Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Не чекаючи відповіді імператора, Мира пішла до скель.

- Вибач друже, та мусиш зачекати тут. – Сказав Драган своєму коневі і поспішив за дівчино.

Вже біля гір Драган помітив невеликий прохід, що вів до печери. Як би не дівчина, що раптово зникла між скель, чолові би й не помітив його. Природа попіклувалася на славу, ховаючи цей хід. А ще магія. Без її втручання такого ефекту це маскування не досягло б.

Принцеса вже розчинилася між скель, тому Драган швидко йшов за нею, боячись знову втратити її з поля зору. Зайшовши у прохід, що був прикритий довгими вітами дерева, чоловік опинився у невеликій печері. На іншій її стороні пробивалася яскрава пляма світла, в якій майнула фігура дівчини. «І як вона встигає так швидко ходити? – майнула думка – За нею ще треба встигати слідкувати».

Та коли Драган опинився по той бік печери, він втратив здатність говорити. Перед очима чоловіка, яскравими фарбами, майоріла картина, що затьмарювала розум. Це точно був Рай. Побачене по інакшому назвати просто язик не повертався. Краса, схована від людського ока самою природою. Зелена трава, що як килим розтелилася довкола. Дерева, віти яких низько вклонялися до землі та за якими з легкістю можна було сховатися від будь чого. Трохи далі, на сонці, поблискувала кристально чиста річка. Свій початок вона брала з водоспаду, що важко спадав зі скель. А от кінця річки, як не намагався – Драган так і не побачив.

- Річка протікає до скель, а потім ховається і тече глибоко під землею. – Немов, прочитавши думки імператора, промовила дівчина, показуючи рукою у бік гори.

І дійсно, довкола були лиш гори. Вони наче стражі, обгорнули собою це місце, захищаючи та ховаючи його від сторонніх. Драган уважно почав роздивлявся навкруги.

- Вхід лише один. – Знову випередила його питання Мира. – На той бік шляху немає.

- І як давно..?

- Ще як була маленькою. Мо показала мені це місце. Тут ростуть рідкісні квіти, що так необхідні їй для цілющих відварів. – Не чекаючи відповіді імператора, принцеса попрямували до річки.

Біля берегу річки, дівчина зняла свою сумку та поклала її на землю. Після чого, підняла спідницю сукні, оголяючи свої тонкі ніжки трішки вище колін, та зафіксувала її краї на поясі. За її діями Драган спостерігав мовчки. Ця дівчина дивує його з кожною хвилиною все більше і більше.

- Вода тепла. – Принцеса, тим часом вже зайшла в річку. Рукави закочені по лікті, спідниця при піднята. Вона стояла до нього спиною. І Драгана, чомусь, вся ця ситуація не аби як веселила. Це вперше, коли від нього не тікали ніби від прокаженого, а спілкувалися, ось так, нормально. – Тут не глибоко. А он там дуже. – Дівчина показала своєю рукою у бік водоспаду. 

Драган мовчки спостерігав за дівчиною, яку знав, від сили, лише день. Та чомусь, це не завадило їй заполонити собою всі його думки. Він міг просто відправити воїнів на пошуки принцеси і не їхати сам. Але ні ж – зірвався, подолав такий шлях і все заради того, щоб побачити на власні очі, що з принцесою все гаразд і вона нікуди не тікала від нього.

Чи розуміла Междемира, що саме в ці хвилини вона руйнує побудовану Драганом стратегію і змушує його грати за її правилами. Він був чоловіком, який не вперше бачив жінок, що його спокушали. Та зараз – не міг встояти і відірвати свого погляду від дівчини, яка своєю мініатюрністю і зовнішністю здавалося, була не такою яскравою, як всі ті спокусниці з пишними формами і ляльковими обличчями.

Та справа була в тому, що жінка, яка стояла перед ним, була справжньою. Вона не грала ролі, щоб догодити імператору, не посміхалася йому награною посмішкою від якої аж зводило все в середині. Вона просто робила те, що звикла робити завжди. Була собою. 

- Це місце особливе. – Промовила Мира, яка вже стояла біля Драгана. І як тільки вона встигла опинитися біля нього, та й ще так непомітно? Невже чоловік був настільки поглинутий власними роздумами, що не помітив як підійшла дівчина. Сумка вже перекинута через плече, а сукня опущена. На лиці сяє посмішка, а очі… Її очі виблискували зеленим сяйвом. Драган точно пам’ятав, що очі принцеси були темними. І не помилився, мить і від зеленого сяйва не лишилося і сліду.   

- Воно змушує тебе забути про все, що відбувається за межами. Ти перший, кому я показала його.  

Промовила і пішла. Чоловік навіть не встиг прийти до тями, а принцеса вже йшла назад до лісу.

- То чому ж ти мене сюди привела? Навіщо показала місце, яке належало всі ці роки лише тобі?! – Наздогнав дівчину Драган.

- Вирішила, що це саме те, що так потрібно новому імператору Цитаделі. – Спокійно відповіла Мира.

Як не дивно, та вона мала рацію. Після стількох років боротьби і ворожнечі, стількох вбитих людей – Драгану потрібно було те, щоб змусило його на мить забути про всі ті жахіття, що оточували його з самого дитинства. Цей сховок, клаптик землі, який так і не зачепила людська рука, справді мав живильну та цілющу силу. Пробувши тут лише декілька хвилин, Драган відчув, як на душі стало врази легше. 

- До того ж… - Тим часом продовжувала принцеса. – Це не єдине місце в Цитаделі, де я можу побути на одинці.  

Озирнувшись на останок, Драган раптом збагнув, що вже бачив це місце. На малюнках, що прикрашали стіни кімнати принцеси. На одній стіні зображено гори, зелену траву та річку, що бере свій початок від водоспаду, а кінця немає. З іншого - море під час світанку, білий пісок і скелі. На думку спало, що можливо, море і є тим місцем, де принцеса могла бувати наодинці. Чоловік хотів запитати про це, та чомусь передумав. Натомість, він задав інше питання, відповідь на яке його цікавила не менше: