Віталій Масловський - З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський

В 1943 р. вирішили завершити винищення єврейського населення Західної України. Розстріли в гетто злились у безперервну «акцію», а тих, кого не встигали знищити на місці, вивозили в концтабори смерті. Тих, кому вдалося втекти, розшукувала і виловлювала «українська» поліція в селах і лісах, посилали на смерть чи розстрілювали на місці. По суті, до кінця літа 1943 р. з єврейським населенням було покінчено. Тимчасова інструкція УПА від 7 версеня 1944 р. констатувала: «5. Жидівське питання. Проти жидів не проводили жодних акцій. Жидівське питання перестало бути проблемою (їх залишилось дуже мало). Це не стосується до тих, хто виступає проти нас активно». 97

Такий фінал акції тотального винищення євреїв в краї. Однак, для пояснення цього фіналу звернемось до авторитету відомого історіософа за кордоном І. Лисяка — Рудницького, який в одному із своїх есе писав:

І далі зауважував:

ЯК ФОРМУВАЛАСЬ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ

Де і за яких обставин створилась УПА

«УПА зродилась на Волині!» — проголосив якось, будучи Президентом України, Л. Кравчук. Чи так?

Так, УПА народилася на Волині. Але спочатку скажемо про цю одіозну фразу. Кажуть, що вона була висловлена Л. Кравчуком на початку його президентства досить ейфорйчно, з «патріотичним» піднесенням чи притиском. Що ж, недавньому головному ідеологу Компартії республіки і «щирому» волинянину (і водночас «національно свідомому» українцеві!) це, звичайно, добре відомо.

Так, перші націоналістичні збройні загони появилися на Волинському Поліссі. З початком війни тут виникли збройні формування так званої «УПА — Поліська січ» «Тараса Бульби»-Боровця, а затим формування ОУН-бандерівців також під назвою УПА.

Причини виникнення таких формувань досить чітко визначені. Однак, деякі опоненти застережують: чому націоналістичні так звані «повстанські» загони виникли на «червоній Волині», де були доволі сильними революційні традиції лівого спрямування, а не в Галичині, по суті, центрі войовничого націоналізму? Тут щось, мовляв, неправдоподібно і навіть парадоксально.

Так, парадоксально. Але факт. Саме тут, на Волинському «червоному» Поліссі і виникають перші збройні націоналістичні формування. А для чого? — запитаємо. На це запитання відповідає однозначно «історіограф» ОУН-УПА Петро Мірчук у своїй книжці «Українська повстанська армія»:

І далі додає:

Отже, «найпекучішою» була, звичайно, не необхідність протистояння німецько-фашистським окупантам, яких націоналісти так нетерпляче чекали і на яких хотіли опертися, а необхідність боротьби проти радянських і польських партизанів, які загрожували націоналістам як спільникам нацистів, і які вже активно діяли на Волині і, особливо, на Поліссі, в суцільних лісових масивах, з перших днів війни, і діяли ефективно. Цим націоналісти були серйозно занепокоєні. Тому і кидають у цей регіон усі сили, щоб протистояти цьому антифашистському рухові. Організаторами і керівниками створюваних збройних формувань були галичани: М. Лебедь («Максим Рубан»), В. Сидор («Шелест»), Д. Клячківський («Клим Савур»), Р. Шухевич («Тарас Чупринка») та інші.

Що ж до Галичини, то тут ситуація була полярно протилежною. Вже з перших днів окупації націоналістичне (ОУН-бандерівців) підпілля, масово тероризувавши радянський актив, встановило тут повний контроль над населеними пунктами, особливо в сільській місцевості. Існуючі тут загони «української народної самооборони» (УНС) тривалий час не виявляли себе, щоб зайвий раз не дратувати гітлерівців. Тільки влітку 1943 року, в час рейду партизанського з'єднання двічі героя Радянського Союзу генерал-майора С. А. Ковпака в Карпати вони почали активізуватися й організовуватись у мобільні загони для відсічі радянським партизанам, а восени того ж року підпорядкувалися загальному командованию УПА, провівши водночас кардинальну рефомацію цієї структури і повністю підпорядкувавши її проводу ОУН-бандерівців.

