Теодор Драйзер - Американська трагедія

— Хотів би я знати, хто тут веде обвинувачення?

— Республіканський кандидат на пост судді нашого округу, я гадаю І — відповів Белнеп, викликавши цим вибух реготу, що змусило Мейсона втратити самовладання і закричати:

— Ваша честь! Я протестую! Це неетична і незаконна спроба долучити до справи політичне питання, яке зовсім її не стосується. Це хитре і зловмисне бажання підказати присяжним, неначе я, бувши кандидатом республіканської партії на пост судді округу, не можу з належною безсторонністю вести обвинувачення в цій справі. Я вимагаю пробачення і, поки не почую його, не зроблю ані кроку більше!

Після цього суддя Оберуолцер, розуміючи, що сталось дуже серйозне порушення судового етикету, покликав до себе Мейсона та Белнепа і, вислухавши спокійні і ввічливі пояснення цього останнього відносно того, що саме він мав на думці, наказав, щоб надалі жоден з них під страхом обвинувачення в неповазі до суду не допускав натяків на політичну обстановку в будь-якій формі.

Проте Белнеп і Джефсон вітали себе з удачею: їх висновок відносно кандидатури Мейсона та його прагнення скористатися справою Клайда, щоб висунутись, був таким чином доведений до відома суду і присяжних.

А потім ще і ще свідки…

Грейс Марр жваво і багатослівно розповіла про те, де і як вона познайомилася з Робертою і яка це була чиста, безгрішна та побожна дівчина і яка різка зміна сталася з нею після зустрічі з Клайдом на озері Крам. Вона стала скритною, ухильною, вигадувала всілякі брехливі виправдання для якихсь незвичайних походеньок, — наприклад, ішла ввечері з дому і поверталась дуже пізно, і казала, що провела суботу і неділю там, де її насправді не було, і нарешті, коли Грейс наважилась висловити їй своє осудження, Роберта несподівано виїхала від них, не залишивши навіть своєї адреси.

І в усьому цьому був винен мужчина, і цим мужчиною був Клайд Гріфітс. Якось увечері Грейс пішла слідом за Робертою — це було у вересні або в жовтні минулого року — і побачила її і Клайда недалеко від будинку Гілпінів. Вони стояли під деревом, і Клайд обнімав її.

Тут, за пропозицією Джефсона, свідком Грейс Марр зайнявся Белнеп і, ставлячи хитромудрі запитання, намагався з’ясувати, чи справді Роберта після приїзду в Лікург була така побожна і доброчесна, як це говорить міс Марр. Але змарніла, дражлива міс Марр запевняла, що, як вона знає, до того дня, коли сталася зустріч з Клайдом на озері Крам, Роберта була зразком правдивості і чистоти.

І потім те саме під присягою показали Ньютони.

А далі Гілпіни — жінка, чоловік і дочки, — причому кожен під присягою показував тільки те, що сам бачив і чув. М-с Гілпін згадала, коли і як Роберта переїхала до них з цими самими чемоданом та скринькою, як замкнуто і самотньо вона жила і як, нарешті, вона, м-с Гілпін, жаліючи дівчину, стала запрошувати її, щоб дати їй змогу трохи розважитись, але Роберта незмінно відмовлялась. Та потім, наприкінці листопада (правда, у м-с Гілпін щоразу бракувало мужності заговорити про це з такою милою і скромною дівчиною), вона

І обидві її дочки переконались, що зрідка, після одинадцятої години Роберта приймає когось у себе в кімнаті, але хто це був, м-с Гілпін не знає. І знову Белнеп під час перехресного допиту намагався добитись таких признань і відомостей, які доводили б, що Роберта: була не такою вже бездоганною пуританкою, якою змальовували її свідки, — але це йому не вдалось. М-с Гілпін, так само як її чоловік, була дуже прив’язана до Роберти, і тільки під натиском Мейсона, а потім і Белнепа вони розповіли про пізні візити Клайда.

Далі їх старша дочка Стелла посвідчила, що наприкінці жовтня або на початку листопада, незабаром після того як Роберта оселилась у них, вона (Стелла), повертаючись додому, зустріла Роберту з якимсь чоловіком, — тепер вона бачить, що це був Клайд; вони стояли за сотню кроків від будинку і, як видно, сперечались. Вона уповільнила ходу і прислухалась. Усього вона не могла почути, але навідні запитання Мейсона допомогли їй пригадати, що Роберта не хотіла, аби він зайшов до неї в кімнату. «Це було б недобре», говорила вона. І він, зрештою, круто повернувся і пішов геть, а Роберта стояла з простягнутими руками, ніби благаючи його повернутись.

А здивований Клайд тільки широко розкривав очі. Адже в ті дні, та, власне, і протягом усього свого знайомства з Робертою, він вважав, що за ним ніхто не стежить. Цими свідченнями, безумовно, підтверджувалось багато обвинувачень, висловлених Мейсоном в його вступній промові: що він навмисне, цілком розуміючи справжнє значення своїх дій, умовляв Роберту зробити так, як вона явно не хотіла. Ці свідчення, напевно, підбурять проти нього суддю, так само як і присяжних і всіх отих наскрізь пройнятих умовностями та пересудами провінціалів, здебільшого — сільських жителів. Белнеп, розуміючи це, спробував збити з пантелику Стеллу і змусити її взяти під сумнів, що вона бачила саме Клайда. Але він добився тільки того, що вона подала ще нові відомості: якось у листопаді або на початку грудня, незабаром після згаданого випадку, вона бачила, як Клайд з якоюсь коробкою під пахвою з'явився біля дверей Роберти, постукав і ввійшов. Вона ясно впізнала в ньому того самого молодого чоловіка, який тієї місячної ночі сперечався з Робертою.

Після неї Уігем і за ним Лігет підтвердили дати вступу на роботу Клайда і Роберти, а також наявність правила щодо взаємин між начальниками і робітницями. Вони посвідчили, що, наскільки тоді можна було помітити, поведінка Клайда і Роберти була бездоганна: вони, здавалось, навіть і не дивились один на одного, а втім, не задивлялись і ні на кого іншого (це заявив Лігет).

А потім ще свідки. М-с Пейтон показала, все, що знала про життя Клайда в її домі і про його світські знайомства, бо вона була обізнана з ними. За свідченнями м-с Олден, торік на різдво Роберта призналась їй, що її начальник — Клайд Гріфітс, племінник хазяїна фабрики, залицяється до неї, але це поки що має лишатися таємницею. Френк Гаррієт, Харлей Бегот, Трейсі Трамбал і Фредді Селс посвідчили, що в грудні минулого року Клайда завжди запрошували на різні звані обіди і вечори. Джон Ламберт, аптекар із Скенектеді, посвідчив, що якось у січні до нього звернувся юнак, — він бачить, що це був обвинувачений, — з просьбою дати йому які-небудь ліки, що могли б викликати аборт. Орін Шорт посвідчив, що наприкінці січня Клайд питав