала Ельга.

Брок вийшов у вітальню.

–Привіт.– стривожено сказав він.

–Що з твоїми дверима?! – розлютилася вона.– Я думала, тебе вбили!

–Це була Старла. – коротко відповів він.– І тобі краще піти.

–Чому? – насупилася Ельга.

–Вони знають.– відповів він, глянувши на неї з жалем.– Старла їм усе розповіла.

Ельга заплющила очі і видихнувши, заклубила туман.

–Зміни двері, благаю.– сказала вона, зникаючи.

Передчуття ставало виразнішим у міру наближення Ельги до будинку. Її горло стислось, коли вона подивилася на бордові двері з ручкою у вигляді ящірки. У будинку Найджела світло горіло тільки у вітальні. Ельга увійшла всередину. Розмова кількох голосів тут же перервалася, вони почули, що дівчина повернулася. Найджел і Джилана спустилися зі сходів, сівши на останні сходинки.

–Привіт, Ельго.– голос Найджела був невеселим.

–Ми на тебе чекали.– уїдливо повідомив Пітер, вийшовши до Ельги, він склав руки на грудях.

–В ім'я богів, розрівняй обличчя! Ти ніби вступив у коняче лайно... – роздратовано заявила Ельга, у відповідь на цинізм брата, входячи до вітальні.

Ельгорт стояв біля каміна і, не повертаючись, сказав: