Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 6

Вранці в середу прокинулася в поті, але не через страх, а від хвилюючого збудження, яке обтягло моє тіло. Лежу вже десять хвилин у ліжку, згадуючи деталі сну, низ живота зводить від бажання. Як я тепер подивлюся у вічі дев'яностолітньому чоловікові? Він щойно роздягав мене на цьому ж ліжку, цілував моє тіло, і мені це шалено подобалося. Я розчинялася в його руках, стогнала, тяглася йому назустріч. Його руки пестили моє тіло в найпотаємніших місцях, а губи покривали кожен міліметр шкіри. Ох, як же я хочу назад у цей сон!

Стискаю сідниці, намагаюся притупити бажання, але в мене навряд чи вийде. Відчуваю, що мої стегна вже вологі. Я повністю готова прийняти всередині чоловіка. І в цей момент я уявляю, що наді мною Калеан, той самий, якого ще два дні тому я ненавиділа і називала крижаною брилою.

- Ені, ти ще не готова? – після короткого стукоту у двері зазирнув Девор, я несвідомо наморщила носа.

- Доброго ранку, Дев, можеш почекати мене внизу?

Говорю м'яко з прохальними нотками, в деталі вдаватися не збираюся. Не пояснювати ж мені йому, що мої пальці зараз на кліторі, і я уявляю собі іншого чоловіка в своєму ліжку.

- Ені, ти ще не готова? - Швидкими кроками він пройшов до мого ліжка, і, як раніше, сів на край поряд.

Чоловіча рука відразу потяглася до мого волосся, але я підозрюю, що це початкова точка. Він планує просунутися нижче, мабуть, готує мене до нашої подальшої близькості.

- Дев, будь ласка, почекай мене внизу, - натягую ковдру собі під горло.

- Я скучив і хочу на тебе подивитися, - бачу, як він закусив нижню губу, пальцями правої руки вже відгинає мою ковдру.

Я не стрималася. Із-за сильного збудження подалася вперед, прямо назустріч губам свого хлопця. Цього разу я сама його цілую, жадібно всмоктуючись у губи. Я вже важко дихаю і не приховую хвилювання. Девор відповідає на поцілунок, язиком ковзає по моїх губах, я відкриваю рота, чекаючи проникнення, але він цілує тільки зовні, хоча і вміло керує язиком, проводячи ним по кожній губі по черзі. Я хочу, щоб його язик був всередині, наполегливо йому натякаю, рухаюся тілом назустріч, уже готова піднятися на чоловічі стегна і тертись об нього, як кішка.

- О, Ені…

Поцілунок триває, мої губи, мабуть, розпухнуть, але мені все одно. Я надто довго стримувалася, щоб зараз сумніватися.

- Ти така пристрасна, Ені… А я почав хвилюватися, що в нас нічого не вийде.

- Про що ти, Дев? – я на мить відірвалася від його губ, дивлюся в блакитні очі.

- Ти завжди була такою неприступною, холодною, я почав думати, що ти байдужа до сексу…

Девор важко дихає, а моє дихання поступово вирівнюється, бо тепер я вдумуюся в слова.

- Ти думав, що я фригідна?

- Ені…

- Так, я знаю таке слово, і що воно означає. Трохи образливо взагалі-то, Дев.

- Ені, давай продовжимо, - тягнеться до мене з відкритими губами, а в мене вже рівень збудження спав.

- Я не хочу, - вибираюся з-під ковдри, демонструючи, що образилася, плетусь у ванну. – Я дістануся на роботу сама, можеш іти.

Останнє додала наказним тоном і зникла за дверима, не обдарувавши його й поглядом. Сама не знаю, чого я так розійшлася, нічого особливого він не сказав, тільки трохи кольнув мене в хворе місце. Адже я й сама знаю, що ніколи так не збуджувалася поруч із Девором і від думок про нього. Мені навіть еротичні сни за його участю не снилися. А ось із новим начальником… Так, було приємно. Дороблю інтимні справи в душі, краще не носити з собою це перезбудження.

***

Внизу Девора не виявилося, на що я й розраховувала. Трохи затягла зі зборами, йому в цей час треба бути на роботі, а я попередила Аліту, що в першой половині дня не з'явлюся. Все одно робити мені там нічого, а вдома займуся улюбленими справами, які допомагають мені думати.

- Знаєш, люба, ти права, - мама вирішила мене спантеличити за сніданком, - я думала про нашу попередню розмову. Мені час будувати нове життя. Зрештою, може мені відведено ще не одну сотню років. У нашій сім'ї живуть у середньому до двохсот, але інші маги і до чотирьохсот можуть бути повними сил. Раптом мене справді хтось шукав, тож я вирішила спробувати.

- Мамо… Батька немає всього півроку…

- Мила, але ти сама казала, що...

- Я пам'ятаю. Так, мамо, може ти і права, - я задумалася з сумом. Не знаю, що краще у цьому випадку. Сказати мамі, що треба поважати пам'ять про батька чи погодитися, що їй час будувати своє нове життя. Адже вона і дітей ще завести зможе. У магів-жінок це можливо до ста п'ятдесяти.

Після сніданку я перейшла до кухонної зони, щоб приготувати пиріг. Процес приготування мене заспокоює, допомагає думати. Я роблю все на автоматі, часто вигадую сама рецепти, додаю інгредієнти інтуїтивно. Окрім усіх своїх думок, тепер ще думаю про маму. Можна її познайомити з кимось із Нотрилів. Наприклад, з Елімом. Чому б ні? Він, напевно, трохи старший за неї. Важко оцінити вік чоловіка. Усі вони молодо виглядають. Навіть Калеан на вигляд тридцятип'ятирічний, а самому дев'яносто.

З готуванням покінчено, час на роботу. Перенеслася до вежі одразу ближче до кабінету начальника. Медом тут для мене намазано чи що? Начебто ні, а тягне сюди, що неможливо чинити опір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