Інгеборг Бахман - Мáліна

(Шепіт пана Мюльбауера: 1927-го року, 15-го липня 1927-го року!)

Щоденна пожежа в такому палаці химер, з його колосальними статуями, з його колосальними розправами та колосальними виголошеннями, які називаються вироками! Це щоденне горіння…

(Пан Мюльбауер зупиняє запис й питає, чи можна буде йому стерти останній пасаж, він каже «стерти» й тієї ж миті стирає).

Які переживання мали вплив на моє…? Що мене найсильніше вразило? Якось видалось мені лиховісним, що я народилася точно на геосинкліналі, я мало що в цьому змислю, а втім, людина не може уникнути геотропізму, він же ж унікально сприяє переорієнтації.

(Пан Мюльбауер дуже стурбований. Він поспішно махає рукою).

Питання 3-є: ……?

Відповідь: Що думаю я про молодь? Нічого, справді нічого, у кожному разі, я ще ніколи над цим не думала, я дуже прошу Вашого розуміння, більшість питань, які Ви мені задаєте, і взагалі, багато питань, до мене скерованих, я ніколи собі ще не ставила. Сучасна молодь? Але тут я мала б подумати і про тих, хто нині старий, і про людей, які вже не є молодими, та й старими себе не вважають, то так тяжко, уявити собі всі ці сфери життя, ці спеціальні галузі, ці предмети — юність і старість. В абстрактних поняттях, знаєте, я, напевно, не зовсім тямуща, я бачу відразу цілі збіговиська, наприклад, діти на ігрових майданчиках, зізнаюсь, що юрми дітей мені уявляються чимсь особливо страхітливим, я не можу також зрозуміти, як самі діти витримують у цьому дитячому тлумі. Діти, розподілені поміж дорослими, це ще можливо, а чи доводилось бути Вам якось у школі? Жодна дитина, якщо вона не цілком позбавлена розуму і не є безнадійно зіпсутою, хоча більшість із них саме такими і є, не може прагнути жити в дитячому стовпищі, мати такі ж проблеми, як і всі інші діти, і, окрім кількох дитячих хвороб, ділити ще щось із іншими, скажімо, хоч би свій розвиток. Вигляд кожного тлуму дітей уже тому викликає тривогу…

(Пан Мюльбауер махає руками. Явно видно, що він не погоджується).

Питання 4-е: ……?

Відповідь: Моє улюблене — що? Заняття улюблене, справді, саме так Ви сказали. Я ніколи не була зайнята. Будь-яке заняття відволікало б мене, через нього я втратила б щонайменшу орієнтацію, не могла б споглядати, я нічим не можу займатися в цій усіх поглинаючій зайнятості, напевно, і Ви зауважили цю шалену зайнятість у цілому світі, напевно, і Ви вже чуєте пекельний той галас, що її завжди супроводжує. Як на мене, то я не дозволила б жодних занять, але можу заборонити їх лиш собі, та великих спокус я й не мала, я не ставлю собі це в заслугу, для мене спокуси такі були цілком незбагненні, я не хочу удавати із себе кращу, ніж є, мені відомі спокуси, які я не смію назвати, кожен підвладний найтяжчим спокусам, залежить від них і без надії силкується їх побороти, прошу, ні, не сьогодні… Ліпше я не казатиму. Мої улюблені, як Ви сказали? Краєвиди, тварини, рослини? Улюблені? Книги та музика, архітектурні стилі, малярство? Не маю улюблених звірів, москітів, жуків, хробаків, за всього бажання не можу я Вам сказати, яким же птахам, рибам, чи хижакам я надаю перевагу, взагалі, я мала б проблему вибору навіть між світом органіки та неорганіки.

(Пан Мюльбауер вказує підбадьорюючи на Франсез, яка тихо зайшла, позіхає, вигинаючи спину, а потім одним стрибком опиняється на столі. Пан Мюльбауер має замінити стрічку. Коротка розмова з паном Мюльбауером, котрий не знав, що я маю вдома котів, Ви ж бо так мило могли б розповісти про Ваших котів, каже пан Мюльбауер із докором, коти надали б розмові особистої нотки! Дивлюсь на годинник й кажу вже нервово, але ж коти — це тільки випадок, я їх не можу тримати у місті, про котів не може бути і мови, цих принаймні, а оскільки до кімнати вже заходить і Троллоп, роздратовано їх обох виганяю. Стрічка біжить).

Питання 4-е: ……? (Повторно).

Відповідь: Книги? Так, багато читаю, я завжди багато читала. Ні, я не знаю, чи справді ми розуміємо одне одного. Найбільше читати люблю на підлозі, на ліжку, майже все — лежачи, ні, тут ідеться не стільки про книги, як взагалі про читання, про те, що написано чорним по білому, про окремі літери, окремі склади та рядки, про нелюдське оце відтворення, знаки, визначення, це застигле у вираз уявлення, що йде від людей. Вірте мені, будь-який вираз — це лиш уявлення, він витворений нашим уявленням. Належить сюди і гортання книги, погоня з однієї сторінки на іншу, втеча, співучасть у шаленому виливанні, яке вже застигло, а також підступність якогось enjambement[171][172], страхування життя одним-однісіньким реченням, а також страхування зворотне речень життям. Читання — це вада, яка може стати на місце всіх інших вад, або іноді замість них інтенсивно сприяти всім жити, це — відхилення, манія, що поглинає. Ні, наркотиків я не вживаю, вживаю книжки, безсумнівно, я маю свої вподобання, багато книжок залишають мене байдужою, деякі з них я вживаю лиш зранку, інші — тільки вночі, є книжки, від яких відірватись не можу, з ними ходжу по квартирі, переношу з кімнати до кухні, читаю навстоячки в коридорі, не користуюсь закладками, не ворушу при читанні вустами, читати навчилась я дуже рано і дуже добре, навчальних методів не пригадую, але Ви могли б поцікавитись, у початкових школах у нас в провінції ця метода, схоже на те, була безвідмовна, принаймні тоді, коли я там вчилась читати. Так, я теж зауважила, але лише згодом, що в інших країнах люди не вміють читати, у кожному разі, читати швидко; хоча темп — це також важливо, не тільки сама концентрація, подумайте тільки, хто ж без огиди жуватиме речення, чи то просте, чи складне, пережовуватиме очима, а тим паче вустами; речення, утворене тільки із підмета й присудка, має бути поглинуте швидко, речення, яке має багато додатків, саме тому і треба сприймати у блискавичному темпі, за допомогою непомітного слалому яблук очних, бо інакше воно не скориться, а речення має читачеві «коритись». Я не змогла б «продиратись» крізь книгу, це межувало б уже з заняттям. Бувають люди, хочу сказати Вам, люди, у сфері читання трапляються часто гідні подиву несподіванки… Маю, щоправда, я слабкість до неписьменних, навіть знаю тут декого, хто не