Ірина Грабовська - Леобург, Ірина Грабовська

Зараз точно не завадило б заспокоїтися й усе обміркувати. Він пройшовся кімнатою туди-сюди, зірвав обридлу шийну хустку. Ох і халепа! Взяти хоча б цей клятий леобурзький акцент — вони ж не говорять, а пережовують слова, так з ходу й не скопіюєш! Проте поки що, здається, йому вірять. І це головне. Потрібно виграти трохи часу, щоб краще вивчити цю родину, а тоді вже можна впритул братися до пошуків зниклого дядька. От тільки ця дівчина... Він спохмурнів, згадавши погляд, яким Агнеса проводжала його на веранді. Схоже, вона щось підозрює. Але навряд чи зможе припустити, що він — прибулець з іншого світу. З нею потрібно бути обережнішим.

Роздягнувшись, Данило за звичкою з розмаху плюхнувся на ліжко й одразу провалився в задушливі, занадто м’які перини. Все в цій кімнаті чомусь здавалося огидним і слизьким. Можливо, тому, що сам Едвард видавався йому не таким уже й гарним хлопчиною. Але тепер доведеться носити його личину, щоб усі повірили. Данило дивився в чорну, тягучу, наче нафта, темряву широко розплющеними очима і, незважаючи на втому, абсолютно не хотів спати. Тут усе здавалося дивовижним, тож важко було навіть визначити, що вразило найдужче. Як на місці Романівки з’явилося велике місто? Місто вчених у цій глушині! А Австро-Боснія? Це що за качкодзьоб?! Данило уявив мапу Європи. До Києва якась сотня кілометрів, і навколо Леобурга мала бути Україна. Але вона тут чомусь на заході, якщо вірити Агнесі. А Київ бодай на місці? А де Угорщина, Польща? І що за «нейтральна зона» оточує Леобург? Нейтральна для кого? Як узагалі вийшло, що реальності розкололися? Чи вони спочатку співіснували? Навряд. Може, на землю прилетів якийсь метеорит і жахнув так, що зміг уплинути навіть на час і простір? Данило посміхнувся.

Завтра необхідно почитати місцеві газети й розшукати мапу. В кабінеті Фелікса має бути — він, схоже, велике цабе в місті. Данило гмикнув. Очільника родини Яблонських йому тепер доведеться називати батьком, щоб не виходити з образу. Скільки ще триватиме цей маскарад? Якщо Данило — «двійник» Едварда в цьому світі, десь поруч ходить і «оригінал»? Чи він справді зник під час вибуху? Від цієї думки Данилові стало незатишно, він підвівся й роздратовано скинув на підлогу кілька подушок. Куди той міг подітися? Адже Федя, Джекі, Тео й Агнеса на місці. Данило замислився. Якщо відповідь є, то, найімовірніше, в щоденнику дядька, що лишився вдома. В будь-якому разі, йому треба якнайшвидше з’ясувати, куди зник дядько Іван, поки не припхався справжній Едвард Яблонський.

Данило підійшов до вікна, не в змозі заснути. Дивно, але тут воно легко відчинялося. Він визирнув і вдихнув повні легені свіжого повітря. В цей момент помітив у дворі щось дивне. Чи то від утоми, чи від тьмяного мерехтливого світла ліхтарів йому здалося, що з даху будинку на дах стайні перелетіла велика тінь. Данило завмер і на кілька секунд прикипів до підвіконня. Ні, мабуть, здалося: чого тільки не примариться після важкого дня в чужому світі!

Данило зачинив стулки й ліг. Він спробував уявити Джекі з Агнесою і Федю з Тео в одній кімнаті. Що з ними було б? Федя вмить розлютив би Тео своїми жартиками, і той почав би ганятися за ним по будинку з револьвером. А Агнеса, панночка в корсеті й мереживі, була б шокована тим, що зробила зі своїм волоссям й обличчям Джекі. Данило всміхнувся крізь дрімоту. Цікаво, чи зміг би він перевести через портал Федю і Джекі? Де вони зараз? Либонь, зовсім поруч з ним, обмінюються в’їдливими дотепами... проте він не бачить їх крізь товщу повітря. І хтозна, чи взагалі зможе колись побачити.

Вранці Данило прокинувся від різкого нав’язливого скреготу. Спросоння він не міг збагнути, хто змінив рингтон на його смартфоні, але вже за кілька секунд вигляд кімнати Едварда Яблонського повернув його до реальності. Данило підскочив на ліжку й роззирнувся: виявилося, музика линула з невеликої скриньки на столі, схожої на старе радіо на різьблених ніжках. Музична скринька? Як він не помітив її вчора? Данило протер очі й обережно наблизився до чудасії. З різьбленої покришки стирчало чотири віконця з великими цифрами, наче табло на стадіоні. «08:30». Схоже на старовинний лічильник! За кілька секунд нуль з легким клацанням з’їхав донизу й змінився одиницею. Очі Данила розширилися: це такий чудернацький годинник! За віконцями містилися три маленькі перемикачі: «die Uhr», «die Minute», «die Wecker» — «Час», «Хвилина», «Дзвінок». Збоку поволі крутилося витончено загнуте руків’я, наче вивільняючи рух пружини всередині. Данило спочатку завагався, а потім натиснув на «die Wecker». Мелодія змовкла, руків’я завмерло, але скринька продовжила тихенько цокати.

Раптом пролунав делікатний стукіт у двері. Данило здригнувся, але запросив ранкового гостя увійти.

На порозі стояв дворецький і тримав вішак з ідеально випрасуваним костюмом-трійкою. Як там його звати? Здається, Свенсон. Данило спантеличено втупився у старого.

— Скоро сніданок, пане Едварде,— скрипнув дворецький. Він досі тримав одяг у руках і не рухався з місця.

— Я... той... дякую, я вдягнуся сам,— нарешті промимрив Данило.

— Як бажаєте,— кивнув Свенсон.— Ваш батько просив поквапити вас.

— Так-так,— Данило протер очі.— Вже йду. До речі, ви не могли б принести мені ранкову газету?

Гм... Мабуть, Едвард нечасто читав пресу. Дворецький затримав на ньому погляд, але вираз його обличчя не змінився. Він кивнув і вийшов.

Едвардова кімната мала окремий вихід у маленьке приміщення з круглою чавунною ванною і схожим на квітку умивальником. Над ванною здіймалося сплетіння мідних труб, вони сходилися під самою стелею і закінчувалися круглим віночком душу. Дивно, в будинку «по той бік» у цьому місці була лише невелика комірчина. Данило уважно придивився до вентилів на трубах. Нічого незвичного — холодна й гаряча вода. Тільки третя труба підозріло вигиналася й дивилася на нього порожнім жерлом. Данило смикнув за ланцюжок, що звисав поруч. Труба загула, з неї линув потік холодного повітря, який поступово потеплішав. Он воно що — Едвард мав власний фен!

Данило помився, почистив зуби гидким зубним порошком і глянув на себе в маленьке запітніле люстро. Так, час поголитися. Він спантеличено роззирнувся. На поличці над умивальником лежала груба металева коробка з ручкою збоку. Він повернув ручку, і з протилежного боку висунулися блискучі леза. Бритва з механічним заводом! Трохи помарудитися — й однією проблемою буде менше.

Данило щільно зачесав вологе волосся, щоб не стирчало, і вдягнувся. Свенсон залишив на