Володимир Сергійчук - Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

величества, а там великоросійські люди доми їх грабують, розбирають, палять, жінкам і донькам їх чинять насильства, коней, худобу і всяке майно забирають, старшину б'ють смертельним боєм. Два полковники, Апостол Миргородський і Прилуцький (Горленко - В. С.), як головніші і від інших до Мазепи сміливіші, так сказали Мазепі: "Очи всіх нас на тя уповають, і не дай Боже на тебе смерти, а як зістанемося в такій неволі, то й кури нас загребуть". А прилуцький то потвердив такими словами: "Як ми за душу Хмельницького завжди Бога молимо, так навпаки ми, і діти наші во вічні роди будемо і душу і кості твої проклинати, коли нас за свого гетьманства в такій неволі зоставиш..."

Під осінь 1708 року театр подій Північної війни проліг до кордонів України. Після битви під Лісною, де було розбито шведський обоз, Карл XII вирішив повернути в Україну. Як свідчать зарубіжні історики, зокрема англійський представник при армії Карла XII капітан Джеймс Джеффрейс, саме шведський король напросився перезимувати в Україні, бо відступаючи до Москви, Петро І залишав за собою повністю спустошену територію, на якій шведи могли б знайти собі погибель від голоду, а в майбутньому від холоду. План московського царя якраз і полягав у тому, аби "проволочить оному времени к большему людям его (Карла ХІІ - В. С.) стужению й голоду" (Цит. за: Мезин С. А. "Полтавская баталия" в сочинениях Феофана Прокоповича // Историографический сборник. - Саратов, 1989. - Вып. 14. - С. 156).

А ось які причини повороту Карла XII наводить відомий російський дипломат того часу, посол у Голландії Матвєєв.

Шведський король, враховуючи "обережність" російських військ, неможливість пройти до Смоленська і труднощі щодо забезпечення, на таємній нараді зі своїми генералами "принял намерения пройтить до Украины под коварством своими последующим: в первых, чтоб в Край не многолюдные и все изобильные войтить, где никаких регулярних фортецей или гарнизонов не находитца; в те вшедши бес помешки всякой (причем московские войска не могут разорватца надвоє, ни остановить его), найдет там в том волном казацком народе людей, соберет доволно й пойдет свободно с провожанием тех казаков чрез прямые и безопасные пути до Москвы. В оную же свою бытность еще при случае нужном, может он, швед, поблизости иметь из Украины свою пересылку с ханом крымским к призыванию его в случае с собою и с поляками, которые держат сторону Лещинского при таком приятном им случае. Еще он, швед, гораздо способно найдет много прилуча ис казаков посылать к Москве к возмущению народному, как он и прежде то чинил" (цит. за: Шутой В. Борьба народных мас против нашествия армии Карла XII. - М., 1958. - С. 250–251).

Це, звичайно, ламало всі плани українського гетьмана, який не хотів допустити, аби воєнні дії перенеслися на територію України.

Козацькі полки були розкидані по всіх театрах Північної війни. Ні лівобережні козаки, ні запорожці, як, до речі, і все населення України, нічого не знали й не були підготовлені до того, на що зважився Мазепа з генеральною старшиною. Це загрожувало катастрофою, яка вже наближалася, оскільки російське військо поспішало сюди, аби не тільки стати проти шведів, а й взяти під контроль дії гетьмана.

І коли Мазепа дізнався від свого генерального осавула Андрія Войнаровського про випадково ним підслухану розмову двох офіцерів-іноземців в армії Меншикова, що готується ліквідація старшинського управління, гетьман вирішив остаточно порвати з Петром І. Але, як зазначав навіть Меншиков, Мазепа "сее учинил не для одной своей особы, но и всей ради Украины" (Письма и бумаги императора Петра Великого. - Т. VІІІ. - Вып. 2. - С. 864–865).

До речі, добре інформований англійський посол у Москві Чарлз Вітворт, висловлював тоді серйозні сумніви, що 70-літній, бездітний "багатий гетьман, який мав прерогативи монарха, перейшов на бік Карла XII задля власних мотивів". Такої ж думки був німецький полковник у шведській армії Штраленберг: "Коли Мазепа довідався, що цар хоче ліквідувати автономію Гетьманщини, то вирішив перейти на шведську сторону, одначе його наміром було зробити цю країну незалежним князівством".

З цього приводу німецький історик Отто Гайнц пише: "...Було б запереченням самим у собі уважати майже сімдесятилітнього, бездітного гетьмана за безхарактерного авантурника чи зрадника. Коли б йому залежало на особистих користях, то він не потребував би виставляти себе на небезпеку... Переговори, що їх вів Мазепа з королем Станіславом, мали на меті при помочі шведського короля звільнення з-під московського ярма..."

Хто задумав "Малороссийскую землю поработить..."

Дізнавшись про перехід Мазепи на бік Карла XII, Петро І негайно віддає Меншикову наказ: не допустити, аби козацьке військо, що перебувало біля Десни, переправилося за неї і вирушило до шведського табору. Потім він видає укази до Війська Запорозького, митрополита Київського, Галицького Малої Росії Йосаафа Кроковського, архієпископа Чернігівського й Новгород-Сіверського Іоанна Максимовича, єпископа Переяславського Захарія Корніловича, якими, оголосивши про зраду Мазепи, вимагає поспішати до Глухова для обрання нового гетьмана.

Щоб привернути на свій бік населення України, цар наступного дня звертається до всіх жителів з відозвою, в якій йдеться про те, що Мазепа задумав "Малороссийскую землю поработить по прежнему под владение Полское й церкви Божие й святые монастыри отдать в унию". Крім того, Петро І додає, що "бывший гетман хитростию своею без нашего указу аренды и многие оные поборы наложил на малороссийский народ, будто на плату войску, в самом деле ради обогащения своего" (Письма и бумаги императора Петра Великого - Т. VІІІ. - Вып. 1 . - С. 224–225).

А ось іще одне свідчення лицемірства Петра: "Сей же коварственный неприятель наш (Мазепа - В. С.) хочет в тех же своих прельстительных письмах внушить народу Малороссийскому, будто бы однако прежде права и вольности от нас, Великого Государя, ослаблены, и города их от Воевод и Войск Наших завладены, напоминая им, дабы мыслили о своих прежних и старых вольностях; и то может каждый из малороссийского народу признать, что то самая явная ложь... ибо, как сначала Отец наш... по принятию под Высокодержавную свою Царского Величества руку малороссийского народа, по постановленным актам, оному привилии и вольности позволил й утвердил, тако оныя и до ныне от Нас, Великого государя, им без всякого нарушения и ущерба свято содержаны бывают..." І далі: "...Можем нестыдно рещи, что никоторый народ - под солнцем такими свободами и привилиями и легкостью похвалитися не может, как по нашей Царского Величества (милости) Малороссийский..." (там само. - С. 225).

Названий Маніфест Петра І,