Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Дякую, пане... – староста довго розкланювався... – поміч це нам велика. Як робітнику без ножа в лісі? І в господарстві, і вдома... А пустощів у нас ніколи не було.

Ось тепер, за ніч, мужики встигли поначіпляти на поясах свої залізяки, які, як Макс і підозрював, були в кожного, а тепер поважно походжали, очолюючи свої сімейства. Жінки всі без винятку були в обновках – він з Орри ще в минулі рази привозили їм багато різного: хустки, шалі, шарфи, стрічки в коси, гребні... усе те, що дівчина вимела з рядів на міському ринку. Він тоді дуже просив попередити всіх, щоб не ставилися до цього всього як до скарбів, знаючи надійність китайського барахла.

Вийшовши з машини, Макс зупинився на краю добре втоптаного майданчика, хтось із селян постарався – все каміння, купини, кущики були прибрані, так, щоб ніхто не спіткнувся. Усе населення зійшлося сюди ж, притягнуте сигналами машини і криками, оточивши місце дії. Та й чекали ж усі давно. До машини вже йшли староста, коваль і, як виявилося, голова теслярів Мусат. Тарх трохи відстав, пропускаючи вперед своїх представників. Якщо Серх з Мусатом просто причепурилися, то коваль був у ударі – бороду акуратно підстрижено, штани заправлено в нові чоботи, презентовані йому нещодавно, на поясі, прикрашеному срібним шиттям, висів ніж, що більше нагадував короткий меч. Проста біла сорочка була вишита якимись знаками, на плечах безрукавка хутром всередину. Тонкий ремінець із вплетеними срібними нитками стягував волосся на непокритій голові. Було досить морозно, але здавалося гігантові все байдуже. Загалом – усе так, як і мало б бути в невеликому, бідному, але чесному й гордому селищі. А що на нього одягнути ще? костюм трійку? обвішати золотом? Як дізнався Макс, золото було цінне як гроші, але срібло вважалося набагато важливішим як захист, оберіг, метал, що очищає від зарази і зла. Ото так!.. Чи черевики замшеві йому купити? Куди він у них ходитиме? Так само, як і дівчата в черевичках на шпильці. Чоловік мав чудовий вигляд, цілком відповідаючи тому часу, в якому жив. І попри простоту його одягу, хлопець був хоч куди. «Так, пора починати... а то дівчата мої замерзнуть там... і так скільки часу вже на свіжому повітрі...» Непомітно для всіх, Макс зробив знак одній з помічниць Алер або Тіани – як було домовлено, дівчисько невідривно стежило за ним відтоді, як він вийшов з машини, за спинами людей воно стрімголов кинулося до одного з нових будинків. Ще через три секунди над дахом на довгій палиці замайоріла червона стрічка.

– Пане... дозволь слово мовити, – почав староста розвивати весільну церемонію.

– Я знаю, все, що ти хочеш сказати, староста Серх... що ваш друг виконав усе, що було наказано, і тепер ви просите віддати йому в дружини Рею... Що немає щастя йому без неї, і ви на колінах готові стояти за його щастя...

Серх із Мусатом переглянулися – Макс зламав увесь звичний їм порядок проведення весілля. Перед паном слід було довго вклонятися, падати на коліна, благати... А як ще? Люди принишкли, вони хоч і відчували зміни у своєму житті та ставленні до них пана, але звичка – друга натура, тож навіть розслабившись, дуже швидко поверталися до настороженості. Хіба мало, що в пана на думці. Сьогодні обдарував – завтра повісить... бувало, знаєте...

– Як названий батько, я маю бути впевнений, що віддаю її в надійні руки. Приданого в неї немає... тільки те, що на ній... Я тут подумав, ну навіщо тобі Рея, навіщо, ковалю? У вас тут є красуні, я бачив... вибери собі іншу...

– Ні, пане... мені не потрібна інша... – твердо сказав коваль, дивлячись Максиму прямо в очі.

– Ну, що ж... твою впевненість я вже бачив... ти свій вибір зробив... тепер тобі його нести.

Поки він займався цим словоблуддям – чесно кажучи, Макс ніяк не міг придумати, як почати свою виставу, тож тягнув час і говорив те, що спадало на думку. Тим часом, у натовпі виникло якесь пожвавлення. Реагуючи на це, всі ті, хто ще не побачив у чому річ, повернулися в бік дороги – звідти легким галопом наближалися троє вершників, а точніше – вершниць, помітно було, що посадка в них жіноча. Коні рухалися трикутником – один попереду і два позаду. Наблизившись, коні перейшли на рись і були зупинені коли вийшли на майданчик. Граціозні, розпалені тварини, всі рідкісної, сріблясто-гнідої масті, вони не встигли насититися своєю двадцятикілометровою прогулянкою і норовисто схропували, переступаючи на місці.

– А ось і гості завітали... – Максим махнув рукою кудись у натовп, і троє хлопців зірвалися до коней, сам же Максим, не поспішаючи, по черзі підійшов до кожної вершниці і допоміг зійти на землю. Утвердивши наїзницю на землі, він кланявся їй, у відповідь гостя присідала в реверансі. Коней відвели вбік і накинули на них ковдри, щоб тварини не мерзли. У результаті всіх цих рухів, гості стали поруч із Максимом, навпроти старости, тесляра і коваля, які завмерли з відкритими ротами. Селище затихло, боячись зітхнути.

Усі дівчата були дуже схожі одна на одну – пружна хода, гордовита постава і постановка голови, гнучкі фігури. Зріст був теж приблизно однаковий. Різниця була в кольорах їхнього одягу і видимій зовнішності. Діва, що їхала першою, була блондинкою з волоссям кольору платини, дві інші – чорні, як ніч, брюнетки. Довге волосся спускалося нижче талії на таку ж чорну спідницю. Усі троє були вбрані в сукні для верхової їзди – довга спідниця, приталений редингот, застебнутий на безліч ґудзиків, що вигідно підкреслював жіночі фігури, його довгі рукави розширювалися до низу і завершувалися широкими вилогами, шийна хустка, що акуратно визирала з-під коміра, скріплена брошкою, гармоніювала з пов’язкою, що не дозволяла волоссю розлітатися в різні боки, і стрічкою, яка прикрашала невисоку тулью витонченого жіночого капелюшка, так само абсолютно чорного кольору. Загалом, незважаючи на темні тони, костюм не мав похмурого вигляду, він був суворим, вишукано простим і дуже витонченим. Якщо в темненьких спідниці були з чорного оксамиту, жакети темно малинові, ґудзики чорні з червоним камінчиком у середині, хустинка, стрічка на капелюсі та у волоссі відповідали камінчикам у ґудзиках, то платинова пані була немов у темному сріблі. Обличчя жінок були приховані під доволі щільними вуалями, що не залишали допитливим очам можливості розгледіти щось іще. Нарешті відмерши, староста, а за ним і всі інші схилилися в поклонах.