Павло Петрович Коробчук - Священна книга гоповідань

Так стояли вони – одні навпроти одних – як хвилі обіруч від Мойсея.

Також на піджаках Іванів з’явилися три червоні цятки – на кожному по одній. Не від пострілу, не від крові, а від прицілу. Кілька снайперів десь із темряви тримали їх на мушці.

– Валєра, – сказав вусань, стало зрозуміло, що це був той, хто з ними спілкувався по телефону, у цього був такий самий голос, ніби пилка дорізає дерево, і воно зараз нахилиться, впаде і розквасить тут усім хребти. Він знову сплюнув бензиново-соляною сумішшю. Невідомо, до кого саме з Іванів він звертався, можливо, їх усіх разом він називав одним іменем. – Ти ета… нєба луй! – почулося Іванам. Яким боком тут небо, подумав І-раз? – Я вас щя тут на мєсцє імінна! Чьо ета ви заряділі, умнікі? А? Вам шо, на штрафплащядкє хірова жилось?

Івани зрозуміли, що вусань однозначно знає, що жоден з гопників – не є тим мажором, якого мають просувати кандидатом в депутати. Відповідно, Іванів можуть закопати прямо тут і потім з цеглин зробити надгробок. Перші справжні люди, які можуть бути поховані на цвинтарі манекенів.

Вусань на кілька секунд затих і вдивився у простір, де стояли Івани. Він, очевидно, чекав якихось заяв зі сторони гопників, аргументів. Щоб вони зізналися, що неправі, і виставили йому добру маржу за цей маскарад у костюмах або щоб сказали, хто їх послав, або чекав стрілянини у відповідь на його слова, бо ж невідомо, що це за дебіли прийшли прямо в зуби вусаню, у них же має бути зброя.

Але, так і не дочекавшись ні слова, оскільки брати оціпеніли і не наважувалися зробити перший постріл, він просто махнув на них рукою, так, ніби його дістав цей несерйозний підхід, і гукнув:

– Рібята, угробьтє їх!

В цю мить мали почутися три прицільні постріли, так, ніби ця шахова партія була виграна в три ходи. Причому Іванам здалося (продовжимо шахову паралель), що вони зробили уже більше сорока ходів, розміняли фігури, поставили супернику вилки, програвали якість. Але якби в шахах розбирався вусань, то він би подумав, що це був саме мат в три ходи, коли фігури ще навіть не встигли вийти з дебюту.

Усе мало завмерти. Мали перестати стукати три серця і функціонувати один мозок.

Іванів мали вбити, вони мали здохнути, впасти на землю, залитися кров’ю, тіпатися ще кілька секунд, ловлячи останні ковтки кисню перед тим, як стати манекенами.

Рано чи пізно – життя з усіх людей робить манекенів.

Життя іноді завершується.

Але в останню секунду, яка застрягла між життям і смертю трьох гопників, І-раз заволав:

– Нєєєєєє!

Він підняв перед собою барсетку.

Пострілів не було чути. Очевидно, снайпери чекали, як поведеться вусань. Він рукою вказав бритоголовому опустити автомат і ступив кілька кроків до гопників:

– Бомбами балуєтєсь, а? Камікадзе на полставкі?

Усі й далі дивилися один на одного, лобом в лоб, прорізали поглядами повітря, ніби хірург відразу кількох передсмертних пацієнтів в реанімації – невідомо, чи хтось із них виживе.

– У нас і ат етіх шняг єсть управа, – сказав він і клацнув пальцями. Три червоні цятки згрупувалися на трьох серцях гопників.

Але І-раз крикнув:

– Там флешка!

– Флешка?! – спитав вусань і звів догори брову. Що це може значити?

«Флешка?!» – подумали всі, крім Іванів.

– Ітіть! – ствердно відповів І-раз і впевнено ступив крок вперед, до вусаня. Весь піт, який проступив від хвилювання, всмоктався назад.

І-раз повільно нагнувся і кинув барсетку в сторону вусаня. Вона підкотилася до трьох бандитів. Вусань підняв руку догори, і червоні приціли зникли з піджаків Іванів.

– Значить, у вас єсть шота нужнає нам, шо може сахранить вас і дать вазможнасть утром чістіть зуби, – риторично мислив вголос вусань.

Він озирнувся до своїх і чітко наказав:

– В машину цих юних внатуралістів. І пов’яжіть.

Принаймні братів ніхто поки не застрелив.

Принаймні братів навіть ніхто не бив.

Тільки зі зв’язаними руками, в темряві, невідомо куди, було незручно їхати українськими дорогами.

лосі та олені на стінах і в людях

Їх завезли в апартаменти. Лосі та олені тут змішалися – одні стояли біля стін зі зброєю і у військовій формі, інші висіли на стінах з розлогими гілками рогів. Фауна в будинку була й зі спортзалів, і з лісів.

Гопників посадили на розкішний шкіряний диван. У них так билися і вертілися серця, ніби три білки в колесі під амфетамінами, що в будь-який момент на їхніх піджаках могла з’явитися ідеально кругло вирізана дірка. Бо серце нині – циркуль.

Разом з ними в кімнаті був вусань, кілька охоронців та чоловік з синцем під оком, що було подібне на шмат пофарбованої в синій колір шкаралупи на Великдень.

Яка саме інформація була на флешці, знав тільки І-раз. Навіть його брати мало здогадувалися, що там, і що їхній брат замислив. Як він збирається врятувати ситуацію? Хоча ситуація певною мірою врятована уже тим, що їх застрелять принаймні не в закинутому цеху, а на оленячому дивані.

І-раз показав, який файл потрібно ввімкнути, і всі гуртом втикнули на екран.

що було на відео?

За хвилину вусань посірів. Потім згадав своїх родичів у п’ятому коліні, щоправда, без імен, але з глибокими матюками. Прапраматюки. Обличчя стало нагадувати безногого інваліда, який не може встати з унітазу після туалету. Ще за хвилину він вчепився за стіл і почав сичати. Шумахер сичання, подумали Івани.

На відео було видно, як Діма, мажор, у якого вони вкрали телефон, який мав стати кандидатом в депутати від цих бандитів, якого вусань фінансував у передвиборчій кампанії – співпрацює з міліцією! Не з їхніми органами, а безпосередньо з вухами і ротами мєнтури! Спілкується в міліцейському відділку з майорами, знімає з себе натільні мікрофони, здає речі, серед яких вусань розпізнав і свою зниклу з «мерса» іконку Божої матері, тисне їм руки, показує на мапі місце, де знаходиться підпільне сховище боєприпасів цього вусаня.

Кімнату охопила така тиша, що якби це був Мавзолей, то можна було б почути процес обміну речовин всередині Леніна. Вусань почав нервово жувати і присмоктувати губами кінчик свого правого вуса і вдивився на опудало голови одного з оленів, що висіло на стіні. Він підійшов до опудала, взяв його за підборіддя, єхидно усміхнувся, ніжно погладив пальцями, – видно було, що вусань на межі зриву. Далі він обійняв груди цієї тварини,