Курт Воннегут - Галапагос

Одна за одною самиці сідають на землю, обравши собі ту чи іншу червону повітряну кулю.

Після того, як Мері Хепберн вже закінчувала показувати фільм про великих фрегатів, штори в класі було піднято, а світло ввімкнено, хтось із учнів (знов-таки майже завжди хлопець) звичайно запитував — часом боязко, часом по-клоунському, а часом і з гіркотою, ненавистю чи страхом перед жінками: «А що, самиці завжди намагаються підчепити найбільших?»

Тож Мері заздалегідь мала готову відповідь, настільки ж доречну, як і будь-яка цитата, знана «Мандараксом»: «Щоб з'ясувати це, треба було б узяти інтерв'ю у фрегатів-самиць. Та, як мені відомо, нікому ще не пощастило цього зробити. А втім, дехто з учених присвятив вивченню цих птахів ціле життя, і, на їхню думку, фрегати вибирають ті червоні кулі через те, що вони позначають кращі місця для гніздування. А це має сенс з погляду виживання, чи не так?

І ось ми знов повертаємось до справді глибокої таємниці танка-залицяння голубоногих олушів, який, схоже, зовсім не стосується таких елементів їхнього виживання, як гніздування та риболовля. Чого ж він тоді стосується? Чи маємо ми право назвати це релігією? А може, якщо нам бракує відваги, назвемо це принаймні мистецтвом?

А тепер прошу висловлюватись».

Танок-залицяння голубоногих олушів, що його місіс Онассіс раптом зажадала побачити на власні очі, за мільйони років ні на йоту не змінивсь. Не навчилися ці птахи й чогось лякатись. Не виказали вони й щонайменшого наміру відмовитися від літання і перейти жити під воду.

Щодо значення танка-залицяння голубоногих олушів, то ці птахи — ніби гігантські молекули з яскраво-голубими ногами, й вибору вони тут не мають. Вже завдякк своїй природі вони змушені танцювати саме так.

Людські істоти були колись молекулами, які вміли виконувати дуже багато найрізноманітніших танків чи могли зовсім не танцювати — як їм було завгодно. Моя мати вміла танцювати вальс, танго, румбу, чарльстон, лінді-хоп, джіттербаг, ватусі й твіст. Зате батько не танцював зовсім — такий він мав привілей.

21

Коли місіс Онассіс заявила, що бажає взяти участь у «Круїзі віку до витоків природи», всі почали навперебій записуватись на нього і про Роя та Мері Хепбернів разом з їхньою жалюгідною каюткою нижче ватерлінії майже забули. До кінця березня Кінг уже міг оголосити список пасажирів, очолюваний місіс Онассіс, за якою йшли інші, не менш ефектні імена: доктор Генрі Кіссінджер, Мік Джеггер, Палома Пікассо, Вільям Ф. Баклі-молодший, а також, звичайно ж, 'Ендрю Макінтош, Рудольф Нуреєв, Уолтер Кронкайт та інші. Про Дзендзі Хірогуті, який подорожував під ім'ям Дзендзі Кендзабуро, у списку значилося, що він — всесвітньовідомий фахівець із питань тваринних хвороб, — це щоб він був більш-менш на рівні решти пасажирів.

Прізвища двох пасажирів з міркувань етики зі списку вилучили, щоб не виникало нескромного запитання, хто вони, бо ті двоє були, по суті, ніхто. Це були Рой і Мері Хепберни з їхньою жалюгідною каюткою нижче ватерлінії.

Та згодом цей трохи урізаний список набув офіційного значення. Тож у травні авіакомпанія «Екваторіана» розіслала всім, хто був у списку, телеграми. Згідно з ними, всі ті, що опиняються ввечері напередодні відплиття «Баійї де Дарвін» у Нью-Йорку, зможуть скористуватися спеціальним нічним авіарейсом. Мері Хепберн такої телеграми не одержала. Пасажирів круїзу обіцяли підібрати лімузинами на будь-якій вулиці міста й доставити в аеропорт. Кожне крісло в літаку можна буде перетворити на ліжко, а в туристському салоні вже обладнано кабаре — замість крісел поставлено столики й танцювальні підмостки, де трупа еквадорського фольклорного балету виконуватиме типові танці різних індіанських племен, у тому числі й танець вогню невловимих канка-боно. Там подаватимуть вишукані страви, а також вина, гідні найзнаменитіших французьких ресторанів. І все те — без додаткової плати. Але Рой і Мері Хепберни про це не дізнались.

Атож, а в червні вони теж не одержали листа — цього разу від доктора Хосе Сепульведи де ла Мадріда, президента Еквадору. Президент запрошував усіх учасників круїзу на офіційний сніданок, що відбудеться на їхню честь у готелі «Ельдорадо» й завершиться парадом запряжених кіньми й прикрашених квітами екіпажів, у яких пасажири проїдуть від готелю до порту, де й сядуть на судно.

Не отримала Мері й телеграми від Кінга, надісланої всім пасажирам першого листопада. У телеграмі йшлося про те, що штормові хмари на економічному горизонті завдають великого клопоту. Економіка Еквадору, однак, лишається здоровою, тож нема причин сумніватися, що «Баійя де Дарвін» відпливе вчасно. Чого в тому посланні не було, хоч Кінг про це добре знав, то це того, що список пасажирів десь наполовину скоротився через численні відмови майже з усіх країн, крім Сполучених Штатів та Японії. Тож майже всі, хто ще мав намір узяти участь у круїзі, летітимуть тим спеціальним рейсом із Нью-Йорка.

І ось щойно до кабінету Кінга ввійшла його секретарка й повідомила, що хвилину тому по радіо передали заяву державного департаменту: американським громадянам радили поки що до Еквадору не виїжджати.

Ось тобі маєш, а Кінг же вважав цю справу найблискучішою в своєму житті! Зовсім не знаючись на суднобудуванні, він, щоб надати цьому судну більшої привабливості, переконав власників назвати його не «Антоніо Хосе де Сукре», як ті збирались, а «Баійя де Дарвін». Він перетворив те, що було заплановане як звичайнісінька двотижнева подорож до островів і назад, на круїз віку. Як Кінг домігся такого чуда? Він ніколи не називав це плавання інакше, ніж «Круїз віку до витоків природи».

Якщо — а в цьому Кінг уже не мав сумніву — «Баійя де Дарвін» не вийде у «Круїз віку до витоків природи» завтра опівдні, то деякі побічні наслідки розв'язаної ним кампанії все ж триватимуть і далі. За допомогою своїх рекламних проспектів він навчив людей багатьох чудес природознавства, і їх мали побачити на власні очі й місіс Онассіс, і доктор Кіссінджер, і Мік Джеггер, і інші. Він створив дві нові знаменитості. Ними стали Робер Пепен, шеф-кухар, якого Кінг найняв заправляти камбузом під час круїзу, оголосивши, що він — «найвидатніший шеф у всій Франції», а також Адольф фон Кляйст, капітан «Баійї де Дарвін», — цей чоловік з його величезним носом та явно прихованою від світу якоюсь особистою трагедією в численних телешоу виявився першокласним коміком.

Кінг мав у своєму архіві запис капітанового виступу в програмі «Вечірнє шоу», яку вів Джоні Карсон. У тому шоу, як і в решті, капітан красувався в золотаво-білій уніформі, призначеній йому як адміралові запасу військового флоту Еквадору. Ось