Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

На краю лісу, біля того місця, де починалася дорога до Будинку, у ще одному сонячному промені грівся дідок вредної зовнішності.

– Бач, ти... як усе вийшло. Хитро... дивись-но – діву-но свою він вилікував, значить набрав уже знань хоч трохи, га? – З-за корча висунулась старенька бабця в хустці, та скривилась на його слова. Кікімора, на відміну від лісовика, сонячне світло не любила. Воно її дратувало.

– Теж мені... вміння... вам би тільки на дівчат дивитися... та шшупати ше... вилікував він... бачила я яких він знань набрався, усю її перешшупав, а лікував то що? тьху...

– Е-е-е... от... скажеш теж... – лісівник не знайшов що їй відповісти одразу, – шшупати воно ж теж треба вміючи... тож не кажи, не кажи... Хлопець молодець... І діло добре зробив, і свого не упустив. – І дідок дрібно захихотів, трясучи борідкою. На що отримав стусан ключкою від старенької і змовк.

– Ну все, шановний старосто, все, досить... Тарх... ну поцілуй ти вже наречену... скільки ми будемо дивитися на це біле покривало...? – Макс продовжував підштовхувати події в потрібному напрямку. Воно й так би все вийшло, але хотілося швидше. Збентежений коваль, однією вільною рукою незграбно відвернув фату з обличчя Реї, дівчина ж стояла, боячись зітхнути і міцно заплющивши очі... Настала тиша. Поруч весело зойкнув Серх, а Мусат гучним шепотом прогудів – “та як же це”... Коваль же простягнув руки, забувши, що до однієї з них прив’язана рука Реї, тремтячими пальцями, ніжно, ніби не вірячи очам своїм, доторкнувся до обличчя коханої... потім наблизився ближче і потягнувся губами до її губ...

– Ну, нарешті... – голосно сказав хтось із натовпу і люди радісно засміялися. Обстановка розрядилася, всі весело вихлюпували накопичені емоції. Мужики галділи, обговорюючи перипетії свого сімейного життя, жінки, як завжди, плакали, мабуть, над втраченою свободою Тарха...

– Ще маленькі штрихи... – коли парочка нарешті перестала цілуватися і повернулася до людей, Макс підвищив голос, перекрикуючи шум натовпу. Рея була рожева від збентеження, Тарх теж був не в своїй тарілці. Розгледівши, що наречена більше не в масці й усвідомивши яка вона тепер, народ ахнув... – Помічниці... а ну зробіть так, щоб наречена сяяла не тільки посмішкою, якщо вже саме сонце хоче цього.

Три амазонки, що весь цей час стояли поруч із ним, узяли подану Максом скриньку і попрямували до вже заміжньої жінки. Усі три разом зняли свої вуалі, і народ знову ахнув. “Так... – Макс глибокодумно похитав головою – не даремно Оррі стільки часу просиділа тоді в Лілії... цей їхній салон для жінок... пекельна місцина, насос із викачування грошей... але справу свою вони знають”. – Макс дивився на дівчат і не розумів, як можна поліпшити те, що й так досконале? Оррі змогла, нічого особливо не переробляючи, підкреслити природну красу дівочих облич, лише трохи її змінивши. Так темно-каштанові хвилі волосся сестер розпрямилися і стали синяво чорними, а золоті пасма молодої відьми стали платиновими. Сама Оррі заявила, що взяла за основу саму ідею, а суміші для фарбування зробила сама. Через тиждень їх можна буде легко змити. Бліді, ніби мармурові обличчя Алер і Тіани, вражали точеними лініями. Але при цьому – це не були мертві ляльки, від них не віяло темрявою, тяжкістю і мороком... Там оченята підмалювали, там вії підкреслили... губи трохи зачепили помадою... всього то й діла. У комплекті з одягом усе це пасувало... саме – пасувало. «І коли навчилася тільки? Гаразд – прийоми і способи можна перейняти, але треба ж ще й потренуватися хоча б раз...»

Дівчата прикрили собою Рею від глядачів, і за хвилину, за яку прив’язаний до її руки коваль лише кліпав очима, дивуючись, звідки що береться, молода дружина справді засяяла в сонячних променях – у вухах з’явилися довжелезні підвіски з камінням, на шиї – кілька переплетених між собою срібних ланцюжків, різної товщини й способу плетіння, на пальцях – кілька тонкого виготовлення перснів із зеленим і рожевим камінням. Ну і як останній штрих – у чорному волоссі заіскрилася камінням невеличка діадема білого срібла.

– Нічого, нічого... – Макс припинив моральні муки Реї, та від самого початку опиралася дорогим речам, побоюючись, що Тарх відчує себе приниженим. Мов – не було в неї нічого, коли вони познайомилися, нічого й не треба. – Не можу ж я свою названу доньку залишити без кількох приємних жіночому оку дрібничок? До того ж чоловік у тебе – ого-го... дивись, яке житло він вам відбудував... Тож – йому є чим пишатися. – Макс був задоволений, коштовності з його підземелля цілком підійшли і мали чудовий вигляд. – Ну, а тепер – усі за стіл... а то з такими хвилюваннями я вже зголоднів...

Усе чоловіче населення селища вже стомилося чекати цієї команди. Народ гуртом повалив до столів, там уже люди статечно розсаджувалися по лавках. Деякі батьки навіть уже встигли надавати по руках своїм і чужим нетерплячим чадам, які полізли по їжу – мало того, що без дозволу батька, так ще й просто руками. З тарілками питання вирішилося просто – плоскі дощечки, відшкрябані мало не до білизни, ось і весь посуд. Для рідкого були великі глиняні горнятка, в які залежно від потреби наливали суп, або що ще. Люди їли із задоволенням, куховарки справді розстаралися. Їжа була доволі проста, але ситна й різноманітна. А що треба тим, хто все життя харчувався надголодь? Усі були дуже задоволені, Макс навіть побоювався, щоб проблем із животами не було. У якийсь момент щось ткнуло його під коліно. «О... кудлатий прийшов. З’явився нарешті, гуляка...» Пес ще раз ткнувся носом йому під коліно. Макс присів його погладити, тварина вдячно лизнула йому руку.