Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

«Ніщо й ніхто мені не допоможе, — сказала Мейбл, і в голосі її прозвучав розпач. — Окрім смерті».

«Тобі потрібно більше віри в Провидіння, моя люба, — сказала я. — Отже, Мейбл, тепер я абсолютно переконана в тому, що ти ще маєш щось, у чому не хочеш мені зізнатися».

Я завжди знала, навіть іще тоді, коли Мейбл була дитиною, сказала вона мені чи не сказала всієї правди. Мені довелося згаяти чимало часу, але зрештою я про все таки дізналася. Того ранку вона пішла до аптеки й купила трохи миш’яку. Звичайно ж, вона мусила розписатися за це в книзі. І, природно, аптекар не став мовчати.

«Хто твій лікар?» — запитала я.

«Доктор Ролінсон».

Мені доводилося його бачити. Якось Мейбл мені показала його. Якщо висловити це максимально простою мовою, то я б описала цього чоловіка як типового старого недоумка. Я мала надто великий життєвий досвід, щоб вірити в непомильність лікарів. Деякі з них люди розумні, а деякі — ні, але в половині випадків навіть найкращі з них не знають, що з вами таке. Тому я волію не мати жодних стосунків ані з лікарями, ані з їхніми ліками.

Я добре обміркувала ситуацію, а тоді надягла капелюшок і пішла до доктора Ролінсона. Він був достоту такий, яким я його собі й уявляла — приємним старим чоловіком, доброзичливим, неуважним і таким короткозорим, що мені стало його шкода, глухуватим, а до того ж неймовірно вразливим і дратівливим. Він відразу ж сів на свого коника, коли я згадала про смерть Джофрі Денмена, й довго розбалакував про гриби, їстівні та неїстівні.

Він допитав кухарку, і вона зізналася, що один або два серед тих грибів, які вона зготувала, мали трохи «дивний вигляд», та оскільки їх було доставлено з крамниці, то вона подумала, що з ними все має бути гаразд. Але чим більше вона думала про них потім, тим більше приходила до висновку, що вони мали не зовсім нормальний вигляд.

«У цьому немає нічого дивного, — сказала я. — Спочатку вони були для неї цілком нормальними грибами на вигляд, але в кінцевому підсумку стали оранжевими та вкритими червоними плямами. Немає нічого такого, чого люди з цього стану не можуть пригадати, якщо докладуть відповідних зусиль».

Я зрозуміла, що Денмен уже втратив дар мови, коли лікар прийшов до нього. Він був неспроможний ковтати й помер за кілька хвилин. Лікар, здавалося, був цілком упевнений у тому діагнозі, що його записав у свідоцтві про смерть. Але яка частина в тому діагнозі була від упертості, а яка від щирої віри, я не могла збагнути.

Я відразу повернулася додому й попросила Мейбл сказати мені щиру правду про те, навіщо вона купила миш’як.

«Ти, певно, мала щось на думці», — сказала я.

Мейбл залилася слізьми.

«Я хотіла заподіяти собі смерть, — заскиглила вона. — Я була надто нещасна. Хотіла з усім покінчити».

«Ти ще маєш миш’як?»

«Ні, викинула».

Я довго сиділа, обмірковуючи становище з усіх боків.

«Що сталося, коли він почув себе зле? Він тебе покликав?»

«Ні. — Вона похитала головою. — Він подзвонив — і дзвінок був дуже гучний. Певно, він дзвонив кілька разів. Нарешті Дороті, покоївка, почула дзвінок, розбудила кухарку, й удвох вони спустилися вниз. Коли Дороті побачила його, то перелякалася. Він марив і бурмотів щось незрозуміле. Вона залишила з ним кухарку й прибігла до мене. Я підхопилася з постелі й пішла до нього. Звичайно ж, я відразу побачила, що йому дуже погано. На лихо, Брустер, котра доглядає старого містера Денмена, була відсутня тієї ночі, тож ніхто з нас не знав, що робити. Я послала Дороті по лікаря, а ми з кухаркою залишилися біля нього, однак через кілька хвилин я вже не могла витримати; це було надто жахливо. Я побігла назад до своєї кімнати й замкнула двері».

«Це було дуже егоїстично й погано з твого боку, — сказала я. — І немає сумніву, що така поведінка дуже погано тобі прислужилася. Кухарка, безперечно, розпатякала про це повсюди. Так, так, погані твої справи».

Далі я поговорила зі служницями. Кухарка хотіла розповісти мені про гриби, але я зупинила її. Я вже стомилася від цих грибів. Натомість я розпитала обох дуже прискіпливо про стан їхнього хазяїна тієї ночі. Обидві погодились на тому, що він був у страхітливій агонії, не міг ковтати, а говорити міг лише здушеним голосом, і коли говорив, то це було безладне белькотіння — нічого такого, що мало б сенс.

«А ви розчули бодай якісь слова?» — поцікавилась я.

«Він белькотів щось про рибу, чи не так?» — сказала одна з них, обернувшись до другої.

Дороті заперечувати не стала.

«Купа риби, — сказала вона, — якась нісенітниця, схожа на це. Я відразу побачила, що він не при своєму розумі, бідолашний джентльмен».

Я теж не побачила в усьому цьому ніякого глузду. Останнє, що я могла зробити, — це піти до Брустер, яка була кощавою жінкою середнього віку, десь років п’ятдесяти.

«Шкода, що мене не було там тієї ночі, — сказала вона. — Ніхто, схоже, навіть не намагався допомогти йому, доки не прийшов лікар».

«Думаю, він марив, — сказала я із сумнівом у голосі. — Але ж маячня не належить до симптомів харчового отруєння, чи не так?»

— Не належить, — підтвердила Брустер.

Я запитала, як почувається її пацієнт.

Вона похитала головою.

«Він у дуже поганому стані», — сказала вона.

«Кволість?»

«О ні, фізично він досить міцний — лише бачить дуже погано. Його зір із кожним днем слабшає. Він може пережити всіх нас, але його розум тепер швидко занепадає. Я вже казала їм обом, і містерові, і місіс Денмен, що його треба віддати до спеціального закладу, але місіс Денмен і чути про це не хотіла».

Я завжди знала, що Мейбл має дуже добре серце.

Ось такими були обставини. Я обміркувала їх з усіх боків і в кожному аспекті й, зрештою, вирішила, що тут можна зробити лише одне. З огляду на чутки, що дедалі більше поширювалися, треба буде просити дозволу на ексгумацію тіла, зробити його розтин і взяти аналізи, які примусять замовкнути злі язики раз і назавжди. Мейбл, звичайно, запротестувала переважно із сентиментальних міркувань — потривожити мертвого в його мирній могилі, і таке інше, і таке інше, — однак я була непохитна.

Я не стану розтягувати цю частину історії. Ми одержали дозвіл, і вони зробили розтин трупа, чи як там вони це називають, але результат не був