Адальберт Штіфтер - Вітіко

високий князь у лісі на землю». Люди князя під’їхали запізно і підняли вмирущого. Побігли шукати вбивцю і побачили, що він разом із конем упав у канаву, проткнувши себе власним мечем. Чи то навмисне, бо ж не міг уникнути погоні, чи то внаслідок нещасного випадку, — те вже годі дізнатися. Поширилася чутка, ніби вбивцю підіслали вигнані врші Божей і Мутина. Коли після Бржетислава на князівський престол зійшов його брат Борживой, вршів закликали назад і вони вірно служили. Та оскільки двоюрідний брат Борживоя Сватоплук з Оломоуца прагнув зійти на князівський престол, він послав до Борживоя начебто посланця, що мав йому назвати його ворогів, і він назвав вршів, Борживой став недовірливий і двічі намагався схопити врша Божея, а потім врші відійшли від нього, перекинулись до Сватоплука, допомогли йому перемогти і зійти на княжий престол. Борживой був змушений утікати до поляків. За рік по тому Сватоплук із військом разом зі своїм кумом Генріхом V, королем німецьким, пішов проти угорського короля Коломана. Для захисту Богемії він лишив пана Вацека і врша Мутину з військом. До Пресбурґа Сватоплук і Генріх прийшли разом. Сватоплук зруйнував і знищив усе, що могло б йому перешкоджати в околицях Пресбурґа і намагався разом із Генріхом здобути місто і фортецю. Аж тут прибув посланець, повідомивши, що польський король Болеслав, що був другом Угорщини, вдерся з Борживоєм у Богемію, переміг Вацека та Мутину, спустошив жупи, і прийшов таємний посланець від Вацека, який сказав, що Мутина порозумівся з ворогом, він, як виявилось, сприяв Борживою, тільки вдавав боротьбу, а сам потай пішов до свого двоюрідного брата Немоя, що є прихильником Борживоя. Сватоплук був змушений відійти від Гіресбурґа, і король Генріх теж мусив піти геть. Сватоплук зі своїм військом пішов у Богемію, а польський король повернувся в Польщу. Вацек і Мутина вийшли назустріч князю. Він приязно зустрів їх і був приязний із вршами, які були з ним в Угорщині. Потім поїхав у замок Мутини, що мав назву Вратислав, і переночував там. Коли почався день, він зібрав усіх людей, які були з ним, у великій залі замку: панів, лицарів та всіх інших. Прийшли Мутина з двома молодими синами, врші Домаслав та Уніслав. Князь швидко зайшов до зали, вискочив на лаву коло печі й крикнув звідти, що врші здавна завжди були підступні, зрадливі та лихі, і заявив: «Тож я віддаю їх на поталу, і той, хто вб’є їх, забере їхнє добро і маєтності, все, що зможе захопити й загарбати. Ці, що в залі, будуть першими». Потім зіскочив із лави й вийшов із зали. Мутина сидів на стільці й мовчав. Він одразу отримав два удари і не ворушився. Під час третього удару хотів підвестися, та вже його голова відскочила від тулуба. Вбили Уніслава і Домаслава. Дітей Мутини кудись повели. Невша, один приятель вршів, вискочив із вікна в ліс, але світлий одяг виказав його, його схопили і осліпили. Краса і Вакула скочили на коней і помчали до замку Лібіц, де сидів Божей. Він саме обідав із дружиною і своїм юним сином Боржитою і пустив їх до себе як вершників з угорської війни. Краса забіг і паплюжив усіх, а коли йому показали Боржиту, вбив його і закривавленим мечем проткнув батьку серце. Вршів у замку перебили, з убитих здирали одяг і прикопували їх, усе сплюндрували. Тепер врші, які лишилися живі, почали війну проти свого напасника, і війна ставала дедалі лютіша, бо їм допомагали їхні прихильники, а їхніх ворогів більшало. Проте врші зазнали поразки й загинули. Одних повели на ринкові майдани міст і стратили там, інших убили на горі Петржин або ж на вуличках і в будинках. Старий лех Космас написав, що сини Мутини були добрі хлопчики й такі гарні, наче намальовані на слоновій кості, проте їх убили. Люди хрестились і тікали. Перебили всіх вршів, крім одного, що втік, то був Йоганн, син Тісти. З замку Мутини Сватоплук знову пішов проти Коломана, бо ж той ішов у Богемію, і одного разу, коли він прудко мчав у лісі, одна гілка так ударила йому по оку, що вибрала його. Сватоплука повезли до Праги, де він одужав. Коломан повернувся до Угорщини. Сватоплук, одужавши, їхав узимку зі своїм військом три дня і три ночі, аж поки добувся до Нітри, куди хотів заїхати, але охоронці побачили його і замкнули браму. Тож він спустошив усе навколо й повернувся назад у Моравію. Коли настало літо, він хотів помститися полякам і рушив у похід проти них разом із королем Генріхом. Але війна точилася аж до осені без успіху і вже треба було думати про повернення. Двадцять першого дня місяця вересня, коли Сватоплук був цілий день коло короля, щоб порадитися про відступ, і коли він у вечірніх сутінках повертався до своїх наметів, із лісу до його почту виїхав якийсь чужий лицар, тоді казали, що це врш Йоганн, син Тісти, і щосили метнув списа поміж плечі князя, тож той упав мертвий із коня. Вбивця втік завдяки своєму прудкому коневі. Наступного року після цього вбивства Йоганна, сина Тісти, схопили під час бунту проти князя Владислава, і Вацек осліпив його. За три роки по тому Вацека вбили з наказу теперішнього князя Собеслава, який був тоді ще молодим княжичем, на полі під Вишеградом, бо друзі повідомили княжичу, що Вацек звинувачував його перед його братом князем Владиславом і хотів виманити його з Вишеграда, щоб полонити і осліпити.

— Страхітливі розправи, — зітхнув Вітіко, — і я знав і про них.

— Я розповідаю тільки тому, — сказав червоний вершник, — щоб показати, що діялось.

— А князі тим часом сиділи на своїх володарських престолах, — мовив Вітіко.

— Атож, князі, князі, — підтвердив червоний вершник. Обернувся і крикнув: — Друзі, чоловік, що їде поряд зі мною, запитує про князя нашої країни.

— Я мав на увазі тільки князів, які правили тоді, — поправив його Вітіко.

— Так, князі, князі, правда, друзі, що є така річ, як князі? — гукнув червоний вершник.

Дехто з вершників,