Варткес Арутюнович Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

жаль, не зовсім вдало… Чи не гадаєте ви, що це дає мені підстави претендувати на першу гру з вами, якщо, звісно, ви схочете грати з вельми посереднім гравцем?

— Якості гравця пізнаються під час гри! — відповів Василь.

— Зважте, мосьє Кочеку, пан Вебер чудовий гравець! До того ж — невтомний: він легко грає п'ять-шість партій підряд, — попередив де ла Граммон.

— Ми замучимо нашого гостя, якщо кожен з нас неодмінно захоче грати з ним, — сказав Маріньє. — Чи не краще організувати невеликий турнір з нагоди появи у нас нового першокласного гравця? Що думає про це наш шановний віце-президент?

— Віце-президент вважає, що вам, друже, спала на думку блискуча ідея: організуємо найближчим часом турнір в одиночній парі, проведемо попереднє жеребкування…

— І встановимо три призи для переможців, що посядуть перші три місця, — перебив де ла Граммона юнак з перснем на вказівному пальці.

— Як я розумію, наш друг Луї претендує на один із цих призів? — пожартував Вебер.

— Чому б ні? — Луї знизав плечима. — Скажіть-но краще, Вебере, правда, що фон Папен, виступаючи з урядовою декларацією, заявив: німці хочуть насамперед знищити парламентський режим у Німеччині, а в міжнародній політиці домагаються свободи експансії і переозброєння?

— Пригадую, газети писали щось таке і, здається, офіційного спростування не було, — ухильно відповів німець.

— А як могло трапитись, що Герінг, права рука Гітлера, став головою рейхстагу? — не вгавав Луї.

— На останніх виборах перемогла партія націонал-соціалістів!

— Отже, прихід до влади Гітлера — питання днів? — втрутився в розмову де ла Граммон.

— На жаль, я не маю можливості задовольнити вашу цікавість, дорогий друже. Мені треба спершу порадитися з нашим президентом, паном Гінденбургом… Може, він конфіденціально скаже для вас, кому думає доручити формування уряду — керівникові партії націонал-соціалістів панові Гітлеру чи іншій особі, — спробував пожартувати Вебер.

Жарт не вдався. Французи, стурбовані останніми подіями в Німеччині, не прийняли його, і це не пройшло повз увагу Василя.

За столом запанувала гнітюча тиша.

— Панове, годі про політику! Ми й так ситі нею по саму зав'язку! — сказав де ла Граммон. — Пропоную випити за сьогоднішнього переможця і побажати йому успіхів у майбутньому турнірі. Але майте на увазі, мосьє Кочеку, цього разу ми так легко не поступимося вам пальмою першості.

Незабаром почали розходитись. Коли зосталися втрьох — де ла Граммон, Кочек і Маріньє, — останній похмуро сказав:

— Вебер знає куди більше, ніж говорить. Дипломат, до того ж німець… Події набирають лиховіснішого характеру, ніж ми думаємо. Вчора, наприклад, фон Папен нахабно вимагав рівноправності в усьому і анулювання боргів. Пізніше Ерріо звернувся до своїх співробітників і сказав їм дослівно таке: «Сьогодні в мене більше немає ілюзій щодо Німеччини. За сім років відбулося багато змін! Німеччина вимагатиме від нас поступки за поступкою до самої катастрофи».

— На жаль, Ерріо має рацію. Так і буде! — Де ла Граммон підійшов до вікна і довго вдивлявся в темряву, потім обернувся до Василя: — Бідолашний мій друже, і над вашою батьківщиною нависне смертельна небезпека. Боюсь, аби вас не продали політикани!..

Василь промовчав. «Французькі патріоти серйозно стурбовані тим, що до влади в Німеччині можуть прийти фашисти, — подумав він. — Можна, здається, розраховувати і надалі на допомогу де ла Граммона та інших…»

Чутки про майбутній турнір в тенісному клубі просотилися в пресу. І задовго до початку турніру спортивні газети заговорили про нього, як про «подію в спортивному житті Парижа». Газети вміщували портрети гравців, зважували шанси того чи іншого спортсмена на успіх, наводили приклади з минулого і робили висновок, що перемога, цілком імовірно, дістанеться першій ракетці країни — віце-президентові тенісного клубу де ла Граммонові, а можливо, — чемпіонові Парижа мосьє Маріньє, який саме в прекрасній спортивній формі. Згадували і молодого Луї, хоч особливих надій на нього не покладали. Одна спортивна газета повідомила, що Ганс Вебер, секретар генерального консульства в Парижі, виявив бажання взяти участь у турнірі. Правління тенісного клубу пішло йому назустріч, і цілком імовірно, що саме він і буде одним із можливих претендентів на призове місце…

Написали газети і про появу в Парижі видатного тенісиста з Чехословаччини. Жадібні до сенсацій репортери плели нісенітниці про неодноразові перемоги іноземця над найкращими тенісистами світу, побіжно сповіщали і про те, що в попередній зустрічі з де ла Граммоном перемогу здобув словак. Не обійшлося і без шовіністичних вихваток, — один спортивний оглядач ставив запитання: «Невже Франція так зубожіла, що вже не має видатних спортсменів і перемога в майбутньому турнірі дістанеться одному з іноземців — тенісистові з Німеччини чи словакові, про якого так багато говорять?..»

Галас, що його зчинили довкола турніру, добре прислужився й фірмі. Газети, пишучи про Кочека, щоразу згадували про його успіхи в рекламній справі. Радіючи з того, що паризькі газети створили фірмі безплатну рекламу, Василь водночас побоювався надто широкого розголосу. Однак перешкодити поширенню чуток про себе він не міг.

За три тижні до турніру він одержав повідомлення клубу про те, що турнір відбудеться в другу суботу жовтня, о п'ятій годині вечора.

Василь найняв приватний корт і посилено тренувався, граючи з випадковими партнерами, в тому числі з Борро, який пристойно володів ракеткою. Як йому хотілося добитися перемоги! Вона навстіж одчинила б перед ним двері тенісного клубу і зміцнила б його становище в Парижі.

Настав день турніру. До клубу приїхало багато вболівальників і представників преси.

За умовами турніру, в ньому брало участь десять пар, яким дісталися номери згідно з жеребкуванням. Першого дня зустрічались парні номери, другого — непарні. Потім мінялися місцями. Турнір мав закінчитися наступної суботи зустріччю трьох переможців для остаточного розподілу призових місць.

Василь витягнув другий номер. Його суперником був Ганс Вебер — четвертий номер.

У спорті всяко буває, це загальновідомо. Іноді хороші спортсмени програють слабким. Але тільки іноді. Як правило, перемагає сильніший, досвідченіший. Василеві явно не пощастило: в перший же день турніру йому доведеться змагатися з першокласним тенісистом. А програти не можна! Для