Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

13

Щойно за Дрого зачинилися двері, я кинулася до своєї сумочки, яку вчора залишила в гардеробній. "Відчувай, думай, аналізуй!" - розумний який. Я весь час цим займалася і просто втомилася. Вирішила поки що плисти за течією, а не ламати собі мізки, кудись же вона мене принесе. Ось біля кінцевого причалу і буду напружувати звивини.

Телефон очікувано відключений. Чорт, батарейка у цих новомодних пристроїв явно слабка ланка.   

Разом з одягом сюди перекочували та мої засоби гігієни, і вся косметика, і все інше з моєї квартири. Спробувала не загострювати на цьому увагу. Подумаю пізніше! Знайти зарядку не склало проблем. Усі речі так правильно та гармонійно були розташовані в кімнаті, яка дорівнювала за розмірами стандартній трійці, що я швидко знайшла потрібне. Привела себе до ладу та спустилася вниз. Зі щокою особливих проблем не було, для дівчини приховати такий нюанс не проблема. А ось шию, де виразно проступали синці, довелося ховати хусткою.

На мене вже чекав чоловік. Описати такого складно. Одним словом, звичайний. Він чемно привітався та ми пройшли в припарковану біля входу машину.

- Вам Єлизавета Кирилівна просила передати, - вручив він мені якусь коробочку.

- Дякую! - всередині виявилася мазь від синців.

Подумки щиро подякувавши дівчині, я намазала шию. Коли ввімкнула телефон, нічого критичного не побачила. Тобто жодного, хто намагався до мене додзвониться. Попрямували ми в універ. Занять сьогодні не було, а ось один залік був присутній. Я на нього вже безбожно спізнювалася, тільки з цього приводу не переживала. У мене автомат, але з'явиться для галочки потрібно було обов'язково.

Із задоволенням простежила за першою позначкою, яку виводив викладач у моїй останній сесії в цьому універі. Окрилена вийшла з аудиторії, де студенти ще копирсали над завданнями, та розгубилася. До мене підійшли троє чоловіків рішуче грізного вигляду.

- Анна Гурова? - офіційно звернувся один із них, мабуть головний.

- Так..., - невпевнено відповіла я.

- Кримінальний розшук, - метнув переді мною скоринкою, на яку я навіть не встигла подивитися, - Вам потрібно проїхати з нами.

Думки в голові метушилися немов божевільні, поки люди з органів вели мене до машини. Я навіть не зметикувала пошукати очима рендж ровер із водієм. Розум затуманився. Набатом прокручувалася ранкова розмова "Ти його вбив? Так!". Ось і припливла за течією! Навіть на берег викинуло. І що мені говорити? Адже я, по суті, і сама нічого не розумію. Раптом згадалися його слова про зраду. Це він спеціально сьогодні нагадав?

Коли ми під'їхали до знайомої будівлі (ніколи не думала, що коли-небудь опинюся всередині) я більш-менш визначилася з лінією своєї поведінки. Недоречно із сумом згадала, як батько наполягав на моєму вступі до юридичного. А мені взагалі належить дзвінок? Та й кому дзвонити? Батькові ні за що! Дрого? Банально немає його номера. Проблема!

У кабінеті мене залишили наодинці з молодим чоловіком приємної зовнішності, який сидів за невеликим столом біля вікна. Здалося, що він нешкідливий добрий хлопець. Тільки чіпкий уважний погляд геть стер перше враження. Цей з'їсть із потрохами, ще й кісточки обгризе.

- Доброго дня, Анно Володимирівно! Сідайте, - милостиво дозволив він, вказуючи на стілець навпроти, - Я капітан карного розшуку Ілля Андрійович Агафонов.

- Чому я тут? - тримати обличчя у мене не виходило, я дико нервувала, і капітан це бачив.

- Заспокойтеся, Анно Володимирівно, - встав, налив у склянку води біля столика, що стояв поруч, і подав мені. Сама клята участь і турбота! - Випийте!

- Дякую! - було незручно брати склянку тремтячими руками, але пити реально хотілося.

- Полегшало?

- Так, дякую! - ледве видавила із себе.

- Чому ви так рознервувалися? Є привід?

Ця людина мене лякала, але тут у пам'яті виникла перша зустріч із Дрого. Нервно посміхнувшись, я майже взяла себе в руки. Капітан помітив зміну в мені та злегка насупився.

- А хто не нервуватиме в такій ситуації? Ви скажете, нарешті, чому я тут? Нерви в мене не залізні.

- У заміському будинку Голубєва Артема Сергійовича, де вчора його син Голубєв Семен Артемович влаштував вечірку, було вбито Жарова Андрія Станіславовича. Дуже незвичайним способом, - він зробив ефектну паузу та продовжив, - Я не буду у Вас, Анно Володимирівно, цікавитися, де ви були вчора ввечері з двадцять першої до першої години ночі, так як, зі слів очевидців з тієї самої вечірки, ви були там з убитим Андрієм Жаровим. Також кілька свідків стверджують, що близько опівночі ви з ним усамітнилися в будинку.

- Усе так і було! - вимовила тихо.

Серце вилітало з грудей. Актриса з мене нікудишня, здивування навіть не намагалася зобразити. Тануть останні сумніви. Все реальніше не куди! Шоковий струс вищого ґатунку.

- Можна ще води, будь ласка! - капітан повторив попередні маніпуляції з водою, але вже без колишньої ввічливості.

- Що сталося в будинку, Анно Володимирівно?

- Ви сказали, убитий незвичайним способом? - намагалася тягнути я час.

- Розірвали його на частини. Фотографії показати? - ну в цьому мене точно звинуватити ніхто не зможе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