Клер Норт - Змій

— Ні, я хочу, щоб за це ви помирилися. Разом із Селудою ви зможете отримати багато зиску. Розділені, ви є легкою здобиччю Фальєре та Контаріні: вони знають, що поки ви воюєте поміж собою, ви не здатні воювати ні з ким іншим. Мир принесе великі можливості, і не тільки. Він принесе те, що може принести лише мир.

І на мить здається, ніби він замислився.

Вночі, коли вона повертається, вона знає, що за нею стежать.

Цього разу вона зупиняється посеред площі, озирається навколо й не бачить спостерігача, лише плащ промайнув і посунувся черевик, коли її переслідувач зрушив у тінь. Вона стоїть рівно, щоб показати, що не боїться. Її маска яскрава в місячному світлі, і якийсь час Тіна стоїть, чекає, доки їй не стає холодно; тоді вона розвертається та повертається додому, і більше її не переслідують.

Белліньо надсилає повідомлення.

«Дайте мені тіло моєї дитини, — каже він, — дайте мені того, хто його вбив, і тоді я ваш».

Той, хто його вбив, знаходиться в Мілані, але вона це передбачила і знає, якою картою зіграти.

Ґалльярд Віоле, Блазень. Він француз, який виявив, що у Франції він непримітний, і переїхав до Італії, де незвичайність того, що він француз, може щонайменше бути цікавою для можновладних. Низенький чоловік, він не має ні надзвичайного розуму, ні особливого хисту до жартів, але опанував одне з найнеобхідніших мистецтв придворного: не жаліючи, сипати хвалу на тих, хто має владу, та зневажати тими, хто, на його думку, незабаром впаде. І безсумнівно, що саме ця риса, уміння розумно позбавлятися друзів, не давала йому померти під час його мандрівки крізь життя.

Вона зустрічає його біля молу до Форлі, дає йому тисячу дукатів, шпагу та пістолет.

— Ах, Мілан! — весело вигукує він. — Красиве місто, хоча його керівництво дещо позбавлене почуття гумору! Я сумував за його жінками.

— Ви не справляєте на мене враження блазня, — визнає вона, коли він щільніше загортається плащем.

— Не справляю? — весело питає він. — Це дуже дивно. Коли я був молодий, я грав у Домі Ігор і змахлював, щоб виграти. Тієї самої ночі арбітри знайшли мене та привели до Майстра Ігор, і там мені було повідомлено, що я порушив закони цивілізованих людей, що я заплачу найвищий штраф і на сто років стану слугою Дому, доки не вивчу цей урок і не сплачу свій борг. Я розсміявся їй в обличчя та сказав їй, що вона сміховинна розпухла жінка в дурній сукні, і наступного дня моя дружина померла, а ще через день померла моя єдина дитина, на третій день занедужав мій батько, а на четвертий я стояв на колінах біля її ніг, цілував її білі загострені черевики та благав зупинитися, сказав їй, що я навіки належу їй, а вона спитала, чи знаю я, що таке бути блазнем. Це сталося сімдесят три роки тому. Ще через двадцять сім, гадаю, вона дозволить мені померти.

Тіна приголомшено дивиться на цього чоловіка, і на мить забуває, де вона, що робить, ба навіть хто вона така, що прийшла сюди, а тепер стоїть і слухає цю байку. Чи вона, бува, не Тіна, дочка єврейки? Хіба ця земля — не земля? Небо — не небо? Хіба ці центри її світу є не більш ніж плямами на сітківці, залишеними сонцем, ілюзією на обрії?

А потім Блазень вибухає гучним реготом, плескає її по спині та каже:

— Ви просто чудо, люба пані, просто чудо! Хвала Богові за міланських дівчат!

І з тим він відправляється.

Ми з вами пам'ятаємо цього чоловіка, так?

Так легко, так легко гравцеві, що загубився у власній розумності, забути про ходи інших розумних гравців!

Велике вкрите волоссям обличчя, два крихітні ока та маленький ніс, а решта загубилася під чорною бородою та вихлястою ходою. Він гордий чоловік, цей Валет Мечів, бо хто б не став самовдоволеним, якби бачив смерть так багато разів, як він, і при цьому вижив? Нема в цьому світі ні монарха, ні папи, ні князя, що міг би йому наказувати, бо він... Він бачив падіння людей і чув скрегіт брами пекла, і не скорився нічому.

Його було послано до дому Контаріні, до найбільш невловимого з усіх фігур, до чоловіка, чий страх майже більший за його розум, або ж, як час покаже, цілком відповідний масштабу катастрофи, що поки що висить над ним. Час від часу впродовж цих днів ми спостерігали, як Валет Мечів розмовляв з капітанами та сержантами, розпитував про двері, тихо помічав кожний рух кожного посланця, кожний хід кожного шпигуна, кожну монету, що падала на землю біля черевика Контаріні. Контаріні, Контаріні, тобою так розумно грає той невидимий чоловік, що стоїть за зачиненим вікном. Тіаполо програв, Селуда ще не зробив свій хід, але ти, Контаріні, ти об'єднав Церкву та державу в ім'я заробляння грошей. Мало