Ерік Смаджа - Сміх. Біологія, психіка, культура

грає зі своїм малюком, злегка плескаючи його по спині, дитя починає сміятися, і вона настільки захоплюється грою, що плескає дедалі сильніше, поки дитина не заплаче. Тоді вона зупиняється і втішає її».

• Стосунки між молодими жінками та дівчатками, які формують між собою однорідні групи, вочевидь просякнуті грайливістю. Вони бавляться і жартують із дітьми також.

• Хлопці не знають інших розваг, крім баталій або трюків, які вони показують один одному, або влаштовують ігри зі свійськими тваринами.

• Дорослі сміються над поведінкою «майбутніх одружених», які перебувають у приписаних стосунках двоюрідних брата і сестри, називаючи їх «наречений/наречена».

«Любовні справи, — пише Леві-Строс, — викликають величезний інтерес і допитливість індіанців; вони спраглі до розмов на ці теми, і зауваження, якими обмінюються в таборі, повні натяків і прихованих недомовок».

— Зазначимо також любовні ігри, яким пари віддаються неподалік від спільного вогнища, збурюючи вибухи сміху.

— Нарешті, згадаймо дружні стосунки намбіквара з їхніми свійськими тваринами, до яких ставляться як до дітей — з ніжністю, ласкою, а також старанно вичісують їх; якщо собаки відіграють утилітарну роль (з ними ходять на полювання), то півнів, курей, мавп, папуг розплоджують, щоб розважатися. Для групи вони є об’єктом для забави, веселощів, сміхотворного та сміху.

Так, смішне для намбіквара — частина повсякденності, воно не «естетичне», тобто штучно зроблене, хоча може бути добровільним і мимовільним. Вождь, веселий жевжик, і свійські тварини мають завдання, крім інших функцій, розважати групу, смішити її. Ігровий контекст є привілейованою просторово-часовою соціальною рамкою творення і поширення смішного та сміху. Такими ж є моменти розрядки і відновлення єдності групи. Смішне і сміх тоді асоціюються з психічною безпекою, приязню і соціальною співучастю. Сексуальність утверджується як першорядна й улюблена тема «для сміху». У тексті автора ми не помітили ані технічних, ані тілесних зразків сміху.

На основі цих елементів чи було б доречно розглянути існування зв’язків між формами смішного та сміху з бідністю соціальної, політичної, економічної організації чи навіть рудиментарний характер їхньої матеріальної культури?

Перш ніж зробити це, звернемося до народності гуаякі, про яку розповідає хроніка П’єра Кластра[53].

Б. Гуаякі.

• Ідеться про кочових мисливців-збирачів із Парагваю, які живуть групами від 20 до 25 осіб, але всі вони щороку в червні збираються в одному таборі з нагоди Свята меду. Так плем’я відновлює свою єдність. Їхня соціальна та політична організація, а також економіка мають сильні аналогії з організацією та економікою індіанців намбіквара.

• Чоловік уважається мисливцем. Він не може водночас бути і чоловіком, і не мисливцем. «Увесь символічний простір маскулінності розгортається в акті запускання стріл». Якщо чоловік не мисливець, група не сприймає його всерйоз.

Жінка займається збиральництвом, і кошик є одним із символів жіночності. Отже, маємо дві еквіваленції:

чоловік = полювання = лук;

жінка = збиральництво = кошик.

• Щодо сексуальності, дорослі нею неабияк цікавляться. Вони говорять у присутності дітей (кібучу) без будь-яких церемоній про «мено» (заняття коханням), переказують історії та походеньки тих, хто цьому віддається, і обмін жартами на цю тему зрозумілий усім.

Кібучу дуже веселяться, підглядаючи за дорослими.

— Смішні факти і сміх.

• Кібучу, старанно тримаючи у таємниці свою гігієнічну та еротичну діяльність, веселяться з приводу дорослих, шпигуючи за ними в подібних ситуаціях.

• Також багато сміються під час еротичних ігор і пестливих доторків між чоловіком і жінкою, нареченою і нареченим.

• Крім сексуальності, головної сміхової теми, ще одним предметом сміху і смішного як серед дітей, так і серед дорослих є психосоціальна девіантність щодо припустимих і усталених норм. Оскільки чоловік ототожнюється з полюванням, а жінка — зі збиральництвом і своїм кошиком, то чоловік, який не вміє полювати й носить кошик, є девіантним; він буде висміяний і взятий на кпини. Автору траплялися такі випадки й персонажі під час перебування в одній групі гуаякі (аче гату).

• Свято меду і Нового року, які відзначають аче (наприкінці червня): «Це свято — щорічний момент відновлення племінної єдності, а також нагода для братання, обміну жінками між чоловіками різних груп, любовних пригод для вже одружених чоловіків і жінок, гри та “пароксизму” сміху». Свято складається з кількох ключових моментів:

— Воно розпочинається з демонстрації насильства. Після удаваного оголошення війни йде ритуал примирення (церемоніальна гра «ківай»: лоскотання). «Двоє проти двох — воїни пробігають пальцями під пахвами, по ребрах партнера. Треба опиратись якомога довше, витримувати ці тортури… У “ківай” треба уміти стримуватися перед доторками, щоб знайти дружбу між чоловіками або зміцнити її. Коли відбувається “ківай”, жінки співають ритуальні вітання, чоловіки оспівують свої подвиги на полюваннях, крики, співи, сміх, музика, смачні страви, всі друзі тут, жінки прекрасні… Багато сміху, всі задоволені. Завтра поборемося за проае». Боротьба за «проае» — кульмінаційний момент свята. Це щось на кшталт великої квасолі, схожої на європейські боби. У грі «проае мата» чоловік або жінка ховає квасолину під пахву або в затиснений кулак. Треба примусити власника відпустити квасолю: його лоскочуть, і коли він нарешті поступається, переможець тріумфально розмахує жаданою проае. Практично всі дорослі приходять полоскотати володаря квасолини. Отож увесь час, поки плем’я зібралося докупи, воно грає у виборювання квасолини. До того ж це добра нагода для любовних побачень! Свято меду — це свято тіла й щорічний час задоволення, «дозволене» порушення табу на доторки. Агресія обертається на дружбу. Дружба твориться за допомогою «дозволеної» агресії лоскотом (явно амбівалентна практика).

• На завершення цього викладу фактів сміхотворення, виявлених нами у «Хроніках індіанців гуаякі», ми сформулюємо кілька синтетичних висновків: смішне є повсякденним, добровільним чи мимовільним, часто трапляючись за ігрових обставин, у зв’язках між індивідами різних онтологічних категорій (чоловіки/жінки, діти/дорослі, хлопчики/дівчатка — молоді жінки). Сексуальність утверджується як центральна тема, з якою пов’язується соціальна девіантність, стаючи предметом насмішок.

• Так, соціальна девіантність як предмет смішного вказує на дотримання групою встановлених соціальних норм і поведінкових схем, а також є одним з дієвих