Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

— Невже ви за такий короткий час могли зустріти багато нерозумних людей? — насмішкувато спитала Біт. — Нічого не вдієш. Церемонія прийняття до атомного монастиря трохи відрізняється од церемоній при зустрічах за коктейлем.

— Це було б ще не так страшно. У кожного свої дивацтва. Але я починаю думати, що зробив би краще, якби одразу ж сів на літак, що йде звідси.

— Сигарету хочете? — спитала дівчина і підсунула Барну пачку. — Чому такі сумні думки? В Мехіко-Занді є багато своєрідного й цікавого. Проте найбільше цінується тут вміння мовчати.

— Ви теж не майстер у вмінні мовчати, Біт, — зауважив Барн, запалюючи сигарету.

Дівчина глянула на щит — індикатор світився чистим жовтим світлом — і сказала:

— Треба одразу вирішити так або інакше.

— Мене все це зацікавило, — відповів Барн. — Але я хотів би спочатку ознайомитися. Ви мені дасте таку можливість? Чи, може, вважаєте, що в мене не вистачить сили волі? Я маю підписати договір, а він же, мабуть, передбачає і іспитовий термін?

Біт хитнула головою і подала йому формуляр.

— Хто приходить сюди, того, так би мовити, з'їдають з тельбухами. Іспитового терміну немає. Та й навіщо? У вас чудові документи й рекомендації. З ними ви скрізь могли зайняти добру посаду.

— Ви так думаєте? — відірвався Барн од договору. — Звичайно, в мене були певні плани. Можливо, я їх тут поховаю. Але Мехіко-Занд мене приваблює. До того ж це не таке місце, перед яким можна повернути голоблі. ПЕК має достатню владу, щоб позбавити мене можливості влаштуватися в будь-якому іншому місці. — Барн уже знав умови життя в Штатах. Він витягнув з кишені авторучку, але Біт подала йому іншу і сказала:

— Прошу, розпишіться цією, у нас своє чорнило..

Барн Кальман підписав договір і підвівся. На обличчі дівчини він знову побачив той ніжний блиск і легеньке сяйво, які помітив учора на аеродромі. Вона подала йому руку і промовила:

— Вітаю. Я рада і сподіваюсь, що ми житимемо в дружбі.

На якусь мить Барн відчув щось схоже на безпорадність. Його кинули на незнайомий острів, на якому він має відтепер жити.

— Думаю, ми з вами порозуміємося, хоча я син свого батька, а ви дочка І. Ф. Стефсона і внучка Джеймса Стефсона. Ви самі вчора натякнули, що наші батьки не дружать між собою. Мій батько теж говорив про це. Одне я знаю твердо, Біт. Я не маю наміру перетворюватися в робота науки. Сподіваюсь, що і тут лишусь людиною і вченим.

Біт показала на двері, над якими світилася зелена лампочка, і промовила:

— Містер Брекдорп чекає вас.

Дівчина подала Барну перепустку з викарбуваним на ній номером, потім натиснула кнопку на письмовому столі. Оббиті шкірою двері безшумно розчинилися. Вчений ввійшов у велику чотирикутну кімнату, похмуру, холодну і без вікон. Спершу здавалося, що кімната порожня. Згодом Барн помітив чорний скляний письмовий стіл, за яким сидів товстий чоловік. Це був Брекдорп.

Молодому Кальману здалося, наче він бачить перед собою велетенського Будду, що сидить на троні в своєму храмі. Атомний слон. Барн уже чув цей вираз. Він дуже пасував до цієї купи м'яса вагою щонайменше в сто двадцять п'ять кіло. Брекдорп сидів нерухомо, і тільки шовковий носовичок ворушився в його руках. Ні, насторожено рухалися ще й світлі пильні очі…

Барн зупинився за три кроки від письмового стола. Під ногами запружинив товстий килим.

— Радий познайомитися з вами. Вас рекомендував батько, — сказав Брекдорп і подав Барну руку.

— Мене рекомендував батько? А я гадав, що тут зацікавилися наслідками моїх експериментів у дослідному інституті, — посміхнувся Барн.

«Яка самовпевненість! — подумав Брекдорп. — Мабуть, доведеться поморочитися з ним, щоб зробити його спину трохи гнучкішою. Треба буде поговорити з батьком».

— Містер Кальман, ми насамперед дбаємо про те, — поважно промовив Брекдорп, — щоб наші співробітники були добрими американцями. В цьому для нас гарантія — ваш батько. Ви підписали договір, одержали перепустку, а про роботу з вами поговорить професор Стефсон. «Може, не варто його віддавати Стефсону?» — подумав Брекдорп і спитав: — Ви знайомі з професором Стефсоном?

— Ще не мав такої приємної нагоди, містер Брекдорп.

— Справді, ви ж тільки вчора прибули до нас. Він передасть вам лабораторію, в якій ви працюватимете протягом найближчих тижнів і місяців. До речі, — несподівано спитав Брекдорп. — Джеймс Стефсон, спеціаліст з променевої медицини, ніколи не говорив вам про свого сина?

— Професора Стефсона я знаю тільки з лекцій, які слухав в аудиторії, містер Брекдорп, — удавано недбало відповів Барн.

— Ми надаємо вашим дослідам виняткового значення, містер Кальман, — вів далі Атомний слон, наче й не ставив питання про Стефсона. — Можливо, — я не люблю гучних слів і все-таки кажу вам, — можливо, від вашої роботи залежатиме щастя чи горе нашої батьківщини. Працюйте сумлінно, містер Кальман.

Барн силувано вклонився і відповів:

— Я зроблю все, що зможу, містер Брекдорп. Покладіться на мене. Тут я син свого батька.

— Тим краще, тим краще… — Директор махнув рукою, і Барн зрозумів, що він вільний.

Двері автоматично відчинилися. Юнак підійшов до Біт, але встиг тільки дізнатися, який номер у батька, бо в ту ж мить секретарку викликав Брекдорп. Молодий учений вийшов у коридор — тюремного наглядача вже не було. Барн зрозумів, що тепер, коли в нього є свій номер, він став, як і інші, живим інвентарем Мехіко-Занда. Барн швидко пройшов схожим на тунель коридором, спустився ліфтом на перший поверх і зайшов до батька.

— Якийсь божевільний храм науки, — незадоволено сказав він. — Спочатку мені здалося, що мене випробовують на льотчика надшвидкісних літаків. Потім я подумав, що мене, видно, вважають за ворожого агента. Ну й порядки тут у вас, хай йому чорт!

— Науковий інститут це не… бар, — голос батька мимоволі набрав повчальних інтонацій. — Тебе садили в крісло? — спитав він трохи тихше.

— Крісло, крісло! Я природознавець, дослідник, фізик-атомник. Я чотири семестри слухав