Крісті Голден - Валеріан та місто тисячі планет

так, ніби внаслідок халепи з Рукавом, в яку попав майор Валеріан, його переслідувало півбазару.

Про сержанта Лорелін Гібсон чув лише схвальні відгуки: швидко тямить, чудово проявляє себе в ситуації бою, завважує кожну дрібницю, поважає командирів. Добрі відгуки він чув і про майора Валеріана. Проте на відміну від молодої жінки-сержанта хвалу на адресу Валеріана завжди доповнювали «але…».

«Дещо імпульсивний», — казали одні. «Зарозумілий, але збіса здібний до роботи», — повідали інші. «Нерозсудливий… проте в нього сім медалей, а йому ще тридцяти немає», — зауважував хтось іще.

Гібсон підозрював, що парубок навіть не читав інструкцій до завдання. І ось тепер і Валеріан, і дуже поважана жінка-сержант, і безцінний конвертер — усе це опинилося по інший бік товстого червоного муру.

Його очі вп'ялися в екран Зіто, час від часу мимоволі поглядаючи на східні ворота. Вони розширилися, коли Гібсон побачив на екрані величезну пляму. Щось неймовірно здоровезне полювало за двома агентами, і відстань між ними скорочувалася з запаморочливою швидкістю.

— Сиїрти на інших сторожових вежах зарядили гармати, — повідомив Зіто.

— Атакуйте! Тривога червоного рівня. Повторюю, атакуйте! Тривога червоного рівня! — кричав сиїрт-маріонетка.

— Їх наздоганяє поліція, — додав Зіто.

— Прикрий їх, — крикнув Гібсон.

— І що нам зараз робити? — до його вуха увірвався голос Лорелін.

Гібсон наразі міг дати їм лиш одну пораду.

— Втікайте чимдуж!

І вони кинулися щодуху.

Два агенти неслися назустріч безпеці, з кожним гарячковим кроком зрушуючи в повітря невеликі хмарки куряви. Зусібіч точилася стрілянина. Валеріан підняв очі й побачив, що контрольований Зіто сиїрт-маріонетка відкрив вогонь по своїх. Бідолаха мав нажаханий вигляд від того, що його примусили робити. До воріт залишалося небагато. Агенти якомога швидше кинулись до них і, не сповільнюючись, побігли до автобуса.

Як і люди, які проводили операцію, транспортний засіб, що довіз їх сюди, теж був закамуфльований. І зараз він скидав із себе камуфляж розхитаного старого туристичного автобуса. Передня його частина, включно з фарами й бампером, розгорнулась як книжка, два боки якої зійшлися разом й створили захисний щит, дуже непривабливий для нападників. Подвійні фари роз’їхалися по боках. Аналогічно були захищені бронею колеса. Важкі металеві плити грюкнули об землю обабіч автобуса й закрили їх.

Старі закопчені вікна опустились, і на їхнє місце стали ґрати з просвітами, розміщеними з вивіреними з військовою точністю інтервалами, широкими рівно настільки, щоб крізь них можна було просунути ствол гвинтівки. Подібні ж решітки з довшими, горизонтальними ґратами розкрутилися, ніби сувій, і стали на місці лобового скла. Зі скреготом і дзижчанням викотилася вежова гармата й стала на позицію. Решта гармат наїжачилася, готова до бою, уздовж автобуса, що перетворився на важкоброньовану бойову машину.

Навколо Валеріана й Лорелін кулі бризкали дощем. Тяжко ковтаючи повітря, щільно притискаючи до грудей футляр і його цінний вміст, Лорелін почула, як її наздоганяє якийсь звук. Попри інстинктивну звичку не оглядатися, вона таки зробила це, і повітря, яке вона щойно вдихнула, застигло їй у грудях від моторошного усвідомлення того, яка страхітлива потвора наближається до них.

— Швидше! Ще швидше! — закричала жінка, і обоє вони пришвидшили спринт.

То був мегаптор, істота з нічних кошмарів.

Він мав велетенські розміри. Учетверо більший за найогряднішого піт-ґора з-поміж тих, що гналися за Валеріаном, і навіть огидніший за них. Лорелін і в’явити не могла, що існують такі страховська. Третину його кремезного тіла рептилії займала голова, і щонайменше половина голови складалася з зубів. Важко було повірити, що така велика та м’язиста істота могла рухатися так швидко, одначе їй вдавалося скорочувати відстань. Її штовхали вперед велетенські передні лапи з такими завбільшки кігтями, що вони могли легко зімкнутися навколо стрункої Лореліниної талії. На гребні його хребта стирчали чорні гострі шипи. Лорелін могла тільки молитися, щоб його гаряче дихання, яке вона відчувала за собою — а вона могла поклястись у тому — здалося їй лише грою уяви.

Вона примусила себе зосередитись на металевих дверях Східних воріт, що хутко наближалися. Їхня частина, відчинена для щоденного потоку туристів, була занадто мала, щоб та потвора могла протиснутися в неї.

І вони з Валеріаном були не самі. Вона чула, як майор Гібсон віддав команду відкрити вогонь. Зіто безперервно стріляв по інших вежах, звідки на них велася атака, а решта командос зімкнули ряди навколо Валеріана й Лорелін, стріляючи по потворних створіннях. Автобус майже завершив перетворення, і в ту мить, коли двійко запилених, спітнілих, насичених адреналіном просторово-часових агентів дістались до нього, єдиним незахищеним місцем залишалися розсувні двері, крізь які Лорелін з Валеріаном метнулися всередину.

Решта не забарилася. Двері захлопнулися й забарикадували людей за стіною металу завтовшки 10 см.

— А тепер забираймося звідси! — гаркнув Гібсон на водія. Той миттєво виконав команду. Броньована машина зрушила з місця, і Лорелін з Валеріаном упали на сидіння, виснажені, дрижачи від полегші.

Вони це зробили! Вони це…

Жахливий звук долинув до їхніх вух.

Лорелін притиснула око до однієї з маленьких щілин. Автобус, що перетворився на танк, різко розвернувся, а посередині металевих дверей воріт замість акуратного невеликого проходу, крізь який вони з Валеріаном втекли, вона побачила діру з гострими, зубчастими, металевими краями. Лорелін повернулася до напарника. Вони визиралися одне на одного широко розплющеними очима.

А потім почувся ще один гучний, загрозливий звук, і автобус різко накренився.

Мегаптор сидів на його даху.

До Лорелін долинув звук «тра-та-та». Це кулемет на даху розвернувся й почав стріляти майже в упор. Але від того кулемета користі було мало, адже автобус стрімко розхитувався, кігті, що рвали метал, жахливо скреготали, а тварина несамовито ревла низьким голосом.

— Прибери ту потвору з наших спин! — Гібсонові довелося кричати, аби його почули крізь гуркіт.

Водій смикав автобус урізнобіч, від чого усі всередині страшенно тряслись, проте його схожі на зміїні рухи маневри давали рівно стільки ж результату, скільки й той кулемет, що досі плювався кулями в тварину. Раптово замість пустельного пейзажу, що мерехтів