Курт Воннегут - Галапагос

КАРСОН. Прізвище «фон Кляйст» звучить якось не дуже по-південноамериканському.

КАПІТАН. Воно інкське. В інків це прізвище дуже поширене, так само, як «Сміт» або «Джонс» в англійців. Ви читали звіти іспанських дослідників, які знищили імперію інків через те, що вона була така нехристиянська…

КАРСОН. Перепрошую…

КАПІТАН. Гадаю, ви їх читали.

КАРСОН. Вони лежать у мене на нічному столику, поруч із книжкою «Екстаз і я» — автобіографією Хеді Ламарр.

КАПІТАН. Тоді ви знаєте, що кожного третього з тих індіанців, яких вони спалили за єресь, звали фон Кляйст.

КАРСОН. А що являє собою еквадорський військовий флот?

КАПІТАН. Чотири підводні човни. Вони постійно перебувають під водою. І ніколи не спливають.

КАРСОН. Ніколи не спливають?

КАПІТАН. Так, уже багато років.

КАРСОН. Але з ними є радіозв'язок?

КАПІТАН. Ні. Вони додержують радіотиші. Це їхня ідея. Звичайно, ми були б раді почути щось від них, та вони суворо додержують радіотиші.

КАРСОН. А чому вони так довго перебувають під водою?

КАПІТАН. Про це вам треба буде спитати в них самих. Еквадор — країна демократична, ви знаєте. Навіть у військовому флоті в нас дуже велика свобода приймати рішення, робити щось чи не робити.

КАРСОН. Дехто вважає, що Гітлер, можливо, ще живий і живе в Південній Америці. А як на вашу думку, чи існує хоч найменша ймовірність цього?

КАПІТАН. В Еквадорі, я знаю, є такі, що дуже мріяли б запросити його на обід.

КАРСОН. Нацистські прихвосні.

КАПІТАН. Про це я нічого не знаю. Може, й так.

КАРСОН. Якщо вони мріють запросити його на обід, то…

КАПІТАН. То вони, мабуть, людоїди. Я подумав якраз про канка-боно. Вони будь-кого мріяли б запросити на обід. Вони… як це буде по-англійському? В мене це слово крутиться на язиці.

КАРСОН. Може, обійдемося без нього?

КАПІТАН. Вони… вони… ці канка-боно…

КАРСОН. Не поспішайте.

КАПІТАН. Ага! Вони аполітичні. Ось це слово. Ці канка-боно саме аполітичні.

КАРСОН. Але в них еквадорське громадянство?

КАПІТАН. Так. Аякже. Я ж вам казав, ми держава демократична. Один людоїд — один голос.

КАРСОН. Є одне запитання, з яким мене просили звернутися до вас кілька дам, але воно, мабуть, дуже особисте…

КАПІТАН. Чому такий вродливий і привабливий чоловік, як я, ще жодного разу не зазнав радощів сімейного життя?

КАРСОН. Щодо цього я сам маю деякий досвід, не знаю, чули ви про це чи ні., КАПІТАН. Це було б несправедливо щодо жінки.

КАРСОН. Ми вже втручаємось у надто особисті речі. Побалакаймо ліпше про голубоногих олушів. Може, саме пора продемонструвати той фільм, що ви привезли?

КАПІТАН. Ні, ні, я хочу пояснити, чому жодного разу не заручався. З мого боку було б несправедливо щодо жінки одружитись, коли мене будь-якого дня можуть поставити командувати підводним човном.

КАРСОН. І вам доведеться зануритись під воду й уже ніколи не спливати на поверхню?

КАПІТАН. Така традиція.

Кінг тяжко зітхнув. На столі перед ним лежав список пасажирів, у якому майже половину імен було викреслено — мексіканці, аргентінці, італійці, філіппінці тощо — всі ті, хто не від великого розуму тримав свої статки в національних валютах. А хто залишився в списку — окрім шістки, що прибула до Гуаякіля, — чекали вже в Нью-Йорку чи неподалік, і з ними легко було зв'язатись телефоном.

— Мабуть, нам слід трохи посидіти на телефоні,- мовив Кінг до секретарки.

Та сказала, що подзвонить усім сама, але Кінг заперечив. Цей свій обов'язок він не міг доручити нікому. Адже він сам переконав усіх тих знаменитостей узяти участь у круїзі, ходив коло найславетніших серед них, як закоханий коло жінки. І тепер мусить принести їм погані вісті сам, як і годиться порядному коханцеві. Принаймні, він не матиме клопоту, щоб розшукати більшість із них. Усього їх було сорок дві особи; навіть не об'єднані доти в пари чи групи, вони самі поділилися на кілька компаній для спільного обіду, — про це сповістили того дня колонки світської хроніки, — для того, щоб у приємному товаристві провести останні години перед тим, як попідкотять розкішні лімузини й відвезуть їх до міжнародного аеропорту імені Кеннеді; а там на них рівно о десятій чекатиме спеціальний рейс «Екваторіани» до Гуаякіля.

І ще принаймні йому не доведеться вести розмов про повернення грошей, бо за круїз ті люди не платили ані долара; ба більше, вони вже одержали безплатно дорожні набори та речі туалету, а також по капелюху-панамі.

Задля забави — зрештою, досить сумної — собі й секретарці, Кінг зіграв тепер свій коронний номер з опудалом морської ігуани. Взявши його й притуливши як телефонну трубку до вуха, він промовив:

— Місіс Онассіс? На жаль, у мене для вас неприємні новини. Вам тепер не пощастить побачити танка-залицяння голубоногих олушів.

Кінгові вибачення по телефону були всього лиш галантною формальністю. Ніхто вже не чекав того спецрейсу о десятій. Між іншим, на десяту годину того вечора Ендрю Макінтош, Дзендзі Хірогуті та капітанів брат 'Зігфрід будуть усі мертві й уже завершать свій короткий шлях голубим тунелем до потойбічного життя.

Всі зі списку пасажирів, з ким Кінг мав розмову, вже встигли змінити свої плани на найближчі два тижні. Більшість поїде на той чи той лижний курорт у безпечних межах Сполучених Штатів. А на обіді, влаштованому шістьма з них, усі вирішили поїхати на одну тваринницьку ферму з тенісними кортами у Фініксі, штат Арізона.

Насамкінець Кінг, перед тим, як піти з контори, зателефонував чоловікові, що з ним дуже близько зійшовся за останні десять місяців. Це був доктор Теодоро Доносо, поет і лікар з Кіто, представник Еквадору в Організації Об'єднаних Націй. Медичну освіту він здобув у Гарвардському університеті; до речі, й кілька інших еквадорців, з якими мав справу Кінг, теж навчалися в Сполучених Штатах. Так, капітан «Баійї де Дарвін» Адольф фон Кляйст був випускник Академії військово-морського флоту в Аннаполісі. Його брат 'Зігфрід закінчив школу готельних менеджерів при Корнелльському університеті у місті Ітака, штат Нью-Йорк.

У трубці було чути гучний шум, так наче в представництві тривала п'яна вечірка. Доктор Доносо причинив двері, і шум трохи притишився.

— Що вони там святкують? — спитав Кінг.

— Це фольклорний балет, — пояснив посол. — Репетирують вогняний танець індіанців канка-боно.

— Вони не знають, що подорож відмінено? — здивувався Кінг. Виявилося, що знають, але вирішили залишитись у Штатах і заробити доларів для своїх родин виступами у нічних клубах та в театрах танцем, який, завдяки Кінговій рекламі, набув такої слави, — вогняним танцем канка-боно.

— А в трупі є справжні