Вільям - Ромео і Джульєтта, Вільям

шлюбом,

Щоб зупинить бурхливу повідь сліз.

Самотність тільки збільшує нудьгу;

Їй стане легше в товаристві мужа.

Тож знаєте, чого він поспіша.

 

Брат Лоренцо

(убік)

Хотів би я не знать отих причин,

Що зараз вам велять цей шлюб загаять!

Синьйоре, гляньте! Ось і синьйорина.

 

Входить Джульєтта.

 

Паріс

Щасливий я вітать мою дружину!

 

Джульєтта

Так буде, якщо стану за дружину.

 

Паріс

Так мусить буть, коли нас повінчають.

 

Джульєтта

Що мусить буть, то буде.

 

Брат Лоренцо

Бог те знає!

 

Паріс

Прийшли ви сповідатись до отця?

 

Джульєтта

Я б, відповівши, сповідалась вам.

 

Паріс

Не крийте перед ним любов до мене.

 

Джульєтта

Признаюсь вам, що я люблю його.

 

Паріс

Признайтеся, що любите й мене...

 

Джульєтта

Якби призналась я, було б цінніше

Сказати це без вас, ніж вам в лице.

 

Паріс

О бідна, як же ти від сліз змарніла!

 

Джульєтта

В тім невелика перемога сліз:

Моє лице й до сліз було негарне.

 

Паріс

Сильніше сліз йому словами шкодиш.

 

Джульєтта

Таж істина - не наклеп, мій синьйоре,

І говорю я про моє лице.

 

Паріс

Воно моє, а ти його ганьбиш.

 

Джульєтта

Можливо, й так: адже ж мені воно

Більш не належить. Отче мій святий,

Чи маєте ви зараз час для мене,

Чи, може, до вечерні я зайду?

 

Брат Лоренцо

Я маю час, моя журлива доню.

Нам треба залишитись сам на сам;

Пробачте нам, синьйоре мій.

 

Паріс

Крий боже,

Щоб благочестю став я на заваді!

Джульєтто, я збуджу вас у четвер.

Прийміть святий цілунок на прощання.

(Виходить)

 

Джульєтта

О, двері зачини!.. І плач зі мною...

Ні втіхи, ні надії, ні рятунку!..

 

Брат Лоренцо

Ох, знаю я твою біду, Джульєтто!

Що діяти - я ради й сам не дам...

Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись

І шлюб отой відкласти неможливо.

 

Джульєтта

О, не кажи про це, коли не можеш

Мені сказать, як обминуть його!

Якщо твоя безсила зараз мудрість,

То мудрим рішення моє назви,

І мій кинджал пошле мені рятунок.

Бог нам з’єднав серця - мені й Ромео,

А ти нам, отче, руки тут з’єднав.

Раніше, ніж рукою оцією,

Що сам її Ромео ти віддав,

Я другий закріплю, новий союз,

Раніш ніж встигне зрадити це серце

І другому воно себе віддасть,

Я знищу їх обох: і руку, й серце!

Нехай твій досвід і твої літа

Мені порадять; а як ні - дивись!

Між мною і моїм великим горем

Я посередником візьму кинджал.

Хай ніж оцей кривавий нас розсудить -

Розв’яже з честю те, чого не зможуть

Ні розум твій, ні досвід розв’язати.

Я прагну смерті... О, відповідай!

Якщо нема рятунку, то - прощай!

 

Брат Лоренцо

Стій, дочко! Стій! Я бачу тінь надії.

Рішучість одчайдушна тут потрібна.

Як той відчай, якому зараз ми

Повинні запобігти. Слухай, дочко:

Якщо ти зважилась себе убити,

Аби за графа не виходить заміж,

То зважся ти лиш на подобу смерті,

Щоб сором цей тяжкий тебе минув,

Який штовха гебе в обійми смерті.

Якщо ти згодна,- я допоможу.

 

Джульєтта

О, краще, ніж виходить за Паріса,

Звели мені стрибнути з тої вежі,

Або пошли мене в вертеп злочинців,

Або штовхни мене в кубло гадюче;

Чи до ведмедя хижого прикуй

Або вночі замкни мене у склепі,

Де торохтять кістки страшних мерців,

Де повно жовтих черепів беззубих,

Або в могилу свіжу поклади,

Мене з мерцем в один закутай саван...

Все, все, про що я й слухати не можу,

Щоб не тремтіти з жаху,- все зроблю

Без страху, без вагання, щоб Ромео

Знайшов в мені дружину незрадливу.

 

Брат Лоренцо

То слухай же, іди тепер додому,

Весела будь і згоду дай на шлюб.

А взавтра, в середу, влаштуй все так,

Щоб уночі самій зостатись в спальні:

З тобою няня завтра хай не спить.

Візьми оцей фіал. Як ляжеш в постіль,

Усю до краплі випий рідину.

І вмить тобі по жилах піде холод,

І летаргічний сон тебе скує,

Твій пульс замре; ні тіла теплота,

Ні дихання слабке - ніщо й ніколи

Не викаже, що ти іще жива;

Троянди уст твоїх і щік зів’януть,

Обернуться на попіл неживий;

Очей твоїх зачиняться враз вікна

Так, ніби їх загородила смерть

Від світла ясного життя; зомліє

Все тіло в тебе так, неначе мертве.

І ось в такій подобі смерті ти

Пролежиш рівно сорок дві години

Й прокинешся, як від солодких снів.

Коли ж уранці прийде наречений,

Щоб розбудить тебе, ти будеш мертва.

Тоді тебе, як звичай наш велить,

В найкращім вбранні, у труні відкритій

Перенесуть у старовинний склеп,

Де здавна спочивають Капулетті.

Тим часом, доки спати будеш ти,

Я сповіщу про все листом Ромео;

Він з’явиться сюди, і разом з ним

Ми будем ждать пробудження твого,

Й до Мантуї Ромео тої ж ночі

Тебе з собою візьме. Вихід є.

І від ганьби тебе він урятує,

Якщо несталість і жіночий страх

Не стануть на заваді смілій справі.

 

Джульєтта

О, дай же, дай! Не говори про страх!