Володимир Миколайович Шитик - Остання орбіта

— Вітю! Перерахуй всі планети Сонячної системи! — закричав академік.

Здивований хлопчик назвав їх.

— А де Плутон? — задихаючись, перепитав Бурмаков.

— Після Нептуна.

— Ні, немає, кажу тобі! — кричав Бурмаков, забувши, що Вітя не бачить схеми і не розуміє його.

Спантеличений Вітя попросив:

— Опустіть трос, я вилізу до вас.

— Га?.. — зрозумів нарешті Бурмаков. — Давай швидше. Бо, певно, думаєш, що збожеволів старий. Є від чого…

— Люди? — прошепотів, піднявшись, Вітя. — Коли?

— Якби я знав! — Бурмаков вже відчув себе спроможним аналізувати факти, дивитися на них холодними очима дослідника.

Ті, хто ставив пам’ятник, врахували все, або майже все. Минуло, мабуть, багато-багато часу, а він стояв як свідчення безмежної сили розуму, посилаючи нащадкам звістку з далекого минулого. Ні час, ані що інше не здолали його. Він тільки глибше вростав в своє кам’яне ложе, стаючи стійкішим і могутнішим. З чого він зроблений? Бурмакову не вдалося відколоти ані від постаменту, ані від плити жодного шматочка матеріалу, що встояв цього разу і проти зусиль людини.

— Найобразливіше, Вітю, що ми з тобою не знаємо, коли він був поставлений. Ясно тільки одне: після тих невідомих космонавтів Сонячна система пережила одну з найстрашніших трагедій. На друзки розлетівся Фаетон.

— Зате з’явився Плутон, — відзначив Вітя.

— Так, Плутон. І це ще загадковіше. Коли? Звідки?

Це питання не давало спокою Бурмакову і в ракеті, коли, вдосталь надивившись на творіння рук братів по розуму, поверталися на корабель. Навіть квапливу втечу з Марса в безпечніший космічний простір, що не дозволила шукати нові сліди перебування чужих космонавтів на цій планеті, він сприйняв без особливого засмучення. Одна думка оволоділа ним, і він повинен був довести її до кінця.

Цього вечора радіостанція «Набата» зробила позачергову передачу. На Землю було відправлено повідомлення з фотознімками пам’ятника.

Незабаром Земля підтвердила, що сигнали прийняті, і попросила чекати рішення Космічного центру.

«Набат» при мінімальному прискоренні став описувати циклічну криву навколо заданої точки у просторі, не віддаляючись і не наближаючись до Землі.

Прилади лабораторії методично повідомляли результати аналізів зразків, доставлених з Марса. Були виявлені мікроорганізми у воді, визначено склад деревини, а також — як і чим живляться марсіанські дерева і трави. Але космонавти розуміли, що Марс для них — пройдений етап, і чекали наказу Землі.

Наказ прийшов на другу добу, точніше, через 36 годин 17 хвилин 25 секунд, як зафіксували флегматичні прилади. При перших звуках Землі космонавти встали і стоячи вислухали всю передачу.

— Дорогі друзі! — дзвенів динамік ультракороткохвильової атомної радіостанції. — Космічний центр вітає вас з відмінно виконаною першою частиною завдання. Ваша знахідка пам’ятника, встановленого невідомими істотами, відкриває безмежні перспективи. Майже добу всі астрономи нашої планети вивчали фотознімок, надісланий вами. Одностайна думка — це макет нашої Галактики, такої, якою вона була приблизно два мільйони років тому. Таким чином, саме за цей час загинув Фаетон і з’явився Плутон. Слухайте ваше завдання. Ви повинні невідкладно взяти курс на останню планетну орбіту Сонячної системи, до Плутона, і спробувати з’ясувати його походження. Майте на увазі, що нові космічні кораблі, побудовані за вдосконаленим проектом «Набата», в майбутньому календарному земному році попрямують до Марса і продовжать роботу. Привіт вам від рідних і близьких, від усіх нас, від усього людства! Бажаємо щасливої подорожі і повернення на Землю!

Знову, як і тоді, коли вони стартували з Землі, далекий оркестр заграв Гімн Радянського Союзу.

П’ятий день тривожно ревла сирена. Бурмаков увімкнув глушник, але і приглушене завивання, здавалося, вривалося у всі закутки корабля, виводячи людей з рівноваги. А вимкнути сирену не дозволяла обов’язкова інструкція технічної експлуатації корабля в космосі. «Набату» не вдалося уникнути зустрічі з метеоритним потоком, і екіпаж постійно знаходився в стані аварійної готовності.

П’ятий день не припинялася ні на хвилину боротьба за життя корабля, що зменшив хід до п’ятдесяти тисяч кілометрів за годину. Люди вибилися з сил. Автоматичні гармати не встигали розстрілювати атомними зарядами метеорити, що траплялися на шляху «Набата». Маленькі частинки, заряджені за довгий час блукання в космосі великою енергією, бомбардували корпус корабля, залишаючи свої сліди на першому захисному шарі, іноді навіть пробиваючи його. І лише пінопластикова ізоляція, що знаходилася під ним, миттєво затягувала отвори, уберігала від серйозніших наслідків.

— Якщо й далі так піде, — невесело пожартував Бурмаков, — ми продовжуватимемо подорож у решеті.

Жартуючи, він не думав, що близький до істини. Тільки-но він устиг закінчити фразу, як могутній поштовх потряс корабель. Клубок сліпучого полум’я, що миттєво затьмарило світло каютних ламп, вирвався з лівої дюзи і повис за бортом. Ще через мить «Набат», давши різкий крен вліво, закрутився, весь час віддаляючись, навколо поволі згасаючого маленького Сонця, що з’явилося хтозна звідки.

Автомати відразу ж доповіли: несправна ліва дюза.

— Невже вирвалося пальне? — Стурбований Павло поглянув на лічильник витрати палива.

Ні, там було все гаразд.

— Вибух відбувся в самій дюзі, — вирішив Бурмаков, проглянувши показання контрольних приладів, — але чому? Доведеться виходити.

Одягнувши важкий скафандр, командир корабля вибрався за борт. У телевідеофон Павло і