Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І хоча скандал довкола грошей Березовського у вересні 2005 року все-таки мав великий резонанс, з нього теж не вийшло нічого. Сам факт наявності платіжок про перерахування з Лондона у Латвію 15 млн. доларів мало про що говорив, адже довести їх подальший рух до названого адресата було неможливим. До того ж, виявилось, що сам факт фінансування українських виборів із-за кордону, навіть у випадку його доведення, має своїм наслідком лише винесення порушнику Центральною виборчою комісією… попередження. Навіть зняти такого кандидата з виборчих перегонів вона не має права — це не передбачено законом. Окрім цього, що ж робити при виявленні такого факту після виборів закон теж мовчить. Але і це ще не все. Аби розпочати процедуру імпічменту Президента потрібно довести, що у його діях є ознаки злочину, а Кримінальний кодекс України не передбачає покарання за порушення порядку фінансування виборчої кампанії. Тобто, подібні питання українським законодавством не врегульовані. От і виходить, що у цьому разі діє принцип римського права: «Нема порушення закону — нема покарання». Отож, так палко очікуваний імпічмент на практиці виявився нереальним. Чергові гучні звинувачення не варті були виїденого яйця.
Яку ж мету ставили перед собою організатори фінансового скандалу? Аби відповісти на нього — потрібно перенестися у середину вересня 2005 року. Тоді відбулася відставка уряду Ю.Тимошенко, але нового уряду, ще не було. Юрій Єхануров лише виконував обов’язки прем’єра.
Так ось — головна мета полягала у доведенні до логічного кінця задуманого плану усунення В.Ющенка з посади Президента України через імпічмент та проведення вже до нового 2006 року дострокових президентських виборів. Це була програма-максимум, а програма- мінімум полягала у розкручуванні тези «Ющенко — нелегітимний президент» та створенні на нього потужного тиску. Вагомою формою такого тиску стали численні публікації в пресі про підготовку імпічменту Президенту. Такий був початковий задум.
Другу, більш реальну, мету озвучив сам Борис Абрамович Березовський: «Я вважаю, що дуже важливо будь-що зберегти відносини між Ющенком і Тимошенко». [41]
Ця тема була головною під час переговорів Б.Березовського і М.Бродського в Ізраїлі 10–11 вересня 2005 року. Звідси стають зрозумілими сподівання Юлії Тимошенко на те, що Віктор Ющенко все добре зважить і знову запропонує їй очолити та сформувати новий уряд. Про це вона безперестанку повторювала саме у дні «фінансового скандалу».
В автора цих рядків складається враження, що Ю.Тимошенко разом із своїми найближчими соратниками просто шантажувала народного Президента. Після того, як він її відправив у відставку, аби повернутись у керівне крісло Юлія Володимирівна ладна була на все.
Досить красномовним є і такий факт. Платіжки Березовського з‘явилися в Інтернеті 13 вересня 2005 року, саме після того як була підписана Декларація єднання та співпраці заради майбутнього України. Це фактично була сформована нова більшість у парламенті, яка могла безболісно затвердити на посаді Прем’єр-міністра Юрія Єханурова. Проти цієї Декларації, як і проти Ю.Єханурова, категорично виступали Ю.Тимошенко та її фракція.
Дуже показовим є і те, що викид негативної інформації здійснювався через фракцію СДПУ(о), значна частина членів якої перейшла тоді у БЮТ. До речі, саме у цей час Віктор Медведчук заявив, що не виключає можливості створення в майбутньому парламенті опозиції разом із блоком Юлії Тимошенко. Просто так подібні заяви не робляться. І ще одне, досить суттєве доповнення. Питання дострокових виборів Президента України вперше озвучив один із лідерів СДПУ(о) Леонід Макарович Кравчук на засіданні Верховної Ради України 7 вересня 2005 року: «Я застерігаю революціонерів від влади: революція пожирає не лише ворогів, а й самих революціонерів. Пам’ятайте: Україна має досвід дострокових президентських виборів». [42]
Нові скандали і погрози у таборі Президента сприйняли досить серйозно. У ці дні член фракції «Наша Україна» Ксенія Ляпіна навіть звернулася із запитом до Генпрокуратури, МВС і СБУ, в якому просила «вжити заходів для запобігання діям спрямованим на повалення конституційного ладу і Президента України». Депутат заявила, що володіє інформацією про підготовку представниками бізнесово-політичної групи «антизаконних дій з метою усунення з поста всенародно обраного Президента України» [43]. У пресі навіть з‘явилися повідомлення, що до складу цієї групи входять Коломойський, Тимошенко, Медведчук і Березовський. [44]
Про плани державного перевороту повідомив громадськості і член фракції «Наша Україна» народний депутат України Олександр Морозов. Його стаття в «Українській правді» від 19 вересня 2005 року так і називалася «Передчуття державного перевороту». Подаю найбільш цікаву її частину:
«Події останніх днів прямо та опосередковано вказують на те, що Юлія Тимошенко не хоче чекати парламентських виборів 2006 року. Вона має намір захопити всю повноту влади прямо зараз — шляхом державного перевороту й відмови Віктора Ющенка від посади президента країни. Маючи деякий досвід щодо «стратегії» Юлії Володимирівни, можна з високим ступенем точності прогнозувати послідовність її дій.
Перший етап. Масштабна дискредитація президента за допомогою «платіжок Березовського», «доказів» того, що Ющенка насправді не було отруєно, пікантних аудіофайлів із приватних колекцій екс-голови СБУ Турчинова. Цей етап уже почався.
Другий етап. Спроба заблокувати затвердження Юрія Єханурова на посту прем’єр-міністра. За деякими даними, Юлія Володимирівна вже заручилася підтримкою 215 депутатів, які не підтримають Єханурова. Тим, чиїх голосів бракує, пропонуються будь-які гроші й не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні», після закриття браузера.
