Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

відповісти на мою думку, здавалась мені вельми вимовною. Він читав її з мого обличчя, казав я собі; його думка дала йому можливість відгадати мою. Жахлива проникливість підданців деспотизму! Усі є шпигунами, навіть, як аматори та без нагороди».

Цей, наведений нами, уривок з цього незабутнього твору, так само, як ряд попередніх уривків, дають нам можливість зрозуміти, чому всякі газетні москалики розмаїтих відтінків червоної та чорної барв люто скаженіють і шалено гавкають ігри найменшій згадці про маркіза де Кюстіна: його твір надзвичайно гостро влучав та й ще влучає в саме обличчя Росії — тоді Ніколаївської, Ангальт-Ґотторської, тепер Джуґашвілі-Хрущовської. Тоді лише можна зрозуміти, чому «Ліга боротьби проти історичних наклепів» містить на сторінках малоросійської ковалевсько-лазаревської «Пансе Рюс» в Лютеці довжелезні еляборати проти «подлєйшіх пісем маркіза де Кюстіна». Чому хвилюється навіть така бюрократична мумія, як професор Тімашев та намагається знищити кнйгу Кюстіна на сторінках «Нового Русского Слова» містера Вайнбаума, так само як невсипущий «вєрзіла, ґроміла і вишібала», як його влучно охрестила ворожа до нього генеральська «ґлазенал-чухновська преса» — Солонєвич, що на шпальтах своєї уругвайської «Нуестро Паіс» містить заклопотано довгі розправи своїх поплечників проти невмирущого твору де Кюстіна. (Кремньов: «Клеветнікі Россії», Ширяєв-Алімов та інші).

XI

ЯРМАРОК У НИЖНІМ НОВГОРОДІ.

НАРЕШТІ, 29 СЕРПНЯ 1839 РОКУ КЮСТІН ПРИЇХАВ ДО НИЖНЬОГО НОВГОРОДА, ДЕ ТОДІ ЩОРОКУ ВІДБУВАВСЯ ЯРМАРОК:

«Люди усіх країн світу, але найбільше з далеких східних околиць, призначають собі побачення на цьому ярмарку. Цей ярмарок викликає трохи безладдя, а в Росії безладдя є нечуване».

Кінець третього і початок четвертого тому листів де Кюстіна присвячені барвистим та строкатим враженням від цього східного ярмарку. Саме в тих днях Ніколай Палкін проголосив валютову реформу. Про це й розповідає де Кюстін:

«Цього року під чає відкриття ярмарку, губернатор закликав до себе найвидатніших купців Росії, що тоді скупчилйся в Нижньому Новгороді, та докладно виклав перед ними віддавна визнані невигоди оплаканої монетової системи цієї держави. (Вам відомо, що в Росії існують двоякі гроші — паперові та монети. Але вам, певно невідомо, що останні, дивним способом, гадаю — єдиним у фінансовій історії суспільств, увесь час коливаються в ціні, в той час, як паперові асигнації лишаються незмінні). Пояснивши своїм слухачам, губернатор згадав за всі невигоди, що з цього виникають та додав, що у своїх сталих турботах про щастя своїх народів та певний лад у своїй імперії, імператор, нарешті, кладе край цьому безладдю, зріст якого загрожує поважними перешкодами для внутрішньої торгівлі. Єдиним виходом є остаточне та Невідкличне устійнення вартосте монетного рубля (Царський «указ» перевів цю революцію в один день, принаймні на словах). Але для того, щоб перевести цю реформу, сказав губернатор, закінчуючи свій заклик, воля імператора є, щоб наказ був негайно виконаний. Вищі агента уряду, зокрема ж тутешній губернатор, сподіваються, що жодні огляди на приватні інтереси не переважать обов’язку негайно коритися перед волею найвищого шефа імперії.

