Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

організму, застигаючи там впродовж пари десятків секунд — з ніг вдалося здерти невеликий шматочок того жовтого «гіпсу», що почав тверднути — тоді ще подумав, що правильно зробив, що почав експерименти на ногах, а не на безпосередньо важливих чоловічих причандалах. Ходив би зараз з кам'яним членом і кам'яними яйцями у прямому розумінні цього слова.

З такими позитивними думками дістався до всюдихода — вхід в задню частину був все також гостинно відкритий, тому зайшов сходу і обережно принюхався до повітря — ніби все нормально, можна рухатися всередину. На забризкані стелажі і стелю не звертав уваги — доки мити нічим, головне — можна спокійно дихати, а усе інше потім,… хоча. Як помітив ще учора, деяка частина стелажів виглядала як закриті шафки, або сейфи, швидше — на усіх були спереду ручки і темні блискучі панельки, що нагадують йому контрольні екрани побутової техніки на Землі, на холодильниках і пральних машинах, наприклад. Така аналогія прийшла йому в голову після того, як він пальцями повозив по одному такому «екрану»: не метал, але і не пластик — поверхня холодила руку, з чого зробив висновок, що це аналог скла, навіть легенько постукав нігтем — звук підтвердив перші думки дослідника. Поклав руку на ручку найближчої закритої шафки і потягнув на себе — принцип відкриття був знайомим.

Дверці клацнули, і Віктор зробив крок убік, відкриваючи її навстіж: трохи потягнуло затхлістю, яка відразу ж пропала — заглянув обережно всередину. Усередині виявилося порожньо, якщо не вважати декількох також порожніх пластикових контейнерів круглого і звичного прямокутного дизайну напівпрозорого кольору. Метод закривання виявився інтуїтивно зрозумілий: бічні клямки, кришки на різьбі, і так далі. Всього таких шаф в закритому виді налічив вісім штук — по чотири з кожного боку, з яких шість виявилися такими ж порожніми з наборами порожніх контейнерів, а два знайшов заповненими наполовину. У одному виявив прозорі циліндричні місткості, закручені або закриті зовнішніми кришками, заповнені рідинами різних кольорів, хоча переважали червоні тони — тут в мозку дослідника промайнуло декілька нехороших припущень, але робити висновки доки не став. У другій заповненій наполовину шафці нехороші думки підтвердилися: тут в таких же прозорих контейнерах плавали різні внутрішні органи невідомих тварин в червоних рідинах. У деяких «банках» було щось, схоже на мозки, а у більшості своїй все було невідоме і незнайоме нашому фахівцеві. В цілому картина починала складатися, але вимагалося ще обстежити центральну частину апарату.

— Мені здається, що це якісь холодильники, швидше за все, враховуючи їх вміст і зовнішній вигляд, а ці пластинки на лицьових дверцях змахують на звичайні сенсорні панелі контролю і управління. А колишні хазяї, швидше за все з мисливців або дослідників — їздили, ловили місцеву живність, консервували якісь органи, ймовірно цінні, а може ще і досліди тут проводили секретні…. хто знає? Сподіваюся, що розберуся з місцевою технікою, адже виглядає на перший погляд досить зрозуміло — колеса, кузов і таке інше. Коротше, Вітя, йдемо далі — закрив усі шафи назад і пішов до розкритого тамбура.

Передня частина машини виявилася добре освітлена через лобову панорамну сферу кабіни — зараз була перша половина дня, і сонце вільно проникало всередину корпусу, незважаючи на зовнішню непрозорість ковпака. Хоча кабіною це можна було назвати приблизно — просто побутовий, як зрозумів відразу Віктор сектор простору кузова, відразу переходив в рульовий, де були два великі комфортні крісла, приблизно такі, як стоять у водіїв автобусів або великих фур — солідні і зручні. Хлопець зрадів, коли виявив у одного з них звичне рульове колесо з декількома важелями на рульовій колонці і набором кнопок по краях самого керма симетрично з двох сторін. Друге крісло було позбавлене такого пристрою і розташовувалося з іншого боку кабіни, тобто між кріслами було приблизно близько двох метрів, враховуючи загальну ширину корпусу агрегату, оцінену їм учора в неповних три метри. До того ж це крісло дещо відрізнялося від водійського побратима: зручні підлокітники були забезпечені набором незрозумілих кнопочок і важелем, що дуже нагадує джойстик до комп'ютера. Звернув увагу на загальний стан внутрішнього приміщення машини: загалом, був порядок, але у багатьох місцях спостерігалися подряпини різної глибини і довжини, які в м'яких матеріалах, таких, як м'яка тканина оббивки, наприклад, перетворилися на рвані діри, звідки клаптями стирчала оббивка і тканини ущільнювачів.

Перевернуті дрібні меблі і відірвані подекуди дверці у шафок — неначе якась тварина проникла сюди у пошуках їжі і завдала оформленню салону і механізмам ось такого випадкового або цілеспрямованого збитку своїми кігтями. Характер ушкоджень говорив швидше саме за роботу кігтів, ніж за відвідування машини випадковими мародерами. Оцінив зсередини лобове скло — панорамна конструкція давала огляд на 1800 по горизонталі і майже в 1200 по вертикалі. Тобто, сидячи за кермом, або в сусідньому кріслі, пілот цього монстра бачив над собою небо і поверхню, по якій їхав — майже під самою машиною — ймовірно, майже також, як і в кабінах великовантажних фур, що заполонили дороги Землі. Прозорий ковпак, або швидше, блістер, починався майже біля самих ніг і закінчувався трохи за головою людини, що сидить в кріслі — хлопець не утримався і відразу спробував себе в ролі водія такої вантажівки. Сидіння було цілком анатомічно людським, чому у черговий раз порадів — місцеві на 100 % такі ж люди, як і він!

Як і припускав раніше наш герой, лобове «скло» виявилося односторонньої прозорості — зсередини відкривався вид на савану в її природних кольорах: втрата колірності не відчувалося, а сонце просто сліпило очі, заливаючи простір салону і далі всередину приємним яскраво-жовтим кольором. Панелі приладів не виявив — торпедо було ідеально гладким з довгими прорізами уздовж блістера і невеликими похилими площинами біля кожного крісла. Якби це був земний автомобіль, то людина б припустила, що це екран бортового комп'ютера, хоча навіщо їх тут дві штуки, якщо водійське крісло з кермом одне, йому було незрозуміло. Оскільки більше в передній частині агрегату очі нічого не виявляли, то став займатися оглядом іншої частини салону — швидше це нагадувало житловий сектор. Відразу до водійської зони примикала, судячи з усього кухонна зона — визначив по відкидному столику і парі перевернутих стільців, а також по розкиданих по підлозі і перевернутим меблям, тарілкам і