Володимир Дмитрович Михайлов - Чорні Журавлі Всесвіту, Володимир Дмитрович Михайлов

— Полагодити, чи що? — спитав Азаров.

— Мені соромно, — промовив Калве замість відповіді. — Я мушу вам зізнатися, що мені боляче й сором за себе. Адже я вважаюсь фахівцем з цієї галузі, як ви знаєте, брав участь в опрацюванні багатьох систем — кібернетичних систем найрізноманітнішого призначення.

— Та це ми знаємо, — сказав Сенцов.

— Помилка, про яку ви говорите, моя помилка. Я не передбачив, хоча, якби був час помізкувати, напевне, здогадався б…

— На жаль, у нас цього часу не було, — сказав Коробов. — Не так розгортались події, щоб сидіти й розмірковувати.

— Коли я вперше побачив оці автомати, які шастали навколо ракети й подавали якісь сигнали, — казав далі Калве вже твердішим голосом, — я повинен був запитати себе: а чого їм треба? Чого вони тут і що їх цікавить?

— Ми поставили перед собою таке запитання, — сказав Коробов.

— Так. Але нас тоді цікавило інше: чи не завдадуть вони якоїсь шкоди ракеті. Ми зачекали й переконалися, що ніякої безпосередньої — підкреслюю, безпосередньої — шкоди вони ракеті не завдають. І ми заспокоїлись.

— Я починаю розуміти, — промимрив Раїн.

— От-от… Міркуючи логічно, що мусить статися з ракетою, коли вона повертається на свою базу з космічного рейсу? Ви пілоти, ви краще знаєте.

— Ну, природно, її повинні оглянути, проконтролювати…

— Саме так. І її піддали оглядові. Оглядали її автомати. Оглядали, звісно, не в буквальному розумінні слова. Очевидно, в їхніх ракетах — хоч би в цій самій — у певних точках вмонтовано якісь датчики, які у відповідь на запитання автоматів-інформаторів посилають їм дані про стан ракети загалом, її окремих вузлів і механізмів. І ці автомати вимагали таких даних…

— І не одержали… — пробурмотів Сенцов.

— Звичайно, бо наша ракета конструктивно зовсім інша і на такий контроль не розрахована… Але під час програмування дій автоматів, як я вже сказав, прибуття чужих ракет передбачено, ясна річ, не було. А який висновок повинен був зробити логічний пристрій, що керує автоматами?

Калве зробив паузу. Всі похмуро мовчали.

— Висновок: ракета несправна. Якщо кібернетична централь одержує від своїх автоматів-рецепторів лише нулі, то… Далі. Автомати, очевидно, відзначили, що в ракеті не відкрився ні один з люків.

— Як же не відкрився? — сказав Коробов. — А ми з тобою що, крізь оболонку вийшли, чи що?

На його подив Калве кивнув головою.

— Саме так. Для них саме крізь оболонку, це ти дуже добре сказав. Адже автомати шукали люки якраз у тих місцях, де розміщені люки в їхніх ракет: у носовій частині та біля корми, на відстані…

— Десяти-дванадцяти метрів! — вставив Раїн.

— Цілком правильно. Адже навіть така потужна кібернетична установка — це не мозок… Вона підкоряється програмі, а в цій програмі могло бути передбачено що завгодно, окрім того, що люк з певного місця ракети переміститься на десяток метрів убік.

— Так, цього не потрібно було передбачати, — визнав Сенцов.

— От бачите! Зате можна було передбачити інше: що люки — очевидно, такі випадки в них траплялися — під час польоту корабля крізь атмосферу чужої планети чи внаслідок інших причин могли вийти з ладу…

— Заваритись або заклинитись від удару метеорита, — вставив Коробов, — чи…

— Це не має значення. Факт той, що в таких випадках кіберустановки, очевидно, повинні були спробувати відкрити люки, аби допомогти екіпажеві вийти — якщо екіпаж уцілів, — чи бодай дати можливість проникнути в ракету ззовні, добути матеріали експедиції, взятися за ремонт корабля… І ось вступили в дію автомати, які почали вирізувати люки.

— Вирізані ними отвори були вужчі за ці люки, — заперечив Азаров.

— Ну, правильно, — сказав Сенцов. — І я б так зробив. Вони вирізали отвори в кришках люків: кришку потім легко замінити.

— Ось так, — скінчив Калве. — Ось, на мою думку, розгадка того, що сталося з ракетою. Можливо, все це не так просто. Не виключено, що…

— Стривай! — обірвав його Азаров. — А чому ці автомати почали діяти не одразу?

Калве помовчав.

— Я гадаю, — сказав він згодом, — що тут відіграли роль… ми самі. Автомати, безумовно, реагують на присутність живих істот, людей чи як там слід їх називати… Можливо, люди знайшли б інший вихід. У такому разі в кібернетичний центр було б надіслано відповідну команду. Недарма в мене весь час було таке відчуття, що за мною стежать. Це була вичікувальна пауза. Адже автомати і центр, який керує ними, не можуть мислити, вони не могли зрозуміти, що ми з’явилися саме з ракети, а не ззовні. Ось чому вони чекали, та програму не було змінено.

— А це означає, — докинув Раїн, — що в загальних рисах вони справді були схожі на нас, як про це свідчать скафандри. Марсіяни вони чи не марсіяни, але мусять бути дуже близькі до нас будовою.

— Оце й дивно, — сказав Сенцов. — Адже все-таки важко припустити, що форма буття Розуму вичерпується людиноподібними.

— Очевидно, — сказав Раїн, — на тій планеті, звідки вони родом, умови загалом схожі на наші.

— Гаразд, — обірвав його Сенцов, якому нова наукова суперечка зараз зовсім не здавалась необхідною. — На дозвіллі ми поговоримо і про це. А зараз важливе інше. І наші помилки, і небезпеки, що загрожують як під час обльоту Марса, так і під час посадки на Деймос, нам тепер в загальних рисах зрозумілі. Отже, лишається тільки розв’язати ті завдання, які висуває обстановка: завдання відльоту і завдання зв’язку; правильніше, навпаки — перш за все завдання зв’язку з Землею, а вже потім відльоту. Ось про що треба подумати.

В каюті запанувало мовчання. Що можна було запропонувати?