Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

до розігрітих світил і смоктатимуть їхній ядерний жар, як павуки-птахолови висмоктують кров з упійманих папуг та колібрі.

Зоран наче відчував безмежний голод цих невидимих чорних страховиськ, смертоносний поклик їхньої гравітації. В його уяві виникла картина, бачена в навчальних фільмах: примарний, скручений колосальним тяжінням простір, розірвані радіаційними джетами корони блідого світла і сліпучо-білі спалахи над безнадійним мороком.

Командор витріпав з уяви могильне видіння, віддав кермування позитроніці й спробував медитувати. Він сконцентрував погляд на сяйві Матері Зірок. Тому що воно було жовтим, а йому необхідно було зосередитись саме на жовтому.

На ядучо-жовтому й майже безформенному.

На ядучо-жовтому і невпинно рухливому, наче драглі.

На ядучо-жовтому з трьома товстезними променями-відростками, всіяними велетенськими бородавками.

Решта кольорів мала поки що зачекати.

11

Мертве місто Саїд у Гірчичній пустелі,

планета Тіронія (3КВ22:4),

система зірки Хаябуси (HD10647).

7 юла 417 року Ери Відновлення.

Спритний десантний модуль пірнув до іржавих руїн купола. Піднімаючи хмари куряви, він облетів подібні до велетенських сот залишки міжрівневих перекриттів і зависнув на висоті людського зросту між двома нагромадженнями уламків.

Першим з модуля вистрибнув Нейд. Він пробіг до найближчої опорної ферми, роззирнувся навколо, умовним сигналом повідомив про відсутність небезпеки. Берта і Цао також залишили апарат і розчинились в навколишньому хаосі. Скафандри-хамелеони робили їх практично невидимими як в оптичному, так і в інфрачервоному діапазонах.

Модуль також увімкнув маскування і візуально злився з руїною. Три привиди швидко побігли на захід від купола, до пасма пласковерхих горбів. Кожний рухався окремим маршрутом, але мети вони досягли одночасно. В одному з горбів виявився отвір, що вищирився іклами зігнутого металу.

Цао заглянув до отвору. Там зависла темрява. Детектори руху і біологічної активності не зафіксували жодної небезпеки.

Тут починалися тунелі, що вели до порталу. За даними навігатора, щоби досягнути печери з його залишками, треба було подолати три кілометри старих виробіток. Найближчі двісті метрів здавались безпечними, але ГРЛ знаходив тріщини у базальтовому склепінні і локальні зміщення скельних мас. Будь-якої миті підземний лабіринт міг перетворитися на пастку.

Цао від’єднав від свого наплічника та активував «павука»-розвідника. На відміну від бойових кіборгів, цей робот був розміром із десертну тарілку. Мініатюрність не заважала йому оперувати двома десятками приладів, здатних не лише моніторити обстановку в тунелі, але й бачити крізь скельну товщу.

«Павук» швидко розправив лапи, підтвердив встановлення двостороннього зв’язку, безшумно побіг тунелем. «Горобці» витримали тридцятисекундну паузу й рушили за розвідником.

Прямий шлях до порталу виявився заваленим. Бійцям Берти довелось заглибитись нижче рівня порталу майже на триста метрів і вузьким технічним лазом діставатися до шахтарської магістралі, що проходила крізь скельний масив і за вісім кілометрів впиралась у печеру. Заповнена сміттям, покрученими рейками та уламками вентиляційних труб, магістраль здавалась дистанцією перешкод, навмисно збудованою для тренувань спецпризначенців.

Кілька разів «горобці» зупинялися, вивчаючи небезпечні ділянки та фіксуючи людські сліди на запорошеному базальті. «Павук» визначив, що найсвіжішим з них не менше трьох діб. Ті, хто відвідував портал, не маскувалися. Вони навіть залишили обгортку від галети, на якій «павук» знайшов ДНК. Аналіз показав, що галету спожив робочий клон старої серії, всі екземпляри котрої мали демонтувати ще років двадцять тому.

Здійснивши марш магістраллю, «горобці» досягли печери.

Кожний з них мав імплантовані монітори доповненої реальності, на які «павук» транслював не лише картинку, але й те, чого людські очі бачити не могли. Велетенські брили, з яких складалась стеля печери, ледь тримались купи й чекали найменшої вібрації, щоб завалити порожнину. Прилади розвідника доповіли: усю навколишню кам’яну масу пронизувало дивне багатовекторне напруження, наче хтось доклав неймовірних зусиль, аби навмисно розхитати моноліти, зрізати зчеплення та розширити тріщини.

Кожний з імперських воїнів відчував пастку, їм не потрібно було ані слів, ані умовних знаків, щоб дійти висновку: на появу посланців Імперії розраховували не лише ті, хто побував тут перед «горобцями», але й давні знавці потаємного місця. Ті, в кого стало і часу, і можливостей перетворити підземелля на тектонічний капкан.

Там, де в стіні печери виднілись шматки витвору давніх рас, розвідник знайшов майже згоріле тіло гуманоїда. Обвуглені ребра хижо стирчали з пірамідальної купи попелу.

«Павук» видобув зі згарища фрагмент кістки і приніс його «горобцям». За хвилину вони вже знали, що в печері спалили помічника шерифа, котрий три тижні тому зник у Гродії–2. Виходило так, що перед порталом здійснили жертвоприношення.

«Клони стали на шлях війни», — подумки підсумувала Берта, і два її побратими погодились з нею. Відтак вони ретельно дослідили залишки порталу. Ніщо не вказувало на те, що хтось намагався витягнути уламки зі стіни або ж прокласти лази до запресованих до скелі елементів. Ті, хто відвідав печеру, не залишили нічого, окрім зловісного згарища.

Вони вже вирушили назад, коли «павук» зафіксував віддалену біологічну активність. Сигнал линув з тунелю, що вів у напрямку, протилежному дорозі до куполів Саїду. «Горобці» спрямували туди робота і рушили за ним у бойовому порядку. Позначка біоактивності не рухалась. За чверть години «павук» опинився поряд із нею.

На базальтовому виступі сиділа жінка у легкому скафандрі. Вона оперлась спиною на порослу слизьким грибком скелю і безпорадно розкинула руки. Крізь запітніле забороло шолому проглядалась бліда пляма обличчя. Зброї у жінки «павук» не знайшов, системи життєзабезпечення її скафандру, судячи з профілю електростатики, працювали на межі вичерпання енергії.

На зап’ястку ледь пульсував жовтий вогник. Жінка помирала.

Цао відчув наказ майстра і рушив уперед. Дійшовши до жінки, він упевнився, що її комунікатор працює, і запитав:

— Хто ви?

Губи жінки ледь ворухнулись, вона розплющила очі. До Цао