Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 1

Однак пригоди двох друзів на цьому не скінчилися — Маркові з Тимофієм потрібно було повертатися додому повз корчму Айзіка. На вулиці вони зустріли пана Кражевського.

Яцек Кражевський вийшов із корчми у препоганому настрої. Він уважав себе приниженим: як це так, двом бродягам-козакам усе зійшло з рук, а він повертається битим?! Тому, коли його наздогнав Ходика, пан Яцек одразу ж розпитав, чому він крізь пальці подивився на цю несправедливість щодо нього.

Хитрий війт наздогнав Кражевського лише задля того, щоби порозумітися, оскільки аж ніяк не мав наміру зайвий раз сваритися з воєводою через своє потурання. Ходика розтлумачив сокольничому, кому він мав нахабство нагрубіянити, водночас дуже перебільшивши вплив Клесінського-старшого. На що Яцек неабияк переполохався. Треба ж було так влипнути через свого поганого язика?!

Тому пан Яцек вирішив виправити прикру помилку. Провідавши у випадкових свідків, що двоє друзів пішли провести Дмитра, він вирішив їх почекати біля корчми. Звичайно, козаки могли піти іншою дорогою, але Яцек вирішив ризикнути. І щастя всміхнулося йому! Ледь побачивши двох друзів, він ступив їм назустріч, перегородивши шлях.

— Доброго вечора, панове! — ввічливо, злегка поклонившись, привітався Яцек.

Тимофій із Марком перезирнулися — обидва ніяк не очікували знову зустріти свого кривдника посеред темної вулиці.

— Маєш до нас справу, пане? — холодно запитав Тимофій.

— Так. Хотів би помиритися з вами. Я не знав, хто переді мною. До того ж я не знав, що завдав вам тяжку образу своїми словами. Вважав, що ви сприймете мої необережні слова за жарт, але ніяк не за образу. Тому дуже шкодую, що між нами вийшла така прикра і бридка сварка. Та й, — сказав він, звертаючись до Тимофія, — ти, пане, шляхтич, а отже, рівний мені. Тому я вважаю за неможливе бути з тобою у сварці й хочу встановити дружбу.

— Тобто ти, пане, хочеш сказати, що побитися зі знатним шляхтичем для тебе не так соромно, як із простим хлопом? — Тимофій посміхався, але його очі видавали серйозність.

— Ти — благородна людина й хоробрий воїн, — приязно відповів шляхтич. — Це видно. Отже, для мене немає ганьби в тому, щоби припинити з тобою сварку й піти на примирення першим, хоч ти і грецької віри та низовий козак.

Такого повороту справи, а такої заяви від католика й поготів, ніхто не очікував. Обоє друзів розуміли — цю сварку ліпше зам’яти. Та й лях сам, першим, прийшов просити пробачення. Тимофієві не хотілося, щоб у його приятеля через сьогоднішню подію завелися вороги в рідному місті: Марко поїде, а тітка Гапка залишиться одна, і її нікому буде захистити. Та і якщо цей лях прийшов миритися, отже, не такий уже він і поганий. Тимофій подивився на Марка — той ледь помітним кивком висловив йому свою згоду. Тоді Тимофій простягнув руку Кражевському і сказав:

— Для мене буде безчестям відкинути твоє примирення, пане.

Молоді люди відрекомендувалися один одному своїми повними іменами. Яцека, звичайно, покоробило походження Марка, але він усе ж таки вирішив закрити на це очі.

— Послухай, пане Кражевський, — сказав Тимофій, злегка усміхнувшись, — здається, я сьогодні розбив твій глечик меду. То дозволь мені відшкодувати завдані збитки.

Сокольничий не заперечував. Марко все ще був не дуже задоволений таким примиренням, хоча й розумів, що іншого виходу немає, тому похід у корчму скрасив його досаду — не було випадку, щоби він відмовлявся від можливості випити. А коли попередня можливість була згаяна таким негідним чином, то й поготів.

У корчмі під наглядом пана Айзіка служниці наводили лад, розставляли столи, змітали черепки від побитого посуду. Усі потроху заспокоювалися після пережитого потрясіння. Дійсно, уже давненько тут не траплялося бійок! Тому повторна поява трьох бешкетників, спричинила паніку серед усіх служниць, включно із самим Айзіком.

— Шановний пане Айзіку, твоя варена така добра, що ми не можемо більше без неї обходитися! — весело сказав Марко.

Корчмар усе зрозумів, усміхнувся й не став відмовляти молодим людям.

— Ласкаво просимо! — запросив єврей.

Кражевський із Марком пройшли вперед, але Тимофій затримався біля господаря і спитав:

— Дозволь тебе запитати, пане. Чому ти сказав війту правду?

Єврей усміхнувся і ввічливо відповів:

— Я звик говорити правду й не люблю, коли в моїй корчмі одні гідні відвідувачі ображають других не менш гідних відвідувачів, якими я дорожу не менше за інших.

— Я вдячний тобі, пане, за твою правдивість і повагу до мене, низового козака, — Тимофій протягнув Айзіку руку.

Здивований корчмар не наважувався потиснути руку Тимофієві — жодного разу ні шляхтич, ні інша людина не подали йому, усіма знехтуваному єврею, руки. А тут!

— Хіба шляхтич подає руку простому єврею? — запитав Айзік, усе ще не вірячи в це.

— Ну, можливо, інший пан-шляхтич і ні, а Тимофій Клесінський подає. До того ж уважає за честь потиснути руку чесній і порядній людині! — відповів Тимофій.

Усе ще вражений такою неймовірною поведінкою молодого козака, Айзік потиснув своєю випещеною ручкою сильну долоню Тимофія.

Насамкінець можна додати лише те, що троє молодих людей, забувши релігійні та станові забобони, того вечора напилися вщент. І так безбожно та ґрунтовно, що корчмар, який чудово знав пана Яцека, просто велів доставити всіх трьох до Кражевського додому тверезіти й відсипатися після пиятики.

Наступного ранку всі троє прокинулися в будинку пана Яцека. Кожен почувався препогано. У Марка з Тимофієм боліли голови, але після розсолу їм полегшало. Особливо погано було ляхові — Кражевський часто багато випивав, однак не був занадто міцним, аби вживати хмільне в такій кількості, як це робили двоє молодих козаків. Тому він лежав у ліжку зовсім хворий. І за це бідоласі було страшенно соромно.

Пан Яцек Кражевський був людиною непоганою, тільки бідною. Сім’я його збідніла,