Вільям - Ромео і Джульєтта, Вільям

class="p1" style="">«Пишаюся» і «вдячна» - і «не вдячна»,

І «не пишаюся»!.. Шановна панно,

Прошу тебе, залиш твої химери,

Подяками не сип і не пишайся.

Тендітне тіло краще приготуй,

Щоб у четвер до церкви йти з Парісом.

А ні - то поведу тебе на віжках.

Геть, немоче бліда! Дівчисько нице!

Геть, непотребнице!

 

Синьйора Капулетті

Облиш, шалений!

 

Джульєтта

Навколішках благаю, добрий тату,

(опускається на коліна)

Дозволь хоча б одне промовить слово...

 

Капулетті

До всіх чортів, дівчисько непокірне!

Геть, непотребнице! Ось вибирай:

Або в четвер ти підеш з ним до церкви,

Або не навертайсь мені на очі.

Мовчи. Не заперечуй. Ані слова.

Аж руки засвербіли... Ну, дружино,

Боліли серцем ми, що нам господь

Подарував лише одне дитятко;

Та бачу, що й одного забагато,

Що в цій одній для нас лише прокляття!

Геть, капосна!..

 

Мамка

Рятуй її, господь!

Синьйоре, сором вам ганьбить дитину!

 

Капулетті

А то ж чому, моя синьйоро мудра?

Пораднице, а прикусіть-но язика!

Йдіть до кумась базікать, до сусідок.

 

Мамка

Хіба кажу я щось погане?

 

Капулетті

Ну, з богом! Ну!

 

Мамка

Вже й говорить не можна?

 

Капулетті

Заткніть безглузду пельку і мовчіть!

За чаркою базікайте про мудрість

З кумасями, а нам її не треба!

 

Синьйора Капулетті

Ви надто розпалились!

 

Капулетті

Боже, боже!..

До сказу це довести може! Як?

Таж вдень, вночі, і пізно, й рано вдома,

І в товаристві, і на самоті,

Гуляючи чи лежачи в постелі,

Єдина думка: одружить її!

І ось знайшов їй жениха, нарешті,

Шляхетного, із знатної родини.

Він добре вихований, молодий,

Багатий, і вродливий, і розумний,

Талантів різних повен, як то кажуть,

Хорошої статури, як годиться,-

І раптом ця безглузда тонкослізка,

Незайманка, писклява лялька, погань,

Як щастя їй само пішло до рук,

Відповідає: «Я не хочу заміж»,

«Любить не можу», «я ще молода»,

«Прошу мені пробачити...» Гаразд.

Не підеш заміж,- я тобі пробачу:

Пасись, де хочеш, тільки з дому геть.

Дивися. Обміркуй. Я не жартую.

Четвер вже близько; зваж усе сама:

Як ти моя - віддам тебе за друга,

Як не моя - то хоч повісся з горя

Чи, жебраючи, здохни край дороги!

Клянусь душею, я тебе зречуся,

Й моє добро повік твоїм не буде.

Одумайся - я клятви не зламаю!

(Виходить)

 

Джульєтта

Невже немає співчуття у неба,

Щоб глянути в журбу мою до дна?..

О мамо люба, не женіть мене!

Лиш місяць, тиждень почекайте з шлюбом.

Як ні - мені готуйте шлюбне ложе

У тому ж склепі, де лежить Тібальт.

 

Синьйора Капулетті

Мовчи. Тобі я не скажу ні слова.

Роби, що хоч, мені ти не дочка!

(Виходить)

 

Джульєтта

О боже мій! О няню! Що робити?..

Таж муж мій - на землі, а клятва - в небі.

Чи можна ж повернуть на землю клятву,

Аж доки сам він не пришле її

Сюди з небес, покинувши цю землю?

Потіш мене. Порадь. Допоможи.

О горе, горе! Нащо небеса

Жахливі випроби кладуть на мене,

Таку слабку, беззахисну істоту?

Чого мовчиш? Невже немає, няню,

Ні слова втіхи й радості для мене?

 

Мамка

Звичайно, є. Ромео твій - вигнанець;

Б’юсь об заклад, що не посміє він

З’явитись тут, щоб вимагать тебе;

Прийти сюди він може лиш таємно.

Якщо вже вийшло так, гадаю, краще

Виходь за графа - він жених чудовий.

Ромео перед ним - лише ганчірка.

Таких очей зелених, запальних,

Як у Паріса, і орел не має!

Я серцем присягаюся, синьйоро,

Що більше щастя шлюб цей принесе,

Багато кращий він. А хоч і ні -

Той муж помер чи все одно, що вмер:

Хоч і живий, для тебе мертвий він!

 

Джульєтта

Говориш ти від серця?

 

Мамка

І від душі! Хай бог мене поб’є!

 

Джульєтта

Амінь!

 

Мамка

Що?

 

Джульєтта

Ти утішила мене!

Іди і матері моїй скажи,

Що я пішла до келії Лоренцо.

Я батька прогнівила й хочу гріх

Спокутувати і здобуть прощення.

 

Мамка

Іду, іду. Скажу... Оце розумно!

(Виходить)

 

Джульєтта

Пекельна згубниця! Старий диявол!

(Дивиться вслід мамці)

Чи є страшніший гріх? Навчать мене,

Щоб зрадила я мужа і присягу!

Так ганити й принижувать його

Тим самим язиком, яким сама

Багато тисяч раз його хвалила?

Іди собі, пораднице огидна.

Віднині ти чужа моїй душі.

Піду ще до ченця по допомогу;

Коли ж рятунку жодного нема,

Я заподію смерть собі сама!

(Виходить)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Верона. Келія брата Лоренцо.

Входять брат Лоренцо й Паріс.

 

Брат Лоренцо

В четвер, синьйоре? Надто строк короткий.

 

Паріс

Бажає так мій батько, Капулетті;

І не мені спинять його поспішність.

 

Брат Лоренцо

Сказали ви, що думки синьйорини

Ви ще не знаєте. Цей шлях кривий

Мені не до вподоби.

 

Паріс

За Тібальтом

Вона без міри плаче, я й не міг

Поговорити з нею про кохання:

В оселі сліз Венера не сміється.

Але синьйор, її отець, вбачає

Велику небезпеку в цій журбі

І мудро хоче поспішити з