Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

просту, загалом, роботу у людини пішло більше двох годин: спочатку довго виловлював частини тіла незнайомця саморобним багром і витягав їх назовні, щохвилини стримуючи блювотні позиви. Хоч причіп і провітрився трохи, але палиці були не занадто довгі, щоб зробити все з безпечної зони, тому доводилося працювати дуже близько до останків, що не покращувало для нього якість навколишнього повітря. Викинув все назовні, а потім витратив ще частину свого часу на те, щоб відкинути усе це чимдалі від транспорту — природа швидко все прибере до ладу. Потім пішла не менш неприємна робота по очищенню підлоги від усього того, що не міг зачепити і вигребти гілками: різав ножем траву, потім робив щось на кшталт віника, обв'язуючи тією ж травою пучок упоперек. Виходило кострубато, але свою просту роботу цей інструмент помалу робив, правда, вистчало його ненадовго — процес підмітання перетворився на конвеєр по косовиці трави.

В результаті, прямокутник підлоги розмірами три на два метри підмітався годину, де більше часу пішло на створення саморобних віників, чим на сам процес прибирання. Оцінив свою роботу на «добре», і якби поруч була вода, то прибрав би на «відмінно», але та вода, яка була в сусідньому оазисі, його відлякувала кольором і запахом, тому вологе прибирання відмінив до кращих часів. Користуючись випадком, заглянув в прочинені двері тамбура в головну частину машини — нічого толком не розгледів, оскільки вже почало темніти, але радувало те, що усередині нічим не смерділо. Повітря там було, швидше, сперте, з якимсь незнайомим запахом — вирішив зайнятися обстеженням головної частини агрегату завтра, тому виліз з причепа і залишив дверям відкритими: як зовнішні в причіп, так і дверці тамбура — нехай трохи провітриться за ніч. Потоптавшись ще трохи і оглядаючи результати своєї роботи, прийшов до думки, що на сьогодні досить — пора вечеряти і починати готуватися до сну — знаходитися на землі в нічний час було безрозсудно, а всередину машини залазити в темряві не вирішився.

Загалом, черговий день закінчився, як і черга попередніх: невелике вогнище для розігрівання залишків смаженого свинячого м'яса, вечеря, запита кислим соком, що осточортів, і потім облаштування лежака в розгалуженні крони одного з дерев. Ніч пройшла неспокійно, пару разів прокидався — було відчуття, що внизу щось повзає або лазить, важко сказати — деякий час провів на животі, вдивляючись вниз — ночі тут були ясні і безхмарні, хоч і нічного світила не було, так що варто було спробувати розгледіти те, що копошилося під деревом. Оскільки це щось не припиняло своїх незрозумілих пошуків, то розбуджений і злий тому турист вирішив почастувати несподіваного нічного напарника парочкою зелених кислотних бомб, благо крона і будова гілок нижнього ярусу дозволяла їх зручно розвішувати на ніч на гілках. Кидав, природно навмання, оскільки освітлення відверто бажало кращого і кудись прицілитися не представлялося можливим — результат і порадував і злякав.

Порадував, тому що потрапив — звуки лютого шипіння і якогось свисту явно говорили про те, що контакт відбувся. А злякав, тому що ці самі звуки були аж надто сильними, і до них додавалися удари чогось важкого об землю і ствол дерева, на якому він розташувався — явно істота там внизу була немалою. Неначе хтось абсолютно безсистемно лупцював чимось важким час від часу: іноді декілька ударів підряд, а іноді тільки звуки шипіння і свисту, а потім знову усе це в довільному порядку. Слухав цю какофонію більше за півгодини, роздумуючи, кинути туди ще парочку подарунків, або притримати на майбутнє — перемогла ощадливість і запасливість. А крім того, інтенсивність шуму стала помалу зменшуватися, та і удари стали слабкіше і рідше. Врешті-решт, це щось внизу завмерло, а услід і наш турист заснув з відчуттям добре виконаної роботи. Ранок не порадував: звісивши голову вниз в надії побачити результати нічного бомбометання, трохи не випав зі свого «кокона» вниз від побаченого. Під деревом лежало тіло величезної змії: довжину він визначити не міг, оскільки видна була тільки її частина, але і того, що було, йому вистачило для того, щоб на секунду перестати дихати від страху.

Довге тіло ще іноді сіпалося — чи були це конвульсії, або змія спала — цього він не знав, хоч і сподівався на перше, тому ще години дві простирчав на дереві, не наважуючись рушити вниз — габарити нічного гостя вражали. Зліз лише за годину після того, як перестав помічати ці найдрібніші сіпання — повезло, що змія не обплелася навколо дерева, а просто лежала поруч. Оцінив масштабність несподіваного сюрпризу: діаметр тулуба різнився від півметра в районі хвоста, доходячи до шістдесяти сантиметрів в центральній його частині. По неправильному потовщенню зміркував, що це, швидше за все нічна здобич хижака, яку він встиг упіймати і проковтнути перш ніж дістався до дерева, на якому спав турист. А значить це місцевий варіант удава або анаконди — найбільш вірне порівняння — перевіряти, що воно там проковтнуло, бажання не було, та і нічим, якщо тверезо подумати. У довжину плазун був більше десяти метрів, напевно — голова втрачалася десь в траві, куди бажання лізти у нашого героя не було абсолютно. Хвіст закінчувався гострою шпилькою близько двадцяти п'яти сантиметрів завдовжки, і саме жало блищало дуже підозріло, неначе його тільки що намочили.

— Щось мені підказує, що це отрута — роздумував турист, роздивляючись хвіст цього гада — мабуть, піду я звідси, якось мені поряд з цією тварюкою ніяково, нехай її місцеві організми пробують на смак, хе-хе…. якщо зможуть!

Назад до транспорту крокував весело і жваво: по-перше, сподівався на те, що знайде там масу корисних для себе речей, у тому числі в обов'язковому порядку продукти і воду. А по-друге, знову відчув поряд з собою цивілізацію — за цих два тижні він перетворився на аборигена, який не миється, не чистить зуби, не міняє білизну і лазить по деревах за їжею. Хоча справедливості заради потрібно відмітити, що один раз він використав жовте пюре не за призначенням: спробував обмазати їм своє чоловіче господарство в надії, що воно трохи очистить там шкіру від багатоденного бруду і зменшить неприємний запах. Добре, що спробував спочатку на пальцях ніг — там теж бруду було досить. Так от: фруктова маса почала реагувати на тепло