Ян Фей - Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей

що ця низькорівнева істота Мадари щойно зайшла. У руці він тримав сталевий меч. Скелет був одягнений у кольчугу Мадари, а на ньому був чорний шолом.

.

Але найбільше мене пригнічувало те, що він підняв голову і замкнувся на мені з двома червоними вогниками, що танцювали в його чорних очницях.

.

Здавалося, що він мене побачив.

.

Попереду стояв вовк, а позаду тигр. Це був поганий знак.

Вельмишановна Марто, я не міг не молитися Богові у своєму серці. Цього року мені виповнилося лише дев'ятнадцять років. Я не міг померти в такому віддаленому місці.

Правильно, я досі не зізнався жінці, яка мені подобається. Коли я думав про чарівну молоду дівчину-купця, моє серце не могло не битися швидше. Її будинок знаходився якраз навпроти мого. Я не міг допустити, щоб жінка, яка мені подобається, була в небезпеці.

Я заспокоївся і спробував знайти спосіб втекти. Мій розум швидко крутився. У цей час мені спав на думку урок сержанта.

!

Тільки коли ти заспокоїшся, ти зможеш боротися!

Ця думка збіглася з моєю нинішньою ситуацією. Але зброї в руках у мене не було. Я ж не міг боротися зі звіром голими руками, правда? Я задихався і нервово притулився до стіни. Я несамовито озирнувся. Хоча цей старий будинок не можна було назвати безплідним, у залі не було нічого, що можна було б використати як тимчасову зброю.

.

Якби мій дід був великим дворянином. Я був у будинку графа Ремінгтона, і там на стінах у головному залі висять щити, мечі та сокири, який у п'ять разів більший за цей. Я зможу легко знайти там відповідну зброю.

Тим більше, що моє фехтування було непоганим. Я не вихвалявся. Старий сержант особисто похвалив мене. Він сказав, що моє фехтування було найкращим у нашій групі студентів.

Навіть цей хлопець із сім'ї Бреттонів не був моїм опонентом. Хоча я завжди заздрив йому за те, що батько був місцевим офіцером. Якби мій батько був місцевим офіцером, я б точно зміг піти в охорону.

Звичайно, зараз говорити про це було марно. Коротше кажучи, мене і мій меч все ще розділяв солдат-скелет від попереднього. Хоча вони не вміли бігати, швидкість їх ходьби була приблизно такою ж, як у звичайної людини. Їхні рухи були трохи скутими, але вони були лише трохи повільнішими, ніж у дорослої людини.

Якби це було на полігоні, б'юся об заклад, що міг би з ними погратися. Але в цьому вузькому просторі мене, напевно, вдарили б ножем, якби я кинувся вперед.

.

Два скелети ставали все ближчими і ближчими. Звук їхніх кроків «ка ка ка» був схожий на стукіт у моє серце. Моє серцебиття було схоже на грім, стукало без зупинки.

Я був розгублений. Скелет зі спальні вийшов. Він на мить зупинився, потім розвернувся і пішов до мене. Я підсвідомо зробила крок назад, і моя спина наштовхнулася на щось тверде.

.

Тільки тоді я згадала, що на моїй спині висить картина маслом. Ця картина передавалася з покоління мого діда. Казали, що це сімейна реліквія. Каліка з алеї Чорного перцю якось сказав, що хоче купити цю картину за десять золотих монет, але батько відмовився.

,

Мій батько був упертим старим, але я відрізнявся від нього. Якби не цей випадок, я часто думала, що продам цю картину, коли дійду до кінця своєї дороги. Тоді я купив би гарного коня і подорожував континентом з панночкою, яка мріяла бути купцем.

.

Але зараз я не міг цим перейматися. Ця сімейна реліквія мала врятувати мені життя. Я обернувся, схопив дерев'яну раму картини і потягнув її вниз. У цей час у мене не було настрою переживати про те, чи не пошкоджу я його. Ця річ коштувала не менше десяти золотих монет, хоча я підозрював, що вона коштує більше, адже каліка з Алеї Чорного Перцю славився своєю скупістю.

Десять золотих монет – це велике багатство. Найбільше грошей, які я бачив у своєму житті, були десять срібних монет.

.

Я не міг стриматися, щоб не зробити глибокий вдих. Я відчувала, як тремтять мої руки. Я думав, що кину цю картину в жахливу нежить і вислизне, коли вона буде насторожі. Потім я діставав свій меч і використовував свою майстерність фехтування, щоб розбити ці два скелети на шматки.

.

Звичайно, я міг би зробити те ж саме, але мені довелося б бігти на вулиці. Але я не міг гарантувати, що на вулиці не буде таких речей. Кидатися голими руками означало б шукати смерті. Тому я зважився і відчув, що краще бути трохи сміливішим.

,

Хоча це була лише ідеальна ідея, можливо, вона проігнорувала б усе і заколола б мене своїм мечем. Тоді мені треба було піти до Марти-сама.

, —

Я не міг не думати, чи поставлять мені надгробок, який би говорив:

, —

Бідолашний Брандо, він, очевидно, неправильно здогадався —

Я здригнувся і швидко похитав головою, щоб позбутися примарної думки, яка займала мій розум. Тьху, тьху, тьху, я не помру.

?

Потім я подивився на запорошену олійну картину в руках. Чесно кажучи, я не міг зрозуміти, що в ньому такого хорошого. Невже це були десять золотих монет? Цікаво, чи відчує каліка з Алеї Чорного Перцю, що його шкода так викинути?

10

Однак ця жахлива нежить вже була прямо переді мною. У мене не було часу оплакувати втрату 10 золотих монет і можливості подорожувати континентом разом з дамою-купцем, тому що я вже підсвідомо викинув рамку для картини.

Я влучно кинув його, і картина полетіла прямою лінією до білого скелета. Чудово, що цей ідіот підняв меч і вдарив горизонтально. Я побачив у повітрі запилену картину, написану олією, розколоту на дві частини.

! ,

Яка сильна сила! Але, на щастя, сержант не збрехав про вирішальний момент. Цим скелетам дійсно не вистачало інтелекту.

Як тільки це питання промайнуло в моїй голові, я підсвідомо кинувся геть.

. -

Двері моєї спальні були недалеко від мене. Спасибі тобі, Марто-сама, мені треба було пробігти ще кілька кроків, щоб побачити, що мій меч спокійно лежить.

—

Цей меч також був однією з моїх сімейних реліквій. Мій дідусь колись використовував його в бою. Казали, що він якийсь час був слугою лицаря, і цей меч йому подарував той лицар —

32

Цей меч має бути з 32-го року. На мечі був відбиток плюща на