Купці, ознайомлені з цією важливою справою, відповіли, що само по собі це розпорядження є добре, але воно переверне найбільш замолені торговельні фірми, якщо буде дійсне для раніше заключених контрактів».

Коротко, купці, дуже «прославляючи та подивляючи мудрість імператора», покірно з’ясували губернаторові, що цей «указ» їх зруйнує, якщо він матиме зворотну силу до давніше заключених умов, але ще досі не оплачених, бо була велика різниця між тодішнім та нововизначеним курсом монетних грошей.

Далі де Кюстін так переповідає цю типову московську комедію, повну фальші та облуди:

«Губернатор відповів зі спокоєм та солодкістю, звичайними в Росії для всіх адміністративних, фінансових та політичних розмов, що він досконало розуміє погляди панів, чолових купців, зацікавлених ярмарковими справами. Але остаточно прикрі наслідки, — говорив губернатор, — яких бояться ті панове, загрожують лише кільком окремим особам, які, одначе, гарантовані суворістю існуючих законів проти банкротів, в той час, як ваша повільність подобала б на спротив. Приклад, поданий найвизначнішими купцями імперії, спричинив би для країни інші поважніші неприємності, аніж кілька банкрутств, що в остаточнім рахунку завдадуть лиха тільки малій кількості осіб, в той час, як виказаний непослух, слід сказати — оправданий з боку осіб, що досі тішилися довір’ям уряду, був би порушенням пошани до суверена і порушенням єдности адміністративної та фінансової Росії, отже, життєвих основ цієї імперії. Він додав, що після цих міркувань, він не сумнівається, що ті панове, завдяки своїй улегливості, поспішаться уникнути потворного закиду, що свою вигоду бажають поставити понад інтереси держави; вони боятимуться натяку на злочин цивільного спротиву більше, аніж усіх грошових жертв, на які вони себе прирекли своєю добровільною улегливістю та своїм патріотичним запалом.

Після цієї спокійної конференції, другого дня розпочався ярмарок під знаком зворотного діяння нового «указу», урочисте оголошення якого відбулося на підставі згоди та обіцянок найвизначніших торгівців імперії.

Це мені розповів сам губернатор з наміром похвалитися лагідністю, з якою працює машина деспотичного уряду, так знеславлена серед народів, керованих ліберальними установами.

Я дозволив собі спитати мого запобігливого та цікавого вчителя східної політики, які були наслідки цього урядового наказу.

— Наслідки перевищили мої сподівання, — відповів губернатор із задоволеним виглядом. — Жодного банкрутства!... Всі нові умови були зроблені на основі нових валютових розпорядків. Але, що вас здивує — це те, що жодний боржник не скористався можливістю, дозволеною законом, ошукати своїх вірителів.

Признаюся, що спочатку цей результат мені видавався приголомшуючим. Згодом, обмірковуючи його, я розпізнав підступність москалів: закон проголошено, перед ним коряться... на папері, а цього для уряду досить. Легко догодити. Я приєднуюсь до цього... Політичне становище в Росії можна окреслити одним словом: це країна, де уряд говорить, як він хоче, бо він єдиний має право промовляти. Отже, серед обставин, які ми розглядаємо, уряд каже: сила на боці закону, в той час, як фактично згода зацікавлених фірм уневажнює чинність цього закону в тім, що він мав несправедливого застосування до старих боргів...

Москалі у високій мірі мають торговельний дух; це вам пояснить, чому ярмаркові купці зрозуміли, що справжні торгівці існують лише завдяки довір’ю, бо кожна уступка, зроблена для їхнього кредиту, приносить їм «сто на сто». Це не все: є ще друга причина небезпеки банкрутства. Охоту до скрахування знищив страх перед справжнім сувереном Росії. Цим разом торговельники могли обміркувати, що, коли б вони наразили себе на процеси чи навіть на скарги, то це обернулись би проти них. У такому разі те, що тут зветься законом, було б суворо застосовано. Вони побоялися