Володимир Семенович Короткевич - Чорний замок Ольшанський

воєначальники, дипломати або змовники заздалегідь робили собі два предмети однакової форми. Кожний мав при собі один з них. Коли треба було послати донесення, один з них намотував на свій предмет смужку паперу, довжина й ширина якої була заздалегідь обумовлена. Потім текст писали вздовж цього предмета. Потім смужку розмотували. На розкрученій стрічці нічого не можна було зрозуміти, бо слова, частини слів, навіть літери були тепер у самих різних її кінцях. Той, хто отримував донесення, накручував його на свій предмет під заздалегідь обумовленим кутом… і читав. Гонець не знав змісту. Випадково потрапивши до рук ворога, він нічого не міг видати, і робилося це не з недовіри до гінця, а просто щоб чоловіка не мучили даремно.

Поки що все сходилося. І зім'ятість. І рядки, написані «навскоси». І плями клею, бо ним для зручності, щоб не розкручувалася під час написання, змащували стрічку. І навіть те, що кілька літер було на одному боці, а всі інші на другому. Видно, предмет був складної форми, і шифрувальник перекрутив смужку, щоб вона зручніше обвилася довкола якогось виступу. Усе сходилося, все було, крім… крім того, що я не мав і ніколи не міг мати, — предмета, на який та стрічка накручувалася три з половиною сотні років тому.

Один розумний нащадок мав частку чогось важливого, те, що «сховало коріння». Але він не знав, у руках якого другого розумного нащадка знаходилася «медь» — те, на що треба намотувати, не знав його форми. А отже, усі мої намагання зійшли «на пси».

… Чому «на пси»? Думай, хлопче, думай! Справа, звичайно, буде дуже важкою, якщо той «предмет», скажімо, мав форму двох конусів, складених основами. Дуже важкою, але й тут можливою. Та тільки навряд чи вони користувалися предметом такої складної форми… Найчастіше смужка пергаменту чи паперу намотувалася на жезл певної довжини… А що таке жезл?.. Це той самий кий… А що таке кий? Кий — це, якщо визначати приблизно, той самий циліндр, нехай складної конфігурації, де товщий, а де й тонший. Якщо це так, то чому не розв'язати задачу, яка здавалася надмірно важкою розумові звичайної середньовічної людини («наша проста середньовічна людина») і яку зараз може розв'язати навіть учень дев'ятого класу, якщо в нього, звісно, на плечах голова, а не кавун.

Я пишу вздовж предмета. Смужка може накручуватися на цей предмет під будь-яким кутом. Кут між найкоротшою відстанню по нормалі (ширина смужки), відносна до довжини рядка, є cos? косинус кута намотки.

… Зміряв довжину рядка під кутом. Вона — 58 міліметрів. А ширина самої смужки — 49 міліметрів. 49: 58 = 0,82.

Ну ось, це вже трохи цікавіше. Де це моя логарифмічна лінійка? Ну, 0,82 беремо у квадраті. Виходить, що намотували під кутом 20°. На жаль, предмет, здається, і справді був складної конфігурації. Зважаючи на зім'ятість, трохи товщий на обох кінцях і посередині. Та це байдуже. Де кут інший — відповідно й обчислимо. Та й, незважаючи на потовщення, крок (кут намотки) буде один, мусить бути один. Просто в таких місцях пергамент буде заломлюватися, заходити під наступний виток або наповзати на нього і, отже, кут майже не зміниться, а просто залишаться на стрічці білі, не заповнені літерами місця. Що ми й бачимо в нашому випадку.

Тепер інше. Тепер складніше. Як вирахувати діаметр речі, на яку треба намотувати все це. Треба знайти бодай один рядок, який збігається. Скажімо, написано:

І тоді розгорнути стрічку і зміряти відстань між складами, поміряти її.

А ця штука дорівнює?D.

Пошукаємо такий рядок. Є такі рядки. Ось за змістом бодай таке: «етнас… цю моєю… о маю, то ма (Щт), о маю, то ма… етнас… цю моєю». Або — «капь срла». Молодчина, що перелічував, розумнику, що дав мені цей ключ! Ти й не думав, що даєш мені невідоме тобі?D. Ти не мав і зеленого поняття, що звідси D, діаметр речі, на яку ти мотав свою таємницю, дорівнює заміряній відстані між рядками, що збігаються. Дорівнює цій відстані поділений на 3,14. Головасті люди твого століття також знали це, але знали трохи інакше — як то вони це знали? — ага, вони, наскільки я пам'ятаю, знали це, принаймні в Білорусії, як 22: 7. Що ж, і це хліб, майже те саме? з розходженням у четвертому знаку. Але ти навряд чи водив знайомство з головастими людьми. Головасті люди, вони непокоять, і це головна ваша помилка в усі часи, шановні панове магнати. Твоя таємниця, навіть для головастих твоєї епохи, лежала на поверхні.

Ось вона, твоя таємниця. Твій «жезл» був діаметром два сантиметри з двома-трьома міліметрами. Діаметр потовщення на кінцях доходив до чотирьох сантиметрів, потовщення посередині — до трьох (яка то могла бути річ? Але про це я, певно, ніколи не довідаюся, та й байдуже!).

Усі ці потовщення, вельмишановний, практично можна відкинути. Ось так! Даремно морочив собі голову.

… Я пішов на кухню і почав шукати серед свого причандалля якийсь предмет діаметром два сантиметри. І знайшов. Чаплія, якою беруть з вогню сковороду, була саме два сантиметри два міліметри діаметром, хоч кронциркулем міряй. Що ж, тепер виготовимо три-чотири точні копії з паперу, щоб пергамент залишився недоторканим, щоб не порвати його, щоб не бруднити клеєм. Просто переведемо через копірку — і не олівцем, а кінцем сірника — всі ці літери. Готово. Ну ось, а далі беремо; хлопче, циліндр вирахуваного діаметра, чаплію, і під вирахуваним кутом намотуємо на нього папір, читаючи текст.

Я мучився з цим довго. Приклеював і приминав ті місця, де були білі плями, і знову міряв кут намотки, і мотав-мотав далі, аж до посиніння.

Зроблено. Я приклеїв кінець, почекав, доки клей підсохне, і почав читати вздовж предмета, ніби кукурудзу гриз. Тільки очима:

І далі:

При подальшому повороті циліндра виявилося таке:

Тут йому не вистачало місця, але, зважаючи на те; що останні слова були лайкою — «лайно (гній, послід, покидьки), псіно», — чоловік, який записував це, аж задихався від люті, аж горів од бажання додати ще щось. І тому він загорнув смужку і написав на місцях, де було не написано, ще кілька слів:

Якщо записати по-людськи, то цей текст звучав так:

Не можна сказати, щоб і це було дуже зрозуміло. Але тут хоч можна було скласти словничок і