Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

той вмить закам’янів.Персей і Медуза Горгона. Зображення на піфосі (Лувр)

Оповитий славою перемоги, герой залишив острів і повернувся до рідного міста. Остерігаючись помсти, Акрісій утік, але зрештою загинув саме так, як пророкувала піфія — під час змагань, на які він вирішив подивитися потайки, сховавшись серед глядачів, онук ненавмисно влучив у нього метальним диском. У розпачі Персей залишив батьківщину й оселився в Мікенах, заснувавши династію місцевих володарів.

3. Геракл і його подвиги. Найулюбленішим героєм давньогрецьких міфів, однак, був не Тесей чи Персей, а Геракл. За легендою, він був правнуком Персея і сином мікенського царя. Але його батько змушений був залишити батьківщину і жив у місті Фіви.

Свою незвичну силу Геракл виявив ще у колисці, коли задушив двох змій, що прокралися до неї. Коли герой зріс, то став на чолі фіванського війська і розгромив усіх ворогів царя. Розчулений володар віддав йому за дружину доньку, а згодом — і владу над містом. Проте царював Геракл недовго. Бо його сила іноді брала гору над розумом. Якось у нападі люті він убив дружину і дітей, за цей злочин його позбавили влади і вигнали з Фів.

Геракл вбиває Лернейську гідру. Зображення на чорнофігурній амфорі (Музей Гетті)

Геракл змушений був відбувати покарання при дворі нового царя Мікен. Виконуючи його доручення, він здійснив двана­дцять подвигів, кожен із яких був не під силу звичайній людині. Він переміг величезного лева, вбив гідру — чудовисько з дев’ятьма головами, птахів із бронзовими крилами, вполював лань із золотими рогами і страшного кабана. Гераклу вдалося за один день вичистити неосяжні стайні, які належали царю Авгію. Він приборкав божевільного бика царя Міноса, здобув пояс бога вій­ни Ареса і здійснив ще безліч царських забаганок, останньою з яких була вимога принести золоті яблука із саду на краю землі.

Після цього Геракл отримав свободу. Але вже не став царем. Він мандрував від міста до міста, допомагаючи людям і здійснюючи нові подвиги. А одного разу — розповідає легенда — за допомогою до нього звернулися самі боги. Це сталося, коли проти них повстали гіганти — безсмертні створіння, що за силою не поступалися богам. Бій ішов на рівних, лише втручання Геракла дозволило перемогти гігантів. Але після цього і сам герой став богом, залишивши землю. Так завершується останній міф про Геракла.

4. Боротьба між містами-державами. Троянська війна. Не всі герої міфів були такими шляхетними, як Геракл. Якщо вірити легендам, більшість ахейських царів усе своє життя боролися за можливість панувати над іншими. Щоб здобути владу, вони використовували будь-які засоби: і вбивства, й зраду, й підкуп. Але зазвичай царі просто йшли один на одного війною. Війни між містами спалахували з найнікчемнішого приводу, тривали роками, виснажуючи сили їхніх учасників і часто-густо завершувалися загибеллю усіх переможених. Так, за легендою, під час облоги Фів загинули одразу сім царів. Сини й онуки загиблих пізніше згуртувалися і, захопивши місто, зруйнували його дощенту.

Вояки. Зображення на мікенській вазі (Національний археологічний музей в Афінах)

Однак воювали грецькі міста-держави не лише між собою. Час від часу вони нападали і на сусідів. Ахейцям вдалося захопити Крит і місто Мілет на протилежному березі Егейського моря. А 1218 року до нашої ери цар Мікен Агамемнон і його брат Менелай об’єднали більшість грецьких володарів для нападу на місто Троя, розташоване на півночі Анатолії. Багатства цього міста здавна викликали у греків заздрість, а приводом для війни нібито стало викрадення троянським царевичем Парісом дружини Менелая — Єлени. Облога тривала десять років, і здобути місто вдалося лише завдяки хитрощам. За пропозицією володаря острова Ітаки — Одіссея, який також брав участь у поході, — греки збудували величезного дерев’яного коня, всередині якого сховався загін найсміливіших вояків. Троянці вирішили, що вороги втекли геть, залишивши на згадку такий незвичний подарунок. Святкуючи звільнення від облоги, мешканці Трої не лише втягнули коня до міста, а й зруйнували для цього один із оборонних мурів. А коли втомлені святкуванням троянці поснули, греки полишили своє сховище і разом із головними силами війська захопили місто.

Троянський кінь. Зображення на амфорі (Археологічний музей Міконоса)

Щоправда, повернутися із багатою здобиччю додому вдалося не всім і не одразу. За переказами, Одіссей діставався до рідної Ітаки ще десять років. Менелаю багатств Трої виявилося недостатньо, і замість батьківщини він зі своїми вояками попрямував до Єгипту — не служити його володарю, а грабувати. Проте військо фараона Мернептаха з легкістю знищило непроханих прибульців. Агамемнон загинув удома — від руки дружини та її коханця. Швидко обірвалося життя і багатьох інших царів-переможців. А виснажені тривалою Троянською війною грецькі міста були вже не здатні протистояти навалі племен із півночі.

5. Навала «народів моря». Північні сусіди ахейців здавна із заздрістю заглядалися на багатства не лише Трої, а й «золоторясних» Мікен та інших міст Греції. Проте, поки ті мали добре озброєне військо, дорійці та інші первісні племена наважувалися лише на окремі розбійницькі напади. Але після Троянської війни стримувати їх було вже нікому. І загарбники посунули на південь.

Битва з «народами моря». Рельєф з храму Рамзеса III в Мединет-Абу

Першою жертвою завойовників, які залишилися в історії під назвою «народи моря», стало послаблене Хеттське царство, знищене ними 1177 року до нашої ери. Разом із багатствами хеттських царів прибульці здобули й секрет обробки заліза. Його більше не зберігали в таємниці — і цьому мистецтву швидко навчилися інші народи. Войовничі племена рушили далі — зруйнували Угарит і східним узбережжям Середземного моря дісталися Єгипту. Лише ціною неймовірних зусиль фараону Рамзесу III вдалося зупинити нападників. Але наступні єгипетські володарі ледве утримували владу над країною, і зрештою фараоном проголосили верховного жреця Амона.

За півстоліття настала черга ахейців. 1125 року до нашої ери дорійці захопили і зруйнували Мікени. Схожа доля очікувала й інші грецькі міста. Ті, що уникли руйнування, втратили владу над сільською округою і самі перетворилися на села. Більша частина Південної Греції була розподілена між завойовниками. Ті, хто не захотів коритися загарбникам, був змушений тікати світ за очі.

Бій з «дикунами» у звіриних шкурах. Фреска з палацу