Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

вона стала чорною цятою над його лівим оком. Навряд чи вона

пропалила б йому костюма, але, хай там як, припустився він

помилки, гідної хіба що учня зварницької справи. Стомився, значить. Невеличке прокручування «Росинанта» в районі линв

змушувало незакріплені речі пересуватися до стін. Затямити це!

— Не лишив ніяких подаруночків для нас? — запитала Наомі, наздогад загадкового того.

— Жодного, — відповів Алекс. — Щоразу, коли він минає нас, я

мічу його прицілювальним лазером: застерігаю.

— Але ж точкова мережа повністю вимкнута, і плазмові

торпеди нині не спрацюють, — сказала Наомі.

— Воно то так, але ж вони цього не знають. Останнє, що вони

бачили, це як я точковим залпом посік їхнього шатла на суші.

— Краще б ми цього не робили.

— А то що: краще б одна велика діряка, ніж багато маленьких

дірочок?

— Слушне міркування, — погодилася Наомі. — Ти вже

закінчуєш там?

Не в першу секунду Басія втямив, що це вона знову заговорила

до нього.

— Так, доварюю останню.

— Я проведу тебе до зовнішньої перегородки машинної зали.

* * *

Наомі не перебільшувала: таки «забилось». Якийсь великий, невкладистий пристрій заблокував майже весь простір між

зовнішньою та внутрішньою частинами корпусу. З одного його

боку стирчала довга металева труба — чи не вона оббігала

корабель попід усім його корпусом як щось дренажно-каналізаційне. А з другого боку на тому пристрої сидів якийсь

складний енергетичний механізм. А з боків центрального

механізму, й ще вздовж усієї труби, тяглися подвійні ряди

потужних, із вигляду, промислових батарей.

— Шістдесят два відсотки, старпоме, — доповів Алекс. —

Швидке падіння. А відлік для «Барби» впав на годиннику до

якихось дванадцяти годин. Коли б працювали двигуни, я б саме

зараз підняв обидва кораблі вище.

— А я повимикала все, що тільки могла, — сказала Наомі. —

Більшої потужності не маємо. Я оце намагаюся придумати, як

його замінити поламані двигуни працездатними та вийти хоч на

якийсь рівень маневровості. Але це задачка не з легких. Таки

добряче довбонули нас.

Басія посвітив довкола світлом свого костюма й таки знайшов

ледь помітний слід замерзлої пари. Це привело його до

крихітної дірочки в перегородці машинної зали. Ще кілька

секунд — і він уже й латав пробоїнку новим металевим диском.

Актинічна блакить його зварки контрастно висвітлювала

довколишню машинерію, змушуючи тіні дротів та двигунів

немовби дико витанцьовувати у тих світляних сплесках.

— Алексе? — все ще працюючи, звернувся Басія.

— Так?

— Що воно за штука, біля якої я стою? Наче щось дуже

потужне. Мені працювати обережніш, аби не полетіла гаряча

окалина на неї?

— Ах, так! — сказав Алекс — і гірко засміявся. — Прошу, уникай

цього.

— Це рейкова гармата — рейкотрон, — пояснила Наомі. — Ми

додали ще й це до нашого озброєння. Так, ти міг би пошкодити

її, але нічого не бабахне, ніц подібного. Стріляє вона металевими

бовванцями, без вибухової начинки.

— Гаразд, — мовив Басія. — Якраз доробляю тута.

— А коштує воно триста тисяч нових церерських ієн, — додав

Алекс. — Тож не пошкодь, а то й не оплатишся.

Поки Басія пройшов через шлюз, звільнився від свого костюма

й зварницького спорядження та поскладав це, де слід, Наомі

вже й поновила втрачену атмосферу на оперативній палубі, й всі

там зібралися. Вона плавала біля командного пульту, все ще в

легкому скафандрі, тільки без шолома. Алекс і Гевлок, навпроти

неї, припали до кушетки бойових операцій. І всі вони, видно

було, тільки щойно помовкли після якоїсь палкої дискусії.

— Якась нова проблема? — спитав Басія, коли за ним

зачинився палубний люк.

Алекс із Гевлоком відвернулися від нього, намагаючись

приховати щось подібне до збентеження на обличчях. Тільки

Наомі не відвернула погляду.

— Ми втратимо «Барбапікколу», — сказала вона.

— Що?

— Я придумала план: перевести п’ять маневрових двигунів зі

штирборту корабля на лівий бік. Це дасть нам відсотків

шістдесят маневровості. Цього вистачить, аби нам протриматися

в небі, поки вичерпаються акумулятори. Але якщо