Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. I частина

Знаю, що ви дозволите старому панові послати вам те, що, як йому відомо, вам напевно припаде до серця. Цей рояль належав моїй маленькій онучці, якої, на жаль, вже немає в живих. Тож дозвольте мені ще раз подякувати вам і побажати успіхів!

Ваш вірний друг і покірний слуга

Джеймс Лоуренс».

– Так, Бет, це, справді, велика честь. Ти можеш пишатися! Пан Лоуренс, мабуть, обожнював свою онуку. Лорі розповідав мені, як дід береже всі її речі. Він дарує тобі її рояль! І все – за твої прекрасні блакитні очі й за те, що ти так любиш музику! – напівжартома-напівсерйозно вигукнула Джо, яка хотіла хоч трохи заспокоїти сестру.

Бет так розхвилювалася, що ніяк не могла вгамувати тремтіння.

– Дивись, які витончені штучки, щоб тримати свічки! А шовк, як справжній, зібраний золотою трояндою… Я ніколи ще не бачила такого красивого пюпітра! І банкетка гарна. Яка чудова робота! – захоплювалася Мег.

Потім вони відкрили кришку клавіатури й побачили там напис:

– «Ваш вірний друг і покірний слуга Джеймс Лоуренс»! – повторила Емі, немов вимовляючи заклинання. – Подумати тільки, що цей напис – лише для тебе! Коли я розповім дівчаткам, вони просто зомліють!

– Нумо, дитинко, спробуй зіграти, – сказала Ханна, без якої в цій сім’ї не обходилися ні в радості, ні у смутку. – Послухаємо, золотко моє, який вийде звук!

Бет спробувала взяти кілька акордів, і всі одразу зійшлися на думці, що це найчудовіший інструмент, який вони коли-небудь чули. Судячи з усього, перед тим як подарувати фортепіано, старий пан розпорядився відреставрувати й налаштувати його. Рояль звучав чудово. Але справжня магія крилася у щасливих обличчях слухачок і самої Бет, яка з особливим задоволенням торкалася красивих чорно-білих клавіш та педалей, що, здавалося, надавали чудесному інструменту чарівних якостей.

– Тобі варто піти й подякувати йому, – пожартувала Джо: думка про те, що ця боязка дівчинка без підготовки наважиться на такий відчайдушний вчинок, не спадала їй на думку.

– Я саме подумала про це… Мабуть, я прямо зараз піду. Інакше почну соромитися і, чого доброго, злякаюсь, – і на подив усього сімейства, Бет рішуче попрямувала до огорожі, а звідки – прямо до будинку Лоуренсів.

– Щоб мені провалитися на цьому місці, якщо я коли-небудь бачила таке! – вигукнула Ханна, оскільки іншим дівчаткам просто віднялася мова від здивування. – Цей рояль просто звів її з розуму. За здорового глузду наша дівчинка нізащо не зважилася б піти ось так!

Що ж, якби вони побачили, що Бет зробила потім, то здивувалися б ще більше. Якщо ви мені повірите, то я скажу, що Бет постукала у двері кабінету пана Лоуренса. Коли почувся грубий голос «Заходьте!», вона підійшла до вкрай здивованого пана Лоуренса і, простягнувши йому руку, з тремтінням у голосі промовила:

– Пане, я прийшла, щоб сказати вам, що я дуже-дуже вдячна за…

Але вона не договорила. Побачивши добрий погляд старенького, Бет раптом згадала, що він втратив маленьку дівчинку, яку любив, свою онуку, тож, забувши про ретельно підготовлену промову, обняла його за шию й поцілувала.

Навіть якби стеля раптово обрушилася йому на голову, старий пан Лоуренс здивувався б менше. Щирий порив Бет так зворушив його, що він забув і про свій вік, і про багато іншого, про що зобов’язані постійно пам’ятати літні пани, наділені багатством і владою. Посадивши Бет до себе на коліна, пан Лоуренс притулився зморшкуватою щокою до її обличчя і раптом відчув себе так, немов його улюблена внучка раптово воскресла. Та й у Бет було легко на душі – вона перестала боятися свого благодійника. Вони сиділи й розмовляли, ніби були знайомі все життя, бо справжні почуття проганяють страх геть і навіть перемагають гординю. Коли ж Бет зібралася додому, пан Лоуренс довів її до хвіртки. Він зупинився, сердечно потиснув їй руку і, шанобливо піднявши капелюха, пішов красивою солдатською ходою, яка личить сильній людині, якою він був.

Сестри спостерігали за цим дійством з вікна, і кожна з них по-своєму висловлювала захоплення – Джо танцювала джигу, Емі ледь не випала з вікна, а Мег, здійнявши руки до неба, вигукнула:

– Я починаю вірити, що настав кінець світу!

Розділ сьомий

Трясина відчаю Емі

– Цей хлопчик – просто якийсь циклоп! – вигукнула Емі, побачивши одного разу Лорі, який пронісся верхи на коні повз їхній будинок.

– Як тобі не соромно так казати! – образилася на неї Джо. – У нього всі очі на місці, й до того ж дуже красиві!

– Але ж я нічого не казала про його очі! – здивувалася Емі. – Я просто хотіла сказати, що він добре їздить верхи.

– О, Боже! – зареготала Джо. – Це маленьке гусеня переплутало кентавра з циклопом!

І засміялася ще голосніше.

– Не дуже-то, зауважу тобі, ввічливо так грубо сміятися наді мною. Учитель каже, що таке з кожним трапляється. Це називається «обмовка», – закопилила губу Емі й, вирішивши, що досить присоромила сестру своєю «латиною», кинула на неї переможний погляд. – А ось що б мені хотілося, – продовжувала вона, немов розмовляючи сама з собою, але явно сподіваючись, що сестри почують її, – так це мати хоч трохи з тих грошей, які Лорі витрачає на коня.

– Навіщо? – запитала Мег. Джо, навпаки, не втручалася в розмову, бо почувши вчене слово «обмовка», знову зайшлася реготом і ніяк не могла заспокоїтися.

– Мені потрібні гроші, – поважно відповіла Емі, – бо вся в боргах, а кишенькові гроші отримаю тільки через місяць.

– Вся в боргах… – задумливо повторила Мег. – Як я маю тебе розуміти, Емі? – продовжила вона стривожено.

– Я винна одинадцять, а може, навіть дванадцять маринованих лаймів. І поки не отримаю гроші, не зможу їх віддати. А Мармі не дозволяє мені брати в кредит.

Все це Емі казала з таким серйозним і пихатим виглядом, що Мег ледь втрималася від сміху. Та все-таки зуміла опанувати себе і запитала:

– Навіщо, скажи на милість, тобі мариновані лайми? Вони що, зараз у моді? Або ти збираєшся пустити кусочки лаймів на те, щоб зробити з них кульки?

– Розумієш, – пояснила Емі, – дівчатка щоразу купують їх у крамничці. Якщо не купувати, тебе вважатимуть жаднюгою. Цими лаймами всі тепер у нас захоплюються. Тримають у партах і смокчуть під час уроків. А на перервах вимінюють. То на олівці, то на паперові лялечки, то на бісеринки або ще на що-небудь… Якщо дівчинка хоче подружитися з іншою дівчинкою, вона підходить до неї на перерві й дає їй лайм. А якщо, навпаки,