Алія Елвід - Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід

Еліон також додав, що єдині, хто заперечує чутки – це барахольники. На мій подив, всі дванадцять солдатів стоять на нашому боці. Навіть ті, хто повернувся після довгої реабілітації та зовсім не в курсі всіх подій – а точніше Кенджі, що отримав кілька кульових поранень і швидко прийшов до тями після операції, Заян, якому зламали кілька ребер та спровокували кому, з якої він вдало вийшов, і Маджорі, якій відірвало обидві руки. Тепер вона втратила можливість користуватись деандою звичним їй способом та вчиться наново функціонувати за допомогою протезів. Почувши історію Маджорі, в мене стиснулись всі нутрощі. Втратити можливість користуватись силою – найжахливіше відчуття для деанданта. Я й сама відчувала це під час дії неімедану. Та знати, що ти більше не побачиш своїх рук й тобі треба вчитися користуватись протезами, вживленими в кукси обох кінцівок – у рази гірше. Я б хотіла віддати їй належне за те, що навіть у цій ситуації вона не здалася та продовжує тренуватися, якби складно це не було. І кожен з них, попри наші натягнуті стосунки або байдужість один до одного, постійно знаходяться у статусі нашого пошуку. Я, фактично, не є частиною барахольників, та вони все одно шукають мене. Всі, крім Сейна. 

Еліон розповів, що Сейн на деякий час делегував свої обов’язки, назначивши Стенлі тимчасовим командиром Третього угруповання та пішов у безстрокову відпустку. Цьому також посприяв Персі, що, побачивши його стан у день нашої розмови, негайно поспішив зробити все, аби якнайскоріше відмежувати його від роботи в Організації. Що з Сейном, де він та в якому стані знає тільки Персі, який зараз зайнятий турботою про свій підрозділ та інших технологістів. Тому про нього також ні слуху, ні духу не надходить.

Але я навчилась вчасно викидати думки про Сейна геть. Навіть в якомусь сенсі змогла розчиняти їх поміж інших, замінюючи більш корисними або яскравими спогадами. Зазвичай, коли вони виникають, у мене є можливість швидко перемкнутись на Нормана. Він завжди рятує мій ментальний стан від чергового зриву, переводячи всю увагу на себе. Я й помітила, як швидко ми зріднилися за ці два місяці. Такої близькості та духовного зв’язку я ще не відчувала ніколи та ні з ким. Він втішає мене, коли у мене нічого не виходить під час тренувань, хоч і вдає, що лише радіє своїм перемогам. Говорить зі мною, коли мені страшно, починаючи розмови на якісь дискусійні теми, у яких наші погляди не збігаються, бо він знає, що у такий спосіб мене легко заговорити й витягнути з контролю страху. Веселить мене, коли сумно, розповідаючи якісь дурні жарти та переказуючи сюжети всіх комедійних серіалів та фільмів, які він дивився. 

Та найчастіше, що він робить, і що мене дивує – він наче читає мої емоції та думки, відчуваючи, що у мене зараз на душі та як краще мені допомогти. Коли я не могла заснути та крутилась у ліжку, як неспокійна личинка, він стукав у двері та питав, чи не проти я, щоб він склав мені компанію. Він казав, що його переслідують погані сни, і він не хоче споглядати у темряві силуети химерних привидів. І завжди, коли він так робив, я відчувала те саме. І я не могла йому відмовити. З часом це стало повторюватись настільки часто, що я навіть не пам’ятаю, в який момент навіть сон без жахіть не заважав нам засинати разом в теплих обіймах.

І якби сильно я не витрушувала ці думки зі своєї голови, та моє серце починало калатати з силою землетрусу рівно у той момент, як він мені усміхався, говорив до мене або просто дивився. Той час, що ми проводимо разом, переховуючись тут та готуючись до чогось невідомого, зміцнив та посилив мої почуття, які до цього були лиш слабкими здогадками, або миттєвими слабкостями. Мене дивує те, як легко Норману вдається єдиним поглядом змушувати мене тремтіти, червоніти або втрачати обачність і опору з-під ніг. Варто було йому лише кілька разів нагадати мені, як він сумує за моїм високим хвостом, який йому дійсно подобався, і я знайшла у будинку резинку для волосся. Відтоді я завжди роблю цю зачіску під час наших тренувань.

Я знаю, що він потрібен мені, так само як він знає, що йому потрібна я. Ми обидва знаємо, що надалі майбутнє у наших руках, і нам треба боротися за право жити у тому світі, про який ми мріємо.

– Челі, поспішай у будинок, ти вже скоро тут у бурульку перетворишся! А Норман зараз знову вибухне від того, що ти знову проміняла його на океан!

Я обертаюся та не можу не втримати усмішки, коли бачу перед собою дідуся. Він стоїть позаду та махає мені рукою, зазиваючи поспішати на тренування з Норманом, адже сьогодні вівторок. Я поспішаю підійти до нього та одразу впадаю у міцні обійми. Не можу перестати це робити з того самого моменту, як Еліон допоміг дідусю безпечно та тихо покинути Орзах та поселитися з нами.

– Я так рада, що ти тут, – шепочу йому я. 

– Я теж, квіточко, я теж. – Дідусь міцніше стиснув мене в обіймах. 

Коли дідусь розповідав мені все те, що сталося за період мого зникнення, з кожною історією мені ставало дедалі тривожніше. 

Дідусь занадто тісно пов’язаний з обома Організаціями, і я ніколи навіть не могла й подумати за те, що його найкращим другом був правнук Франкліна Дарсі, засновника Орзаху. Не могла повірити й в те, що дідусь знайомий з нутрощами обох Організацій настільки досконало, як не знайомі навіть ми з Норманом, а його стажування в Орвину було лише елементом шпигунства.

Саме він передав Орзаху мої документи – всі довідки, анкети та свідоцтва, коли дізнався за те, що батьки підробляють їх та змінюють інформацію про деанду. Він постійно зберігав оригінали, вишукував лікарів та медиків заради правдивих довідок та передавав їх Організації, знаючи, що одного дня правда все-таки розкриється.