Станіслав Лем - Кіберіада

що нині реалізований, в якому існує життя, може виявитись ефемерним, неповторним або таким, після якого настане довга серія мертвих пульсацій.

Такий гороскоп може не влаштовувати оту високорозвинену цивілізацію, яка береться до спроб змінити картину вічності, вже назавжди або мертво розжареної, або мертво застиглої, — змінити завдяки певним астроінженерним маніпуляціям. Готуючись до неминучої загибелі, ця цивілізація може відповідно «запрограмувати» зірку чи зоряну систему, істотно модифікуючи енергетику цієї системи, так що вона стає чимось на зразок готового до дії нейтринного лазера, а точніше стане таким лазером лише в той момент, коли тензори гравітації, параметри температури, тиску і т. д. перевищать певні максимальні значення, — коли сама фізика даного Космосу почне розпадатися на друзки! І тоді всі ці гинучі сузір’я під впливом феноменів, які дадуть змогу вивільнити накопичену енергію, перетворяться на суцільний чорний нейтринний спалах, дуже докладно, дуже ретельно запрограмований. Як найбільш проникаюче і найтривкіше з усіх випромінювань, ця неспадна й незростаюча нейтринна хвиля являтиме собою не тільки жалобний подзвін по гинучій фазі Космосу, а й зародок наступної фази, бо формуватиме утворення нових елементарних частинок. Крім того, «заматрицьована в зірці» настанова містить у собі «біофілію» — збільшення шансів зародження життя.

Отже, в цій масштабній картині зоряний код виявлявся передачею, висланою у межі нашого Космосу з Космосу, який був його попередником. Відправники, таким чином, не існували — щонайменше вже тридцять мільярдів років. Підготували «послання» таке тривке, що воно пережило загибель їхнього всесвіту і, включившись у процеси творення наступного, привело в рух еволюцію життя на планетах. І ми теж були Їхніми дітьми…

То була чудова думка! «Сигнал» — зовсім не лист, його «животворність» як форма не суперечить «змісту». Це лише ми, згідно з нашими усталеними уявленнями, намагалися роз’єднати те, що не роз’єднується. Сигнал, чи, скоріше, дійовий імпульс, починає насамперед так «настроювати» космічну матерію в її новому втіленні, щоб виникали частинки з бажаними — з погляду, звичайно, тієї цивілізації, — властивостями; а вже коли почнеться утворення зірок і планет, тоді «підключаться до дії» і інші, наявні в імпульсі з самого початку, але доти позбавлені «адресатів» структурні особливості, які лише тепер виявлять свою здатність — підтримувати народження життя. А оскільки «легше» збільшити шанси збереження великих молекул, ніж диригувати й керувати утворенням найбільш елементарних цеглинок матерії, ми відкрили перший ефект як окремий і «беззмістовний», а другому, атомотворчому, приписали назву «листа».

Ми не прочитали його тому, що це для нас, для нашої науки — фізики, хімії, — в цілому неможливе. Та з клаптиків знань, увічнених у прихованій формі в імпульсі, ми склали для себе рецепт Жаб’ячої Ікри! Таким чином, сигнал керує, а не повідомляє, і адресовано його Космосу, а не якимось істотам. Ми можемо тільки намагатися поглибити наші знання, спираючись на сигнал, — як і на Жаб’ячу Ікру.

Коли Сінестер скінчив, запанувала розгубленість. Ото були embarras de richesse! Сигнал як природне явище, як останній «нейтринний акорд» гинучого Космосу, що долинув на нейтринній хвилі, винесеній із «щілини» між світом та антисвітом; сигнал як передсмертний цілунок, як кривава виразка на чолі чи як заповіт вже не існуючої цивілізації, — альтернатива вагома!

Серед нас знайшлися прихильники обох поглядів. Було підкреслено, що в звичайному, тобто природному, жорсткому випромінюванні є фракції, які прискорюють темп мутації, а тим самим і процес еволюції, на відміну від інших фракцій; проте з цього не випливає, що перші щось означають, а другі — ні. Якийсь час усі намагалися говорити разом. Мені здавалося, що я стою біля колиски нової міфології. Заповіт… ми як спадкоємці Отих…

Оскільки цього від мене чекали, я попросив слова. Почав я з нагадування, що через довільну кількість точок на площині можна провести довільну кількість кривих. Я ніколи не вважав своїм завданням створити максимальну кількість різних гіпотез, бо їх можна вигадати безліч. Замість того, щоб допасовувати наш Космос та його першопочатки до сигналу, досить було б, наприклад, визнати, що наша приймальна апаратура примітивна в тому розумінні, в якому примітивним є радіоприймач з низькою селективністю. Він приймає кілька станцій одночасно, через що виникає мішанина; однак той, хто не розуміє жодної з мов, якими ведуться передачі, може просто зареєструвати все підряд і сушити собі над цим голову. Так само й ми могли стати жертвами подібної технічної помилки.

Можливо, так званий «лист» є реєстрацією одразу кількох передач. Якщо виходити з засади, що в Галактиці працюють автоматичні передавачі саме на цій частоті, у пасмі, яке ми вважаємо одним каналом передачі, тоді навіть постійне повторення сигналів можна пояснити. Це можуть бути сигнали, за допомогою яких суспільства, що утворюють «цивілізаційні комплекси», систематично підтримують синхронну роботу якихось своїх технічних пристроїв, наприклад, астроінженерних.

Це пояснювало б циклічність сигналів, але погано узгоджувалося б із Жаб’ячою Ікрою, хоча, з певною натяжкою, і її синтез можна вмістити до цієї схеми, яка принаймні скромніша, отже, й розважливіша за ті гігантські картини, котрі перед нами розгорталися. Є загадка, що її поза сигналом ми не розуміємо, а саме — сигнал самотній. Їх би мало бути дуже багато. Та перекроювати весь Космос, аби розгадати загадку, — це розкіш, якої ми не можемо собі дозволити. Адже сигнал можна було б вважати і «музикою сфер», чимось на кшталт гімну, нейтринних фанфар, якими Високо-розвинена Цивілізація вітає, скажімо, появу супернової зірки. Лист може бути й апостольським: є там Слово, що стає Тілом, є також — на противагу йому — Жаб’яча Ікра, котра у вигляді Пана Мух, або породження темряви, вказує на маніхейську природу сигналу — і світу. Продовження подібних тлумачень ми повинні визнати неприпустимими. А взагалі, обидві гіпотези є консервативними, особливо гіпотеза Лірні, бо вона зводиться до розпачливого захисту існуючого стану речей. Лірні не хоче відійти від традиційної позиції точних наук, які від самого свого виникнення займалися явищами Природи, а не Культури, бо ж немає фізики чи хімії Культури, а тільки — «матеріальних елементів» Всесвіту. Не бажаючи відмовитись від трактування Космосу як суто фізичного об’єкту, позбавленого «значень», Лірні повівся як той, хто ладен написаний від руки лист розглядати як сейсмограму. Зрештою, людський почерк, як і сейсмограма, — то лише певного роду складні криві лінії.

Гіпотезу Сінестера я визначив як спробу відповісти на питання: «Чи успадковує щось новоутворений Космос від свого попередника?» Він дав таку відповідь, в якій наш код, залишаючись штучно утвореним, перестав бути «листом». Скінчив я, перелічивши величезну кількість вихідних принципів, узятих ними обома зі стелі: «мінусовий пухир» матерії, перетворюваний