Ось як про це оповідав колишній командир партизанського з'єднання, що діяло влітку 1943 р. на Волині, Герой Радянського Союзу, полковник А. П. Бринський («Дядя Петя»):

І далі таке доповнення:

Така, безперечно, причинність створення загонів УПА на Волині. Але за яких обставин народилась УПА? На це запитання досить чітко відповідають матеріали націоналістичного збірника документів «Літопис УПА». Звернемось до кількох із матеріалів.

Перша обставина. Керівник оперативного відділу штабу організованої УПА М. Омелюсік в невеликому огляді «УПА на Волині в 1943 році» досить визначено писав про суспільно-політичне становище на Волині в перший період німецько-фашистської окупації: «На Волині німці залишили той правний стан, що був за большевицької окупації, особливо щодо права власности та нерухомости та всілякого роду господарських об'єктів. А що це зсе було націоналізоване, то правним спадкоємцем мусіла бути німецька держава. Власного нічого не було, навіть селянського дрібного господарства. За німецьким законом, виданим для України, суди, також і німецькі, не мали права розглядати справи про власність на нерухомости, лише право посідання. Тільки в Галичині («Генеральна Губернія») українці могли мати земельну власність до 20 га…» 102

До цього слід додати, що німецько-фашистський окупаційний режим на Волині і в Галичині досить різко відрізнявся в усіх відношеннях. В Галичині допускались (особливо в низових ланках) елементи місцевого самоуправління, яке здійснювали різного роду колабораціоністи з місцевого населення. Так, вже з перших днів окупації збір усяких окупаційних поборів (перш за все, так званих «контингентів» — сільськогосподарських податків) повністю взяли на себе служби і структури УЦК (Українського центрального комітету), створеного гітлерівціями з допомогою українських націоналістів і націонал-клерикалів в генерал-губернаторстві в 1939 р.), які протягом усіх років окупації доволі ретельно справлялись із своїми обов'язками екзекуторів. На Волині ж ці функції виконували гебітскомісаріати, крайсляндвірти спільно з сільськими старостами і їх активом з допомогою «української» та «польської» поліції, а часто каральних акцій «охоронних» військ СС. Горіли волинські села, масово знищувались їх жителі навіть за дріб'язкову «провину». Пограбовані дощенту селяни, по суті, були беззахисними перед окупаційним режимом.

Друга обставина. Вже з перших місяців німецько-фашистської окупації керівництво ОУН-бандерівців було вкрай занепокоєне тим, що на Волині і Поліссі множаться антифашистські сили радянських партизанів і підпілля. В спеціальному огляді інформаційної служби «Північно-західні українські землі» ОУН-бандерівців, датованому травнем 1943 року, констатувалося, що «більшовицька партизанка вже в 1942 році опанувала всеціло Полісся й північну лісову смугу Волині…»

Водночас ОУН-бандерівців була не менш занепокоєна зростанням і посиленням польського партизанського руху на Волині, який в силу обставин консолідувався з радянськими партизанськими загонами і підпіллям.

Активізація дій радянських і польських партизанів була, безперечно, натхнена розгромом гітлерівських військ під Сталінградом на початку 1943 року. Ця подія стимулювала, як відомо, весь рух антифашистського опору в окупованій гітлерівцями Європі.

Реакція ОУН-бандерівців на ці події була зворотньою. III-тя конференція ОУН-б 21 лютого 1943 року вирішила створити «осередки організованої сили» під назвою УВА (Українська визвольна армія). Відразу ж після Різдва 1943 року командуючий каральними («охоронними») військами СС обергруппенфюрер