Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Але це було мов мікрокосм усього, що є в житті. Нікому не

судилося жити вічно. Але ти змагаєшся за кожнісіньку хвилину, яку тільки можеш вибороти. Ціною великої, тяжкої роботи

купити собі хоч трохи більше часу. Басія сумував — і пишався

водночас. Десь щось таке відчував, либонь, і всякий воїн, відстоюючи ту п’ядь землі, з котрої, як він знав, йому вже не

зійти живому. Зробивши свій вибір: скількимога битися, довго й

завзято, Басія не знав, чому вислів: «Я загинув, але постарався

віддати своє життя якнайдорожче!» — мав таку романтичну й

притягальну силу, але так воно було — і край.

Споглядаючи люту, брунатну Ілусову кулю, що оберталася на

його екрані, Басія подумав: «Хай ти й повбиваєш нас, але ми не

дамося легко!» І глибоко вдихнув, щосили стримуючись, аби не

загупати кулаком собі в груди.

— Як ти там почуваєшся? — запитала Наомі, не відриваючись

від своєї роботи.

— Та добре, добре. А як ваша праця?

— Зараз уже закінчую, — відповіла вона. — Тут та заковика, що

чимало тяги у нас виходить з одного вектора, а не вздовж

нашого центру маси. Та ще ті линви… А маневрові двигуни у нас

є тільки з трьох боків корабля. Тож нам треба звести до мінімуму

обертання ліворуч. Але ми не можемо застосувати наш правий-передній двигун для протидії тому обертанню, бо кабель

змінюється там, де наш центр маси. Вирахувати все це — і сміх, і

гріх.

— Анічогісінько з того всього я не втямив, — запевнив

старпомку Басія. — А воно спрацьовує?

— Гадаю, що спрацює. Алекс це схвалює. Хвилин за дві, на

наступному оберті, й зробимо ривок.

— Чудово! — мовив Басія.

Дзвякнув, відчиняючись, люк, а тоді й знову закрився: то

Гевлок піднявся на оперативку. Він перевдягся: замінив свого

спортивного костюма й броньованого скафандра на досить

вільну одіж із написом «РОСИНАНТ» на грудях. Зростом

безпеківець був вищий за Голдена, тож якщо на ньому обвисала

бахмата вдяганка, належала вона, певне, Еймосові. Басія

подумав, що спочатку варто було попросити дозволу, а вже тоді

нацуплювати на себе Еймосові речі.

— Аварійна бульбашня вся в шлюзі, — доповів Гевлок спині

Наомі. Коли він увійшов, вона не відірвалася від своєї роботи. —

А ще я кинув туди парочку ранців ПКД, кілька запасних посудин

із повітрям та Басіїн зварювальний апарат. Не придумаю, що

туди ще, можливо, треба.

— Дякую, Дімітрі! — мовила Наомі.

— Дімітрі? — перепитав Басія, звівши брову догори.

— Тобі не всі імена подобаються? А Басія — хіба не дівчаче

ім’я? — відчикрижив Гевлок.

— Так звали мою бабусю, а була вона уславленим на всю

Сонячну систему фізиком, тож мені випала велика честь носити

її ім’я. Я ж був першим її онуком.

— Ви, двоє! Або заткайтесь, або геть із палуби! — відреагувала

Наомі. А тоді, увімкнувши настінну антену: — Алексе! Як ти там, готовий?

— Наче так, — відповів Алекс, зі своєю фірмовою протяжкою.

— Але одну секундочку: відскубну одну штучку…

— А можна перекинути це на великий екран? — попрохав

Басія. — Хотілося б поспостерігати, як воно відбудеться.

Наомі не відповіла, але тактичну мапу на головному екрані

палуби замінив телескопічний погляд уперед. «Росинант»

звільна про крутився повз брунатно-сіру кулю Ілуса, тоді повз

віддалений сірий корпус «Барбапікколи», а тоді вже обернувся

до зоряної чорноти.

— Ми пропустили наше вікно, — сказала Наомі. — Ти майже

готовий?

— Ага, — відповів Алекс, розтягуючи слово на три склади. —

Ось зараз. Добрий момент.

— Виконуємо! — сказала Наомі й натисла якусь кнопку на

своєму екрані. Але нічого не відбулося. Великий екран так само

показував обертання: ось показався Ілус… А ось і

«Барбапіккола»… І тоді, без хоч би якого попередження,

«Росинант» різко клюнув носом уперед, і щось вельми гучне

гахнуло під трюмами корабля. В атмосферу планети вдерлася

яскрава вогненна цята, й те полум’я описало дугу в повітрі. Басія

раптом